РОЗДІЛ II

ОЦІНКА УМОВ ЗАВІШЕННЯ ЗБРОЇ

Позитивні сторони.

Розглянемо позитивні та негативні сторони умови.

1. Це було тільки завішення зброї між арміями, а не політична умова.

2. Головного було досягнуто: Польська армія, як ворог, на деякий час відпадає: проти Української армії лишається тільки один противник - большевики.

3. Галицькій армії забезпечується хоч, порівнюючи, невеликий клаптик своєї території, де вона мала змогу упорядкуватися й допомогти Наддніпрянській армії в її боротьбі. Дальші кроки залежали від обставин і організаційної здібности Галицького Уряду та інтелігенції.

4. Крім того, це замирення розв'язувало руки Галицькому Урядові в його зносинах із Західньою Европою, де він мав змогу придбати собі забраклої військової техніки. Гадаю, що тоді Франція та інші держави вже не перешкоджали б цьому, а можливо припустити, що й допомагали б.

Негативні сторони.

1. Завішення зброї сталося в момент апогею військових успіхів Галицької армії: вона досягла на правому крилі приблизно Золочева, а на лівому - Гнилої Липи.

Тому доводилося без бою залишати полякам значні простори, що прикро відбилося б на настрої армії (праве крило треба відтягти на десятки верст аж за Тарнопіль).

2. З стратегічного боку демаркаційна лінія була не досить безпечна для ГА, бо поляки мали змогу скупчити резерви на магістралі Львів-Тарнопіль і звідти, на випадок непорозуміння, розрізати Галицьку армію й примусити частину її сил відійти на ворожо-невтральну Румунію, яка, за згодою з поляками, захопила, під час першого відвороту ГА, південний кут Східньої Галичини.

3. Завішення зброї зупиняло переможний рух ГА. Її керівники, здається мені, мали думку швидко просунути своє ліве крило вперед і вийти на південь від Львова з тим, щоб перекинути свою базу на Лавочну, Стрий і далі базуватися на прихильну Чехословаччину й Угорщину.

Аналіза плянів і рішень ген. Грекова.

В Лавочній вже було зібрано 5 мільйонів мушкетних набоїв і кілька тисяч гарматних, що для ГА передовсім мало вирішне значення. В цьому районі вони сподівались поповнити і побільшити армію ще на два корпуси (4 і 5), кадри для яких уже підготовлялися. Потім уже, коли б сприяли умови, наступати на Львів із південного заходу.

Отже, НК ГА вела операції, насамперед, за посідання нової бази, бо ні за Збручем, ні в Румунії, через різні умови, значних запасів військової техніки отримати не передбачалося. Тому то ми цілком уявляємо, що важко було її керівникам у момент найбільших успіхів відмовитися від дальших акцій.

Тепер ще не час докладніше розбиратися в тих обставинах, за яких складалися умови про завішення зброї. Чи мала змогу українська делегація, за більшої своєї упертости і належної поінформованости, досягти кращих умов завішення зброї, і чи таке досягнення відбилося б позитивно на прийнятті умов диктатором Петрушевичем і ген. Грековим?

Все ж ми мусимо рішуче зазначити, що зірвали військову умову диктатор Петрушевич і ген. Греків.

Це був початок нового курсу, який, нарешті, скінчився незчисленними бідами для Галицької армії та її народу.

Зрозуміло, що диктатор Петрушевич поставився обережно до підписання хоч би й військової згоди з поляками, бо він, думається нам, не хотів поступитися повнотою домагань Галицького народу й цим створити небажаний прецедент.

Цілком інакше мусіла поставитись до цього галицька стратегія.

Хоч і важко було Начальному Вождеві зупинити армію в момент найбільших успіхів і не ризикнути продовжити операції - "пан, або пропав", щоб потім не каятися ціле життя, що можна було виграти справу, а її не доведено до краю, все ж вважаю, що ген. Греків мусів докладніше здати собі звіт стратегічної ситуації та уважніше її проаналізувати.

Правда, плян НК ГА - перекинути свою базу на південь, на Лавочну-Стрий, мав би багато позитивного, але чи було можливо його здійснити за даних обставин? Ось про що йдеться.

У Галицької армії бракувало вогнеприпасу. Мушкетних набоїв було по 10-15 на бійця. Гарматних було більше, але тільки на них неможливо перенести всієї ваги бою, особливо при обороні.

Перший момент несподіваного удару для Польської армії вже минув. Помилка польського керування, що вважало ГА до початку травня зовсім розпорошеною і відтягло з Галицького фронту значні сили на большевицький фронт, тепер виправлялася. Вже до Львова прибула Познанська дивізія, а також підтягалася й дивізія Галеровского корпусу.

Гадаю, що такі інформації мусіла мати НК ГА (між іншим, полк. Сулківський в НК ГА інформував про це ген. Грекова). Чим і як сподівалася НК ГА стримати контрудар свіжих польських сил?

Неуспіх ГА за таких обставин міг спричинитися до цілковитої поразки.

