РОЗДІЛ I

СПРОБА ОСЯГНУТИ ЗАВІШЕННЯ ЗБРОЇ

СИТУАЦІЯ НА ФРОНТІ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ АРМІЇ
ДО ВЕЧОРА 7.VІІ.1919 РОКУ

Становище уряду. Сх. ч. 1.

Проскурів, після місячних кривавих боїв, нами залишено. Червоні провадили далі свій наступ, щоб відрізати нас від Збруча, захопити Кам'янець на Поділлі і рештки нашої бази.

Уряд був під безпосередньою загрозою потрапити в полон, евакуюватися за кордон, або перейти, в дуже зменшеному складі, до наших східних дивізій, щоб продертися до повстанців.

Стан групи СС І Волинської. Сх. ч. 1.

Стан наших частин, які оперували на Проскурівському напрямку, був жахливий. Відсутність набоїв, реакція й перевтома по важких, довготривалих боях, відворот від Проскурова (значення якого всі добре розуміли) та активна ворожість з боку деяких шарів населення Проскурівського повіту до нашого війська, відбилися прикро на його настрої.

Група СС тимчасово втратила боєздатність і намагалася відірватися від ворога. Отаман Коновалець прямував на Лянцкорунь поза Волинською групою, обози його йшли на Скалу й далі на Збруч, частини ще були на фронті Фрампіль-Куяви. Можливо припустити, що в нього могла з'явитися потайна думка перейти за Збруч і приєднатися до Галицької Армії (зазначаю, що це мої особисті міркування, документальних підстав не маю).

Волинська група теж відсовувалась на південь; вона дуже слабо стримувала тиск червоних.

Запорізька група. Сх. ч. 1.

У Запорожців, навіть у тих, нарешті, терпець урвався. В частинах почалися заворушення. Між Запорожцями з'явилась "течія" - ні в якому, разі не йти назад за Збруч або в Румунію, де вони так багато набралися лиха під час свого переїзду: краще кинутися в передню Україну до повстанців. Уряд нехай - або йде з військом, або лишається тут.

Особливо хвилювалися й збивали бучу гайдамаки. Вони згубили з світу свого командира, полк. Виноградова, бойового й хороброго старiину, і вимагали, щоб до них приїхав сам Головний Отаман.

Деякі yевеличкі відділи, наприклад, курінь Холодного Яру, повстанці Павловського - свавільно вирушили на схід у напрямку на Копайгород; також почали рух на схід більші частини в складі цілих полків.

Полковникові Сальському коштувало великих зусиль знову прибрати до своїх рук Запорожців.

Отже, рух частин Запорізької групи на схід, а СС на південний захід - уможливлює ворогові вільний шлях із Проскурова на Кам'янець.

2-га й 3-тя дивізії. Сх. ч. 1.

Становище 2-ї й 3-ї дивізій значно погіршало. Ліве крило 2-ї дивізії було під ударами; цілком зрозуміло, 2-га дивізія, під натиском ворога, не втримається на Жмеринці й відскочить назад. Лишається на одшибі пполк. Удовиченко, що вже націлився на Рахни; акції цієї дивізії, висунутої далеко на південний схід, залежали від рішучости та поведінки її вождя, від настрою його частин і намірів та маневрів з боку ворога.

Одначе, повсякчасна перевага над ворогом, співчуття населення, довір'я до свого молодого, енергійного начальника його частин, утворювали належний настрій. Дивізія не боялася ворога, а переможно йшла туди, куди вів її пполк. Удовиченко. Румуни (див. Додатки) ставилися приязно до пполк. Удовиченка й час-від-часу допомагали йому зброєю та вогнеприпасом. Хоч це й значно пом'ягшувало ситуацію, все ж становище 3-ї дивізії викликало поважні побоювання.

Тяжка ситуація.

У всіх групах, виключаючи 3-тю дивізію, яка, не вважаючи на тривалі бої, навіть зростала й міцніла, чисельний склад бійців значно зменшився.

Взагалі, становище Уряду й Проскурівської групи було близьке до катастрофічного; ходило тільки про те, щоб довше протриматися в Кам'янці й шукати собі спільників для уможливлення дальшої боротьби, або кинутися до повcтанців.

Несподівано для нас, порятунок був уже близько; до Збруча підсувалася вся Галицька армія.

ПРИЧИНИ ВІДВОРОТУ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ НА ЗБРУЧ

Стан Галицької армії і ближча мета.

Розглянемо коротенько, що примусило галичан знову відійти на Збруч.

Як вище зазначено, Галицька армія, під проводом ген. Грекова, енергійно пішла вперед і гнала поляків. Нарід рішуче підтримував свій Уряд та військо, і з повною самопожертвою йшов до його рядів. Крім того, моральний чинник був до розпорядимости диктатора Петрушевича та ген. Грекова, але бракувало матеріяльних засобів - зброї, амуніції та набоїв.

Військову здобич, яку захоплювала ГА у ворога, не завжди було можна використати, бо калібри зброї Польської й Галицької армій - різні.

Добути вогнеприпасу закордоном було майже неможливо; Наддніпрянській армії теж бракувало снарядів і набоїв, і тому вона не мала змоги допомогти галичанам.

Галичани прагнули за всяку ціну, нарешті, здобути свою столицю Львів, і тільки там замиритися з поляками.

Під гіпнозом цієї великої мети, й окрилені блискучими успіхами своєї народньої армії, галицькі військові та політичні керівники недооцінили ні сил свого ворога, ні значення підтримки, яку йому давала Франція, ні, нарешті, ваги техніки в сучасних боях.

