РОЗДІЛ VIII

ОГЛЯД 2-ГО ПЕРІОДУ ПРОСКУРІВСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ

Вислід. Сх. ч.ч. 14-18.

1) Другий період Проскурівської опeрації закiнчився поразкою частин Таращанської дивізії, що прорвали Волинську групу і пробували обійти наш лівий фланг, але спис, увігнаний большевиками в наші позиції на р. Случ у вигляді Красилівського пляцдарму, лишився, на жаль, не висмикнутим, хоча для цього була повна змога.

2) Влучно комбінованими чинами 6-ої Запорізької, 2-ої та 3-ої дивізій нам пощастило розбити большевицькі частини, що оперували проти цих дивізій, звільнити від них велику територію і вийти на залізничну колію Жмеринка-Могилів, перерізавши її в районі ст. Котюжани. Утворювалась безпосередня загроза Жмеринці і Могилеву, що от-от мав упасти.

Взагалі плян большевиків заволодіти Проскуровом через одночасний маневр своїми Західньою та Жмеринською групами закінчився повним неуспіхом. Наше ж просування в бік Жмеринки і Могилева з великим успіхом відбувалося далі. Одначе становище під Проскуровом викликало деякі побоювання з огляду на те, що большевики мали пляцдарм на правому березі Случі.

Операції большевиків.

Большевики виявили в цих боях велику настирливість у виконанні поставленого завдання і гнучкість в керуванні; так, після невдачі їх північної групи 14.-15.VI. вони хутко роблять перегрупування і ведуть одночасні й многоденні атаки з заходу і сходу на Проскурів, гадаючи мабуть, що наші резерви приковано до Староконстантинівського напрямку.

Необхідно також відзначити енергію їх північної групи, що форсувала 22 червня переправи на р. Случ, щоб полегшити становище Таращанській дивізії, стисненій нашою ударною групою.

Ще енергійніші зусилля виявляють большевики під Деражнею. Вони намагаються звалити 6-ту дивізію і через голову Запоріжців подати руку Таращанській дивізії, що напирала з заходу на Чорний Острiв-Проскурів, не дуже то рахуючися з загрозливими для Жмеринської групи операціями 2-ої та 3-ої дивізій.

Нарешті, після розгрому нами Таращанської дивізії та осягнення значних успіхів на Жмеринському і Могилівському напрямках большевики ризикують поразкою своїх поодиноких частин, що займають пляцдарм на північному березі р. Случ, але не відтягають їх на північ. Цей пляцдарм і їм потрібний як підстава їх активности в наступних боях.

Дефекти їх керування й чинів.

Відкинувши в боях 18.VІ. нашу Волинську групу, большевики не досить енергійно переслідують і розвивають успіх. Вони мали цілковиту можливість 18.VI.-19.VІ. кинути частину своєї кінноти примірно через ст. Війтівці-Юхимовичі на Фельштин і далі на залізничну колію Проскурів-Кам'янець Подільський з огляду на те, що Волинська група відкочувалася на південь і затримати кінноту було б нікому.

Вразі успіху цей маневр міг дати дуже важливі наслідки, пeрервавши зв'язок Штабу Армії, що перебував на ст. Ярмолинці, з групами С.С. i Запорізькою; до того й наш контрманевр щодо ліквідації прориву дуже ускладнявся.

22-го заволодівши Красиловом, большевики також не переслідують 9-ої Залізничної дивізії. Нарешті, Таращанська дивізія, збита нашим лівим флангом в районі Базалія-Купіль, губить стійкість і 24-25-го відступає на десятки верстов за р. Горинь, не пробуючи навіть затриматись ну хоч би в районі Теофiпіль-Білозірка.

Правда, Таращанці майже цілий тиждень вели уперті бої з нашою маневровою групою і нарешті виснажилися.

Наші операції.

Контрманевр, намічений Штабом Армії на 18.VІ., не повівся через такі причини:

1) 8-ма Запорізька дивізія не зосередилася в зазначеному їй районі (до чого мала повну змогу) і зле тримала зв'язок.

2) большевики самі перейшли в енергійний наступ і на деякий час вирвали ініціятиву з наших рук.

3) наш лівий фланг, хоча Штаб Армії і вжив заходів, все таки не був досить забезпечений, бо: а) Волинська група, що прикривала лівий фланг, не виявила стійкого опору і зразу далеко відкотилася на південний схід. Починаючи з 19.VI., вона майже на два тижні виступає з гри; б) Штаб Армії на початок акції не мав сильного резерву на ст. Війтівці, бо командир Запорізької групи не виділив в армійський резерв двох полків 6-ої дивізії, як то було зазначено директивою Штабу Армії. Йому став на перешкоді наступ большевиків на ст. Деражню і Меджибіж з боку Жмеринки; до того ще полк. Сальський є принциповий ворог виділення поодиноких полків від своїх дивізій. Певна річ, командир Запорізької групи мав повну підставу не розпорошувати 6-ої дивізії, щоб не послабити захисту Проскурова зі сходу, але все таки, на мою думку, він цілком міг виконати директиву Штабу Армії бодай по духу, як не по формі, себто вислати в резерв Штабу Армії інші частини Запорізької групи, наприклад: Слобідський полк, кінний полк ім. Костя Гордієнка з кінно-горним дивізіоном Алмазова, що, власне, й було ним зроблено, але вже після прориву наших позицій 22.VI.