На нашу думку, краще було, хоч і на важких умовах, замиритися на деякий час по тимчасових успіхах, які за бойових обставин закріпити було неможливо, аніж по програній. В першому разі лишається моральний чинник і деякі реальні наслідки. Пригадаємо, як би став у пригоді Галицькій армії, в кінці 1919 року, під час відвороту наших армій з Великої України до Збруча, свій власний, хоч і невеличкий, закуточок.

Ставлення поляків.

Треба, в цілях історичної правди, відзначити, що й поляки не зуміли оцінити моменту і піти назустріч Галицькому народові в його домаганнях.

Вільготніші умови та ширше трактування справи мусіло зрушити з мертвої точки справу галицько-польських стосунків. Необхідно зазначити, що Галицький нарід легше було привернути до себе мудрою, поміркованою політикою, ніж силою польсько-антантської зброї.

НК ГА своєчасно повідомила польське командування, що вона не приймає умов завішення зброї. Поляки з обуренням зняли галас на весь світ, обвинувачуючи Галицьку армію в зірванні умови й навіть у большевизмі.

Польське командування підтягло свіжі значні сили й скерувало їх на стомлену, виснажену ГА - техніка й переважаюча кількість зломили дух, - фінал відомий. Почався знову відворот ГА, хоч тепер уже добре керований.

Мандат Антанти.

Антанта, мабуть з метою розв'язати полякам руки для їхньої боротьби проти большевиків, дає мандат на окупацію Західньої Области УНР і доручає польському командуванню звільнити Східню Галичину аж до Збруча від большевиків (?). (Антанта згодом остаточно має розв'язати питання про Галичину).

Дивно, як міжнародня політика могла допустити такий глум і абсурд.

Галицьке регулярне, національне військо, таке дисципліноване та витривале - і раптом безпардонні комуністи!

Події пішли своєю чергою. Галицьку армію та її Уряд, мовби навмисне, штовхали в обійми большевиків.

 


РОЗДІЛ III

НОВИЙ ВІДВОРОТ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ
І ГОТУВАННЯ ДО ПЕРЕХОДУ ЗА ЗБРУЧ

РОЗПУКА В ГАЛИЦЬКІЙ АРМІЇ

Орієнтація на Румунію.

Знову страшенний сум огорнув Галицьку армію та її Уряд. Де ж шукати порятунку? Відступити до Румунії? Але ці "репрезентанти спекулятивно-безкровної політики" не допоможуть сусідові в лихій пригоді без великого зиску для себе. Вони самі не від того, щоб ще й собі зірвати заласий клаптик (і справді вони захопили Буковину, а згодом - і південно-східній кут Галичини).

Орієнтація на Совдепію.

Безпорадний стан і почуття обурення підказували піти під червоний прапор і за його кривавою допомогою звільнити свою батьківщину від польського панування. Большевики - це велика й руйнуюча сила, і вона змете й розпорошить ворожих окупантів. Але, чи не є це союзник небезпечний з соціяльного і національного поглядів?

Як же тоді ідея Соборної України? Самостійної національної Держави? Аджеж червоні б'ються проти Наддніпрянської армії, як національної, провадять повну централізацію, гвалтують нарід на Великій Україні. Національна ідея для них лише тимчасовий, влучний і корисний клич. Крім того, напевне вони розкладуть нашу єдину надію на визволення - армію й дезорганізують її остаточно. Нарешті, знищать до краю отак бідну, виснажену війною країну.

Отже, червоний спільник - дійсно грізний і страшний, нажаль, занадто небезпечний.

Орієнтація на Соборну Україну.

Лишається одно: знову йти до братерської Наддніпрянської армії, і спільно з нею шукати своєї долі й щастя. Так промовляє здоровий розум...

А серце заважає... Віддати без бою свій край, користуватися ворожою допомогою, хоч би й через Уряд Наддніпрянський - теж важко до смерти.

Ось у якій розпуці стояли Галицький Уряд і Армія.

Збруч уже близько, боротися голими руками далі немає змоги... Треба на щось зважитися... Взяла верх ідея Соборної України. Рубікон перейдено.

Подаю телеграму НК ГА з дня 4.VІІ, ч. 3715.

ТЕЛЕГРАМА НК ГА З ДНЯ 4.VІІ, Ч.3715.

Під сильним напором польських сил, за браком муніції й інших матеріялів Галицька армія буде примушена перейти річку Збруч та шукати опору й охорони на широких ланах Великої Україий. З цих причин НК ГА звертається з проханням до Головного Отамана - призначити район виключно для Галицької армії - простір між річкою Збручем та лінією Сатанів-Борщівка-Городок-Купель-Смотрич-Черч-Голосківка-Кам'янець Подільський-Жванець включно, де армія відпочила б та упорядкувалася б. Охорона границь Збруча й Дністра залишається Галицькій армії. Для врятування дорогого залізничного майна й матеріялів прохається дозволити на перешивку залізниці нашими залізно-дорожними частинами від ст. Гусятин на наш бік аж до слідуючої станції.

СИТУАЦІЯ В ШТАБІ ДІЄВОЇ АРМІЇ В ЗВ'ЯЗКУ
З ПІДХОДОМ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ ДО ЗБРУЧА

Враження від телеграми.

