Одних уже немає - інші десь далеко...

ПЕРЕДМОВА ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ
"ПОХІД УКРАЇНСЬКИХ АРМІЙ НА КИЇВ-ОДЕСУ В 1919 р."

Уже чверть століття минуло від героїчно-трагічної доби Українського Національно-державного Ренесансу. Ці історичні події поволі відходять в забуття. Часами здається ніби, це відбувалося вчора. Такий глибокий слід лишив у нашій уяві цей визвольно-революційний змаг до волі. Одначе і друга світова війна теж не минула України, а пролетіла, прошуміла по її простоpах страшним буревієм...

Нам щаслива доля дала змогу після довгих років вигнання знову дістатися на Україну, нелегально там працювати і значно підсилитися подихом своєї землі та гострим цілющим ароматом Євшан-зіллям. І... переконатися, що є ще порох у порохівницях, не гнеться козацька шабля, що жива і творча наша визвольна ідея, існують і діють на Рідних Землях чисельні героїчні і жертвенні її носії та крицеві борці за Наше Завтра.

Це скріпило наше переконання, що визвольна боротьба 1917-1920 років не пішла марно, а вона стала колискою всього сьогоднішнього національного буття. Отже, є ще для чого і для кого жити, боротися і працювати!

Нас, активних і відповідальних учасників Української Визвольної Боротьби, лишилось небагато живих. Уже неmа між нами головних її персонажів: українського Гарібальді - Симона Петлюри, легендарного команданта Січових Стрільців Євгена Коновальця, Гетьмана Павла Скоропадського, Президента ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича, великих патріотів, князів українських церков Митрополитів Василя Липківського і графа Андрея Шептицького, видатного історика Михайла Грушевського, Голови Клубу Полуботьківців М. Міхновського, моїх друзів і "соратників" генерала М. Безручка, отаманiв Василя і Юрка Тютюнників, старших генералів генерального штабу проф. Юнаківа, Дядюші, В. Сінклєра, Ярошевича, генерала артилерії Зелінського - моїх однокласників по академії генерального штабу генералів Є. Мішковського, В. Сальського і В. Куща, теж і мого побратима полковника Січових Стрільців Романа Сушка, цього вояка з Ласки Божої, теж речників і чолових керівників Української Галицької Армiї полковника Д. Вітовського - Військового Міністра ЗУНР, генералів М. Тарнавського, О. Микитки, полк. Шаманека, от. С. др. Шухевича, сотн. Ф. Черника і Ю. Головiнського, др. Я. Воєвідки і... многі - многі тисячі відомих і невідомих Героїв "імена їх Ти тільки, Господи, Знаєш!"

Тому нам усім, кому доля якимсь чудом зберегла життя в цю повну смертельних небезпек епоху: світових війн, великих національних і соціяльних революцій, космічно-руйнуючих винаходів, апокаліптичних злочинів і жертв та прямо таки сатанинських режимів не дозволено свої знання й набутий досвід забирати з собою та поховати їх в домовину.

До того ж у вирі змінливих подій загинуло багато дорогоцінних пам'яток, матеріялів і друковаяих творів, а цю прогалину нам треба заповнити. До здійснення цього ми закликаємо всіх, кому дорога наша Справа.

Нарешті, маємо змогу випустити в світ другим виданням наш воєнно-історичний твір (монографію) "Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році". (Дехто помилково називає його спомином).

Автор свідомо не вносить змін ні щодо форми, ні щодо змісту в усі три частини "Походу"..., крім деякого збагачення фактичним матеріялом, головно із совєтських джерел, бойових операцій в першій частині нашої праці в розділах 1-го і 3-го періоду боротьби.