А взагалі замість контрманевра ми 18.VI. терпимо подвійну невдачу: біля Базалії на фронті Волинської групи і біля Бару в 2-ій дивізії, що в неладі відступила на 40 верстов назад.

Проте цілком доцільних засобів було вжито Штадармом, щоби знову перебрати ініціятиву до своїх рук:

1) хутко зосереджено на лівий фланг С.С. ударну групу і їй покладено рішуче завдання розбити Таращанську дивізію.

2) На Жмеринському і Могилівському напрямках ми також переходимо в енергійний наступ, щоб через загрозу Жмеринці і Могилеву притягти туди большевицькі резерви і звільнити з району 6-ої дивізії частину сил для операції під Проскуровом.

В боях 18.VI.-19.VI. потверджено стару істину: "На полі бою не може бути зайвого куреня чи ескадрону". Справді, охоронна сотня Штабу Армії з 2-ма гарматами, що прибула в свій час на ст. Війтівці, провадить бій вкупі з більш стійкими частинами Волинської групи на залізничній колії Острів-Війтівці, стримуючи наступ большевицької кінноти, і виграє час, потрібний для перегрупування.

Також вельми доцільним виявилося розпорядження Штабу Дієвої Армії про зосередження резервів С.С. поза їх лівим флангом, тут та обставина, що малися резерви, дала змогу отаманові Коновальцю відкинути свій лівий фланг і прикрити свій тил.

Розпорядження командирів груп, і начальників дивізій до 25.VI.

Треба відзначити, видатне маневрування 7-ої Запорізької дивізії і надзвичайно бойову енергію, виявлену в боях з 19-го по 25-те червня як цією дивізією, так і ударними частинами С.С. 6-та Запорізька дивізія чудово справилась з поставленим їй завданням прикриття Проскурова з боку Жмеринки. Бої 6-ої дивізії заслуговують на повну ухвалу і спеціяльне вивчення як тактично взірцеві. Начальник дивізії і його штаб зуміли справитися з сильним супротивником, що наступав з фронту і з партизанськими загонами, що оточили дивізію майже з усіх сторін. Гарна частина в руках відважного, спокійного і здібного начальника не боїться ні обхватів, ні обходів і б'є ворога скрізь, де б він не з'явився.

Також і начальник Третьої дивізії підполковник Удовиченко провадив усі операції спокійно, з великою активністю та ініціятивою. Всі його сутички з большевиками незмінно закінчувались успіхом. Мені пощастило з Головним Отаманом бачити бої 3-ої дивізії в районі Котюжан, і можу посвідчити, що керування провадилось пляново, спокійно і розумно.

На жаль, отам. Божко був поганим партнером для 6-ої і 3-ої дивізії. Він робив силу похибок, без потреби марнував свою мало організовану, але хоробру дивізію. Невдалі дії от. Божка під Баром 18.VІ. і панічний відступ далеко назад, безумовно, відбилися несприятливо на наших операціях. Затриматися б Божкові в Єлтушкові 18.VI., на 20-е пполк. Удовиченко вже захопив би Котюжани і притягнув би на себе частково большевицькі резерви, що вперто атакували з 19.VI. по 21.VI. 6-ту Запорізьку дивізію; тоді й під Проскуровом можна було б стягнути більше сил і зробити це значно раніш.

На мою думку, пполк. Удовиченко під час наступу на Клтюжани 17-18-го взяв шлях на Вербовець дуже на південь, відірвавшися від 2-ої дивізії майже на 30 верстов, і через це от. Божко, почувши себе цілком ізольваним, не поставив достатнього опору і панічно відскочив назад. 20.VI. пполк. Удовиченко вирушив на Котюжани по іншому напрямку, більше на північ, і це дало позитивні наслідки.

Операції 8-ої Запорізької дивізії були взагалі не досить енергійні. Начальник дивізії, не враховуючи значення, часу, спізнюється під Староконстантинів, його Штаб забуває про величезну важливість своєчасних донесень і інформувань Вищих Штабів і майже дві добі не подає відомостей.

