[1] Всі дальші заходи Уряду УНР, як: договір з Польщею і невдалий похід Пілсудського на Київ, шукання нових шляхів до збереження Української Держави з допомогою донських козаків полк. Фролова й ген. Перемикіна, спільний виступ на фронт і відступ у Польщу, Рада Республіки в Тарнові й інші заходи С. Петлюри були вже тільки аґонічним догоранням Української Держави, що закінчилося трагедією під Базаром. — Н. Г.

[2] Колишній сотник-лікар УСС-ів д-р Вол. Білозор надрукував у 1921 р в органі Українського Лікарського Т-ва "Лікарському Віснику" простору студію п. з. "Слідами епідемій в УГА". В ній автор на підставі фактів, збережених у свіжій пам'яті, з питомою йому точністю з'ясував причини поширення епідемій, їх засяг та способи поборювання, спричинені ними втрати з військового погляду та підкреслив стратегічне значіння епідемій з дальшими політичними наслідками. — Н. Г.

[3] Під час виїзду хворого Микитку заступав ген. Тарнавський. — Н. Г.

[4] Пор. Ст. Шухевич — цит. твір, ч. ІІІ, ст. 137. Дм. Паліїв — "На чисту воду". Літопис Червоної Калини, 1930, чч. 6 і 7. — Н. Г.

[5] Пор. І. Мазепа — "Україна в огні й бурі революції", ч. П, ст.84-85, 121-122, 156, 159, 178. — Н. Г.

[6] Пор. Д. Долинський. "Борба українського народу за Волю і Державність". Накладом "Руської Книгарні", Вінніпеґ, Ман., ст. 228. — Н. Г.

[7] В тому моменті я, звичайно, не був щирий з Хвилею. УГА разом з іншими стягами УНР боролася за Соборну Українську Державу. Але в переговорах з большевиками було недоцільно підносити цей момент, бо цим заздалегідь перекреслювалися б вигляди на успішність наших розмов. — Н. Г.

[8] У Вінниці залишився голова Колеґії Шухевич, що лежав у лікарні порий на тиф. — Н. Г.

[9] Таємні кур'єри СС-ів принесли з Вінниці двома шляхами текст нашого договору з большевиками Є. Коновальцеві. Він, як казав Курах, схвалив договір і доручив своїм старшинам помагати мені, бо я, мовляв, не почервонів". — Н. Г.

[10] Статистичні дані про залишені галицькі частини подані в 6 і 19 розділі — Н. Г.

[11] Протилежно до запевнень Хвилі, що радянський уряд України і КПбУ ратифікують цей договір, ні та ні друга установа цього не зробили, а на конференції наших делеґатів у Києві Затонський не визнавав цього договору. Через це ми в поточній мові відкидали назву "Червона Українська Галицька Армія" і називали, як і спершу, "Українська Галицька Армія" — Н. Г.

[12] Про Краєву Раду й Раду Республіки говорить І. Мазепа в ІІ ч. своєї праці, на стор. 175. Але там в помилки щодо часу організації цих установ, її особового складу, як і щодо союзу УГА з червоними. — Н. Г.

[13] Хоча большевики тоді не прискіпувалися до наших радикалів, та все ж таки д-р І. Макух, як код. Державний Секретар Внутрішніх Справ ЗУНР, а в Україні товариш Міністра Внутрішніх Справ, був занадто видною особою, щоб вони залишили його в спокої. Тому ми були дуже раді, що змогли охоронити його в першому моменті, а потім уможливити йому переїзд у безпечний район. — Н.Г.

[14] Затонський, як і всі большевики, дивився на старшин УГА тими самими очима., що й на старшин кол. царської армії. Це, звичайно, було великим безглуздям. Бо царські кадрові старшини були і соціяльним походженням і ідеологічним наставленням клясовими ворогами пролетаріяту, головною підпорою царя і його абсолютистського режиму. Тому ліквідація большевиками такого контреволюційного елементу могла бути до деякої міри виправдана.

Але застосовування такої самої міри до старшин УГА ніяк не було виправдане. Наші старшини були кість від кости, кров від крови синами українського поневоленого москалями народу, своїм соціяльним походженням ніяк не різнилися від рядового стрілецтва УГА.

Наші старшини разом з рядовиками боролися за наш національний ідеал, разом терпіли всі труднощі й злигодні війни, разом гинули від ворожих куль і пошестей. На цю обставину ми часто звертали увагу большевицьких діячів (Хвилі, Кручинського, Козицького та боротьбістів) і остерігали їх перед неперебірливою аґітацією проти старшин серед галицького стрілецтва, бо вони цим тільки самі собі пошкодять.

Затонський бездушним мавпуванням московських большевиків, аґітацією проти старшин серед стрілецтва відразу настроїв його проти себе й большевиків взагалі. Це стверджують однозгідно всі наші мемуаристи. Він програв свою кампанію і звідси його сліпа ненависть до галичан. — Н. Г.

[15] Пор. А. Кравс: цит. твір, ст. 85-86.