Опрацювали ми цей твір у польському таборі інтернованих (Ланцут) взимку 1919/20 роках під безпосереднім враженням від пережитого у вирі дальшої боротьби з навалою добровольців і большевиків та підступною загарбницькою політикою загонистої Польщі. А тому думаємо, що ми краще наблизимо читача до цих подій, якщо не змінимо тексту, в якому ми їх тоді спостерігали й зафіксували. Бо, дбаємо не лише про ознайомлення читача з фактичним матеріялом (аналізою і синтезою), але хочемо ознайомити його з тією атмосферою, в якій точилася ця боротьба, щоб таким чином читач цю історичну добу внутрішньо пережив, зрозумів і обєктично оцінив. Подруге, автор вважав за доцільне, щоб на оцінки і характеристики не вплинула його 25-річна політично-суспільна діяльність.

До того ж Головний Отаман Петлюра, "стара война", і критика дуже позитивно розцінювали наш твір і не заперечували методів праці, характеристик і висновків.

Автор має надію, що він своєю працею знову спричиниться до поверення і поглиблення серед українського суспільства, а зокрема молоді, відомостей про героїчнi чини нашого війська, що довгий час в несприятливих умовах змагалося за найвищий ідеал нації - її державність. Бо, чи може існувати більш цілюще джерело віри в майбутнє, щоб перетривати сучасне та відповідно підготуватися до переможнього прийдешнього, як наше славне, українське революційно-мілітарне минуле.

Молодше покоління, надтхненне героічними традиціями своєї минувшини, у грізні 1941-1945 рр. мужньо і жертвенно стало до боротьби проти кольоніяльної агресії зі заходу і сходу.

У кінцевому розділі ІІІ частини "Походу" коли вже читач простудіює наш твір, ми коротко вкажемо, якими, на нашу думку, критеріями та мірилами треба послуговуватися, щоби збагнути генезу нашої визвольної війни та взяти з неї науку.

Вважаю за приємний обов'язок подякувати за допомогу у виданні та технічному оформленні й випуску праці: пп. О. Кобцеві, Ю. Степовому, Ю. Бойкові, С. Слюсарчукові та П. Войновському.

АВТОР

Мюнхен, 10 грудня 1946 р.

СЛАВА УКРАЇНІ!

 

 

Кто в КієвЪ нача первЪє княжити і откуда Руськая Земля стала єсть.
(Літопис Нестора)

З 1917 р., з початку національно-революційного руху в Україні, і по цей день автору довелося брати активну участь у визвольній боротьбі Українського Народу проти насильників.

Йому пощастило мати безпосередні стосунки з видатнішими українськими діячами, а також добре ознайомитися з героїчними чинами нашої армії.

Автор приймав в операціях Української Армії діяльну участь, особливо з кінця 1918-го року, себто з часу переходу влади до рук Директорії, і до відвороту нашого війська за Збруч в листопаді 1919-го року.

Він працював на відповідальній посаді Начальника Оперативного Відділу Штабу Дієвої Армії (Штаб Вищого Командування), далі був помічником першого Генкварту того ж Штабу і, нарешті, з липня Першим Генквартом Наддніпрянської Армії.

Тому він пережив з нашою Армією всі її радощі і болі. Бачив ті несприяючі умови, в яких точилася ця велетенська боротьба, бачив тяжку працю Уряду У. Н. Р. і його вільні й невільні помилки.

З болем відчував, як запал нашого війська стримувала европейська дипломатія і гальмувала нашу справу; правду сказати, деколи спричинялися до цього й наші засліплені партійні діячі, що тільки себе рахували осередком Нової України, а страдницю Армію - лише знаряддям в своїх хапких руках.

Автор пережив також світлий незабутній історичний момент об'єднання двох братерських армій і блискучі успіхи їх на щироких ланах Великої України.

Потім... щось незрозуміле: безглузда навала Денікіна, боротьба на два фронти, до того ж захланна політика польських шовіністів, яким доконче треба було порізнити нашу згоду, і одно тіло... розбили.

Кожна з Армій, Галицька та Наддніпрянська, з болем і відчаєм, на деякий час пішли своїми осібними тернистими шляхами, устилаюучи їх, трупами кращих своїх борців.