Операції 8-ої дивізії під Староконстантиновом затягуються: атакує це місто дивізія в лоб і до того ж удень; нарешті, 8-ма в свій час, на 22-е, не зосереджується в резерву Командування, в село Заруддя, і не встигає підтримати атаковану в цей день 9-ту, Залізничну дивізію, наслідком чого наш бронепотяг, якому відрізали шлях відвороту зі Староконстантинова, попадає до большевиків.

Все таки 8-ма дивізія відограла чималу ролю, бо її активні чини з 19 по 22.VI. під Староконстантиновом стримували північну большевицьку групу. До речі сказати, частини цієї дивізії билися знаменито і не бажали залишити Староконстантинова большевикам навіть і після наказу.

У Штабі Армії я персонально тримався того погляду, що не слід було після захоплення 8-ю дивізією Староконстантинова відтіля її відводити - вона краще допомогла б 9-ій дивізії, загрожуючи большевицькому запіллю.

Взагалі до 24 червня ми взяли гору над большевиками, завдячуючи бойовій енергії наших частин і перевазі, що повстала через наше зосереджене розташовання в Проскурівському районі, яке спричинилося до зручного керування, маневрування і взаємного підтриму.

Таким чином, плян Штабу Армії відтягнути наші групи на Случ дав свої позитивні наслідки.

Вечір 24.VI. є дуже важливим в Проскурівській операції, бо тоді виникло розходження між командуванням і полк. Сальським. 24.VI. видано розпорядження відтягнути 7-у Запорізьку дивізію в резерву.

Оцінка планів і розпоряджень вищого командування.

Пляни Штадарма і полк. Сальського та інш. мали свої "за" і "проти", і можна цілком певно сказати, що як той, так і другий плян дали б позитивні наслідки, але необхідно було рішуче переводити в життя той чи інший. Наша ударна група, розбивши вщент сильнішу Західню большевицьку групу, при підтримці С.С., 8-ої і 9-ої дивізії напевно розправились би з Північною слабшою групою, що мала до 2000-3000 багнетів, наступаючи ударною групою по північному березі р. Случ в глибокому запіллі у ворога (мій плян), або ж вибиваючи їх з пляцдарму на р. Случ подвійним обхватом від Миколаєва і Западинець (плян н-ка Штабу Дієвої Армії).19

26.VI. 7 дивізія зосереджується в резерву на північ від Чорного Острова, і Штаб переводить свій плян. Командир групи С.С. з ним охоче погоджується, також кориться йому і 7 Запорізька дивізія. Але відхід дивізії прикро відбивається на її настрою (запал не зносить перерви). Люди не машина, і треба рахуватися з їхньою психікою. Штаб Запоріжців і полк. Сальський прийшли в чимале замішання і на деякий час позбавились енергії. Мені самому було дуже шкода, що не вдалося завдати большевикам рішучої поразки, але опускати рук не випадало.

З 26.VI. по 30.VІ. полк. Сальський мав, згідно з директивами Штадaрма, цілковиту можливість вибити большевиків з Красилівського плацдарму і заступити переправи на р. Случ.

В його розпорядженні були 7 дивізія з доданими до неї частинами та 8 і 9, хоча й і не цілком боєздатна. Але полк. Сальський тримається пасивно. На мій погляд, командиру Запорізької групи треба було вжити всіх засобів, щоб рушити свої частини в атаку, а не вдаватися в тугу за більш красивим і сміливим маневром, виконать якого не пощастило.

Штадарм видає розпорядження, обстоює необхідність активних чинів з боку командувача Запорізькою групою, але все надаремно. Полк. Сальський, такий енергiйний і активний раніше, став тепер пасивним і вялим. На мою думку, треба було Наказному Отамановi виїхати до частин і порушити їх наперед, а врешті сам Отаман Петлюра, що користався величезною популярністю у війську, повинен був піднести настрій у 7 дивізії і рішуче домагатися активних чинів від полк. Сальського.

Взагалі, оскільки перша половина Проскурівської операції до 25.VI. велася енергійно, остільки ж 7, 8 і 9 дивізії і полк. Сальський ставилися пасивно підчас другої її половини.

Большевикам було подаровано часу на перегруповання і полишено Красилівський пляцдарм - підстава для їх дальшої активности. Плян Штабу не було переведено в життя. Я думаю, що Головному Отаманові треба було категоричніше втрутитися у взаємовідносини командування і полк. Сальського та його державного інспектора.

Під час цього періоду недохват огнеприпасу дає себе дуже відчувати.

-----------------------------------------------------------------------

[19] Характерно до оцінки плянів, що від Базалії, яку займали 25-го ввечeрі частини маневрової групи, до Кульчин (напрямок удару) буде біля 34 до 35 верстов; стільки ж, приблизно, від Базалії до Чорного Острова. Від Базалії ж по північному березі р. Случ до Чернилівської переправи є 24 в. Вже 26 увечері частини маневрової групи, можливо припустити, здобули б цю переправу.