Цю телеграму було отримано в штабі Дієвої армії в присутності Головного отамана напередодні залишення нами Проскурова (5.VІІ). В штабі Дієвої армії Головний Отаман приймав оперативний звіт. Становище здавалось досить грізним, обставини на Польсько-Галицькому фронті не були докладно відомі. У декого, наприклад, у отамана В.Тютюнника, вродилася думка, щоб, на випадок неуспіху останньої спроби, відірватися від ворога й тимчасово відійти за Збруч (див. чч. І-ІІ, бої 4-5. VІІ).

Інші мріяли з кращими частинами прямувати на схід і приєднатися до повстанців. Все ж треба було підготовляти грунт для евакуації за кордон, головно міністерств, або до переносу операцій на схід.

Несподівано приносять депешу ч. 3715. З нею блиснув на всіх нас яскравий промінь: доля посилає новий порятунок. Цікаве й важливе явище. Дві армії в Тарнополі в перших днях червня (1.VI) в часи найбільшої небезпеки (оточення наших армій - комбінований наступ польсько-большевицький, див. І-ІІ чч.) роз'єдналися й кожна пішла окремо проти свого важливішого ворога.

Спочатку дуже пощастило обом арміям: вони били своїх супротивників і йшли до наміченої мети; проте, ті самі чинники викликали цілком аналогічні наслідки. Роз'єднаність зусиль і відсутність техніки негативно відбилися на операціях обох армій. В них майже одночасово скоїлася біда. Правда, у Наддніпрянської армії ще був якийсь вихід - піти на вороже запілля, Галицька ж, приперта до Збруча, мусить круто міняти напрямок своєї попередньої політики. Запілля обох армій накреслюють для себе шляхи на східній берег Збруча, обози СС прямують через Лянцкорунь-Скалу на захід від Збруча. Тому конче було потрібно повертати фронт проти одного ворога. В цьому був єдиний порятунок.

Згода Головного Отамана нa перехід ГА.

По коротенькій нараді з Головним Отаманом, схвалено рішення. "Вітати перехід Галицької армії за Збруч та всіма засобами скрасити й полегшити для неї цей важкий історичний крок".

Отже, важливе й відповідальне рішення диктатора Петрушевича й НК ГА - співпрацювати разом з Наддніпрянською армією проти большевиків - було схвалене спочатку цілком самостійно, без жодного впливу з боку Головного Отамана й його Уряду, і навіть для них несподівано. Наддніпрянці навіть не уявляли дійсних обставин на Польсько-Українському фронті (офіціяльних зносин між урядами за останній місяць не було, а надходили відомості тільки приватним шляхом).

З появою Галицької армії, ситуація на Поділлі мусіла круто змінитися. Об'єднані зусилля обох армій зведуть на нівець успіхи червоних. Треба тільки наддніпрянцям утриматися до переходу ГА й залишити для розташування її вільний і безпечний від ворога терен, а також ужити заходів, щоб за Галицькими відділами не посунулася за Збруч Польська армія, щоб остаточно знищити свого впертого ворога.

Тут же було складено телеграму, ухвалено її зміст Головним Отаманом і надіслано до НК ГА.

Ось її зміст:

ТЕЛЕГРАМА НАШТАДІЄВОЇ ч.00930 з дня 5.VІІ

Головний Отаман принципово згоджується на перехід ГА на східній берег Збруча, але з тією умовою, що по переході р. Збруч ГА має зайняти район Ожигівці - Купин - роз'їзд Нарковичі - Городок - Купель - Смотрич - Черч - Голосків - Шустівці, всі пункти включно. Так само Головний Отаман годиться на перешивку колії від Гусятина до слідуючої станції, про що даються відповідні зарядження Міністерству Шляхів.

З північної сторони визначеного для Галицької армії району, ворожі банди тиснуть наші невеличкі відділи, через що для забезпечення району скупчення ГА з півночі, необхідно негайно висунути відділи від Сатанова й Волочиська на північний кордон приділеного для Галицької армії району.

Українська Наддніпрянська армія та її Головна Команда приймає Галицьку Українську армію, як братню, й усім їй допоможе, що в її силах. Головний Отаман дає наказ у цій справі належним установам і має тверду надію, що тимчасове лихо зміниться, й обидві армії, з'єднавшися в одно нерозривне ціле, в швидкому часі побачать кращі дні.

Отаман В. Тютюнник.

Як бачимо з тексту цих телеграм, вони сходяться в усіх точках. Тільки Штаб Дієвої армії пропонує для розташування ГА більш північний район, з метою використати частину ГА для того, щоб знову відібрати важливий вузол Проскурів.

Така офіціяльна історія цього нового зближення Галицької й Наддніпрянськоі армій і, здавалося, легко його було перевести в життя. На ділі ж, як побачимо далі, різність структури урядів, попереднього виховання й культури викликали, починаючи від перших кроків і кінчаючи останнім розривом, багато непорозумінь, нарікань і нещасть.

Тому ми постараємось, скільки вистарчить наших малих сил, коротенько схарактеризувати уряди Наддніпрянський і Наддністрянський, і вдачі наших армій.