Але... дев'ятий вал не знищив Української Армії і наших змагань, Армія жива, а з нею ще не вмерла "козацькая мати".

Автор поставив собі завданням накреслити в коротких рисах операції Українсрких Армій в 1919-му році на Київ-Одесу і їх відворот.

Його мета накреслити лише загальний перебіг подій в Україні з червня по листопад 1919-го року, так би мовити, подати кістяк військових акцій з погляду вищого командування з тим, щоб потім уже командуючі групами, начальники дивізій та командири окремих частин докладніше, зі всілякими подробицями, подали акції своїх частин, відділів.

Тоді на підставі цього матеріялу з'явиться можливість списати докладно історію нашого війська.

На жаль, довелося приступити до праці підчас інтернування в Ланцуті, при обмежених матеріялах, і тому, а також і з інших причин, ця праця не може бути досить повною і докладною.


План праці

Головну увагу звернено на наш наступ на Україну з червня 1919-го року до відвороту за Збруч в листопаді того ж року. Власне з цього й треба було починати виклад цієї праці. Та зважаючи на те, що широкі кола нашого громадянства зовсім не знайомі з перипетіями збройної боротьби Українського народу, щоб похід 1919-го року було усвідомлено, я накреслив в найзагальніших рисах також перебіг подій в Україні з моменту повалення гетьмана до Тернопільської катастрофи. Всі матеріяли цього надзвичайно цікавого періоду боротьби Української Армії за незалежність лишилися в різних міцях в Україні і чекають на свого дослідника.

Всю працю розбито на чотири частини. До першого випуску ввійшло дві частини. Вони охоплюють: а) пятимісячну боротьбу війська Директорії перед Тернопільською катастрофою (організація нашої армії); б) прорив московсько-большевицького фронту нашою армією; в) контрнаступ большевиків; г) історичні тримісячні бої на Поділлі (Проскурівська операція). Висновки.

Третя частина: а) відворот Галицької Армії під натиском поляків за Збруч (на Поділля); б) організація. Вищого Штабу; в) властивості Української Наддніпрянської і Галицької Армії; г) операція соборних Армій на Київ-Одесу.

Четверта частина: а) боротьба знову на два фронти (війна з Денікіним і большевиками); б) несприяючі умови для боротьби (пошесті, голод), нарешті, два окремих шляхи і відворот за Збруч; в) вплив тилу на фронт (зокрема державна інспектура); г) загальні висновки.

Виконуючи свою працю, автор намагався бути обєктивним, безстороннім і правдиво описувати та освітлювати воєнні події, також і ті чинники, які в той чи інший спосіб відбивалися на операціях.

Але всі події відбувалися недавно, учасники в більшості ще живі, автор сам брав активну й відповідальну участь в них, а тому бажання й намагання є одно, а успішне виконання - друге.

Отже в інтересах історичної правди ласкаво прохаю всіх учасників того періоду відверто зауважити, листовно чи друком, всі помилки та неточності, яких я припустився і щодо фактів і щодо самого освітлення їх.

Щодо мап, то треба зауважити, що при операціях нашим частинам доводилося користуватися головним чином з мап російського видання, а також вживати різних мап, виданих і в інших чужих мовах. До всього ж, підчас користування з мап доводилося рахуватися з місцевою вимовою різних назв місцевости. От чому в схемах не скрізь додержано одноманітности в поданих назвах.

Схеми складено в тих маштабах, які на них показано, але з огляду на технічні умови (цинкографський спосіб виготовлення} схеми зменшено.

Джерела

1. Журнал військових подій. Його ведено під моїм доглядом в Штабі Армії, починаючи від 1. VI. до нашого відвороту за Збруч.

2. Мої персональні записки та спомини.

3. Розвідчі звіти.

4. Різні документи й копії з них.

5. Больщевицькі радіозвіти.

6. Періодична преса (газети та інше).

АВТОР