Без набоїв і лицарі безсилі проти численного ворога, озброєного до зубів. Тільки на самому героїзмі й запалі неможливо базуватися. Здається, треба було використати слушний момент і досягти хоч тимчасового замирення (перепочинку) з поляками. А для цього нагода якраз і трапилася.

ПЕРТРАКТАЦІЇ ПРО ЗАВІШЕННЯ ЗБРОЇ

Склад делегацій.

1-го червня з Тарнополя вирушила до поляків наша делегація. Склад її: Голова - отаман Дельвіг (генерал-поручник за російської служби), члени: генеральпого штабу полковники Ліпко та Сулківський, сотники Камінський і Чехович Ярослав (без права голосу), п. Антончук (від державної інспектури) і підполковник Слюсарчук від Галицької армії.

Перше засідання відбулося у Львові 3-го червня. З боку польського призначено: Головою ген. пор. Радзієвського, членами: генерального штабу майора Меріянського, кап. Розвадовського, двох муштрових старшин та полковника жандармерії.

Умови в яких велися пертрактації.

Умови, в яких почалися переговори були несприятливі для украінської делегації Наші представники не мали докладних відомостей ні про бойовий фронт Наддніпрянської армії, ні про стан і наміри Галицької. Ситуація на першому значно змінилася, наші частини вже прорвалися на Україну, телеграфічного ж сполучення з Урядом ще не було, а Галицька армія, відірвавшись від переслідування польських військ, поспішно зосереджувалася в куті між річками Дністер і Збруч. Через це навіть польські відділи, як видно, втратили дотик з нею, бо й польська "язда" не намацала як слід Галицької армії. Польському командуванню здавалося, що ГА зовсім розбита й розпорошується.

Українська делегація обстоювала демаркаційну лінію по так званій "лінії Бартельмі", і взагалі намагалася виграти терен для Галицької армії та Уряду, застерігаючи інтереси Соборної України.

Польська делегація поставилася прихильно до Наддніпрянців і дуже вороже до Галицької армії.

Спочатку поляки висунули проєкт цілковитого роззброєння ГА, а потім уже, з причини відпору з боку наших делегатів, запропонували вважати за демаркаційну лінію той рубіж, який посідає ГА в момент початку пертрактацій.

Для з'ясування, недокладно відомої для обох сторін, бойової ситуації, українська делегація мусіла виїхати на 72 години за Збруч і отримати потрібні відомості.

10 червня в Чорному Острові полк. Ліпко з Антончуком, делеговані до штабу Дієвої армії, довідалися про успіхи Наддніпрянської армії та про лінію її фронту. Про Галицьку ж армію, через брак сполучення з нею, не було певних інформацій, і навіть ще не дійшли вістки про ширшу офензиву, почату саме тоді новим і начальним її вождем ген. Грековим.

В Чорному Острові, де перебували Головний Отаман, Директорія, Уряд, штаб Дієвої армії, було скликано нараду з вищих чинників Уряду й Командування. Вислухано звіт про цілковите небажання польських делегатів рахуватися з "лінією Бартельмі". Нарешті, нашим делегатам дано словесну інструкцію: "Як не поведеться обстояти "лінії Бартельмі", то відмовитися від неї, але допоминатися можливого для нас максимуму".

З поворотом нашої делегації до Львова, знову почалися пертрактації. На жаль, поляки поставили українську делегацію в дуже важке становище. Вони її цілком ізолювали: наші делегати не мали змоги зноситися з своїм Урядом телеграфічно, та ще до того вони були відтяті від зовнішнього світу завдяки "товаришенню" польських жандармів.

Таким чином, поляки надалі позбавили нашу делегацію можливости координувати свої вимоги з ситуацією на фронті.

А там розвивалися важливі події.

Наддніпрянська армія за 2-3 тижні розбила червоних, звільнивши від них великі обшари й майже цілком опануваши Поділлям. Рівно ж і Галицька армія несподівано обвалилася, як сніг на голову, польському війську, трощила його відділи, вдерлася далеко в Східню Галичину, загрожуючи самому Львову.

Наші делегати випадково довідалися про успіхи Українських армій, але докладних відомостей про бойовий фронт не було.

Поляки під враженням від своїх поразок трохи пом'ягшали і, нарешті, по довгих та впертих дебатах (українська делегація обстоювала Тарнопіль), дійшло навіть до зірвання переговорів, - (поляки не йшли на уступки) 15 червня осягнуто згоди (див. Додатки)

Демаркаційна лінія і ставлення НК ГА.

Демаркаційну лінію проєктовано так: старий російський кордон на північ від Тарнополя,1 від р. Буг до містечка Олексинець, с. Янківці на р. Сереті, по Серету до с. Біла, р. Золота Липа, далі на північний захід р. Дністер.

Обидві сторони зобов'язалися не збільшувати війська на галицько-польському фронті, а навіть дозволялося перекидати свої відділи на іншї бойові фронти.

Бойові акції припиняється 20 травня, а групування, зокрема демаркаційної лінії, почати з 23 травня.

Проєкт згоди було відвезено полк. Сулківським до нашого Уряду й затверджено. Повертаючись до Львова, полковник завітав і до НК ГА, щоб завішення зброї було затверджене диктатором Петрушевичем і генералом Грековим.

Полковник Сулківський також заїздив до НК ГА і під час своєї подорожі до Уряду та інформував її про ситуацію. Генерал Греков і диктатор Петрушевич відмовилися підписати таку умову, з огляду на великі успіхи своєї армії.

-----------------------------------------------------------------------

[1] Тарнопіль у польських руках.