[16] Сірко переїхав до Балти й там став аґентом ЧК. Під час переїзду польового штабу до Києва Сірко сидів разом з Михайликом і Солодубом у приявності урядовця політичного відділу Ізидора Сохоцького (тепер пароха в ЗДА), цинічно хвалився своїми каїновими подвигами. В Києві він зайшов до знайомої українки, що пам'ятала його як СС-а, та, довіряючи йому, дала йому інформації про те, хто з давніх СС-ів залишився в Києві й де живе. Всіх їх Сірко видав ЧК. По виконанні свого нового злочину він знов зайшов до своєї знайомої, що вже знала про долю тих, про кого розповідала Сіркові. Вона привітала Сірка такими словами: "Може ви прийшли по мене? Беріть, я готова". А цей розсівся вигідно в фотелі та, цідячи поволі слова, відповів: "Покищо ви нам не потрібні і ми вас залишаємо". — Н. Г.

[17] Тепер священик православної церкви в Нюарку. — Н. Г.

[18] Микола Скрипник — старий большевик і чден РКП, близький знайомий Леніна. Він був промотором злиття партії боротьбістів з КПбУ і посередником у нав'язананні контактів та переговорів, що привели до злиття — Н. Г.

[19] Ці слова Затонського гостро суперечать його становищу, яке він займав до нашого договору в Калинівці, в розмові зі мною. Тоді він не ставив під запит наш договір, не заперечував прав нашим контраґентам вести переговори з нами. Тепер же він брехнею й залякуванням хотів зробити галичан податливішими щодо його й його товаришів плянів. Така поведінка — типова для большевиків. — Н. Г.

[20] Тоді я телефонував у Київ, що Колеґія Старшин нарешті вийшла із своєї пасивности, усунула обох командувачів генералів — Микитку й Ціріца, призначила тимчасово на начального вождя УГА отамана О. Лисняка і створила Начальний ревком УГА, що мав нав'язати контакт з Вінницьким ревкомом для спільної акції. А це сталося тоді, коли червона армія вступила вже в район розташування УГА. В дальших розділах говориться про це докладніше. — Н. Г.

[21] Полк. Коновалець дав деяким СС-ам окремі доручення вести підпільну роботу так серед УГА, як і в Києві. Підпільними працівниками були: Курах, Опока, Роґульський; в Києві Козланюк. Могло їх бути й більше, бо у Вінниці й Києві було багато СС-ів. На початку 20-х рр. вони працювали також з повстанцями Правобережжя. — Н. Г.

[22] Пор. Ст. Шухевич: "Спомини", ІV/90. — Н. Г.

[23] Пор. Ст. Шухевич — цит. твір, ІV/89.

[24] Пор. Ю. Шкрумеляк — "Поїзд мерців", ст. 75-76.

[25] Пор. М. Алиськевич: "Пів року під большевиками", Літопис Червоної Калини за рік 1933, ч. 9, ст. 23. — Н. Г.

[26] Пор. Шухевич — цит. твір, IV/91.

[27] Пор. там же — ст. 143.

[28] Пор. Шухевич — цит. матеріяли, IV/105.

[29] Живе на еміґрації в Канаді. Його спогад називається: "Останні дні Начальної Команди УГА". — Н. Г.

[30] Пор. І. Максимчук — цит. твір, стор. 97.

[31] Ст. Шухевич — цит. твір, ІV/90.

[32] Порів. І. Мазепа: "Україна в огні і бурі революції", ч. 2, ст. 156. — Н.Г.

[33] Про постанову відпоручників армії УНР і УГА в справі об'єднання пiд прапором УНР пишуть у спогадах Дм. Паліїв і ген.-хор. Михайло Крат. Цей останній недавно надрукував свій спогад у "Бюлетені ОбВУА" — додатку до "Народньої Волі" за 1. 8. 1951 р. ч. 30. Шан. автор твердить, що цей договір укладено завдяки енерґійній поставі Палієва, який став проти вимоги Галревкому (Вінницького — Н. Г.) з'єднатися з большевиками. Це не відповідає історичній правді. Ревком УГА у Вінниці заснувався щойно 31 грудня 1919 р., отже, через два тижні після договору делеґатів наших армій. Тоді ще сам Паліїв вів переговори з А. Хвилею про союз УГА з червоними, й коли втратив у большевицького аґента кредит (як він сам твердив на засіданні Колеґії старшин), я, з доручення тієї ж Колеґії, перебрав на себе переговори від імени УГА; Паліїв був моїм посередником у Хвилі.

Не тільки Паліїв, але всі ми, навіть бувши в союзі з червоними, постійно тримали зв'язок з армією Павленка і думали про реалізувавші договору з половини грудня 1919 р.; але це не було можливим через велике віддалення армії ген. Павленка від постою УГА. Велика кількість тифозників не дозволяла нам рушитися в напрямі військ Павленка.

Паліїв у статті "На чисту воду" (Літ. Черв. Калини 1930, чч. 6 і 7) твердить, що ген. Тарнавський визнавав Колеґію старшин при НК і залишив за нею право рішати політ. справи УГА. Якщо так було справді, то зовсім незрозумілим лишається факт, що цей генерал безпосередньо перед проголошенням об'єднання обох українських армій виїжджає з Вінниці з цілою НК на південь, і проголошення не було.

Паліїв наплутав також з іменами й працею червоних діячів у Вінниці. Хвиля називався Андрій; він був членом законспірованого парткому КПбУ, а, боротьбіст Ковтунович називався Кость, але він не був головою губревкому Поділля, а був ним москаль Козицький. Другий боротьбіст, наш приятель, називався Микита Коляда, а не Микітка.

Ще кілька слів про "криву лінію дій" Колеґії старшин. Вона призначає своїх представників для переговорів з большевиками, потім зрікається їх і починав переговори з армією УНР про об'єднання з УГА. Чекає на вислід переговорів з румунами про дозвіл для УГА перейти на румунську територію. а коли з того нічого не вийшло, організує на швидкуруч Начальний ревком УГА (до якого входили також Паліїв і Шухевич) і в "співпраці" з большевиками посувається до приниження й надмірної послужливости. У зв'язку з цим стоїть також дійсно скандальна справа видачі ваших генералів у руки червоних катів. — Н. Г.

[34] Пор. Ст. Шухевич — цит. твір, т. IV, ст. 80 і 90. — Н. Г.

[35] Пoр. Cт. Шухевич — цит. твір, IV/99.

[36] Там же — IV/97.

[37] Шухевич подає точний стан загальний (харчовий) 16.688, а бойовий 3.975; не вияснена занадто велика розбіжність між бойовим і харчовим станом. Пор. IV/54-56. — Н. Г.

[38] Д-р І. Сіяк прислужився галичанам у Харкові під час в'їзду Рад тим, що як член слідчої комісії в справі переходу галицьких бриґад до військ УНР чимало спричинився до припинення червоного терору проти нас з боку большевиків по подіях 24 квітня. Про це буде докладніше в ІІ-й частині цієї праці.

[39] Пор. П. Мигович: "При 1 бриґаді ЧУСС-ів", Літопис Червоної Калини 1938 р. чч. 10-12. — Н. Г.

[40] Сотник УСС О. Навроцький вмістив у 3. ч. "Голосу Комбатанта" спогад "Розрив з большевиками", в якім стверджує, що 3 бриґада не брала участи в бої з червоними, бо піший полк відмовився виступити. Думка Навроцького про виступ Головінського збігається з думкою Тютюнника й моєю. — Н. Г.

[41] Спогад сотника М. Луцького є в моєму архіві. — Н. Г.

[42] Пор. "Літопис Черв. Калини" 1937, ч. 5. — Н. Г.

[43] Пор. І. Мазепа — цит. твір ІІ/235. — Н. Г.

[44] П. Голинський "Останні дні ЧУТА", Кал. Черв. Калини за 1931 р. Т. Лисівський "Зі споминів курсанта" Кал. Черв. Калини за 1935 р. І. Томинчук "Зі споминів стрільця УГА" Кал. Черв. Калини за 1934 р. В. Струць "Три місяці у повстанців" Кал. Черв. Калини за 1934 р. В. Дидик. "З повстанцями" Календар Черв. Калини" за 1930 р. П. Околот "З пекла на волю" Кал. Черв. Калини за 1935 р. К. Орфойський "Чрезвичайка", Кал. Провидіння за 1926 р. Ол. Кузьма "На розпутті", Причинок до історії УГА. Кал. Просвіти за 1928 р. І. Іванець "Під Чудновом", Кал. Черв. Калини за 1935 рік. Антін Дівнич "Кінець УСС" Календар Черв. Калини за 1925 рік. Ст. Венгринович "Весна 1920 р." Кал. Черв. Калини за 1930 р.

[45] Цей спогад є в моєму архіві. — Н. Г.

[46] Учасник цих подій д-р Вол. Калина заперечує твердження д-ра Коха, одначе я "слів з пісні не викидаю", залишаючи це обом товаришам зброї. — Н. Г.

[47] Спогад проф. Коха є в моїм архіві — Н. Г.

[48] Той самий Феденко в недавно виданому в Англії репортажі "Ісаак Мазепа", забувши про свої думки в справі договорення УГА з червоними, зовсім інакше розцінює цей вчинок, як у 1920 році. — Н. Г.

[49] Пор. Ю. Тютюнник. "Зимовий похід 1919-1920 р.". Коломия-Київ, В-во "Трембіта", стор. 31-32.

[50] Пор. Ю. Тютюнник, цит. твір, ст. 46-47.

[51] Пор. Ю. Тютюнник, цит. твір, ст. 49.

[52] Пізніше зв'язок установлено. — Н. Г.

[53] Пор. Ю. Тютюнник, цит. твір, ст. 50-51.

[54] Пор. Ю. Тютюнник, цит. твір, ст. 51-52.

[55] Пор. Ю. Тютюнник, цит. твір, ст. 67.

ДО ЗМІСТУ