РОЗДІЛ V

ХАРАКТЕРИСТИКА УРЯДІВ
НАДДНІСТРЯНСЬКОГО Й НАДДНІПРЯНСЬКОГО

Директоріят.

Приступаючи до характеристики урядів Наддніпрянського й Наддністрянського, ми цілком уявляємо собі й важливість добровільно взятого на себе завдання, і велику його трудність для автора - військової людини, що не брала участи в політично-партійній праці. Одначе, для належного зрозуміння описуваних нами подій, уникнути цього не можна.

Хай компетентніші та авторитетніші в цьому люди внесуть відповідні корективи в нашу працю.

Українська Національна Рада в Станіславові ухвалила з'єднання Захіньо-Української Народньої Республіки з Великою Україною в Соборну Україну. З'єднання відсвятковано в Києві 22 січня 1919 року на Софійському майдані дуже врочисто. Воно було актом надзвичайної ваги (див. Додатки).

З цього часу Українські Землі починали нове життя. Вони мусіли йти до однієї мети - будування незалежної Соборної України. Об'єднання збільшувало сили й можливості для Соборної України, але збільшувало й число ії ворогів. Треба було кожній з частин, які створили Соборну Україну, задля спільної користи, на деякий час поступитися своїми частковими інтересами, що, було не так легко, а представникам Соборної України - рахуватися з ними. Взагалі ж - ставити для виконання такі завдання, які відповідали б силам Соборної України, політичному моментові й не суперечили б самій ідеї соборности.

На чолі обох урядів, як верховна влада, стала Директорія (Директоріят).6

Уряди Наддністрянський (Західня Область УНР) і Наддніпрянський (УНР) залишалися цілком автономними у вирішуванні своїх справ. Галицький Уряд навіть вів свою закордонну політику, часто-густо не рахуючися з Директорією. До складу Директорії входило 5 наддніпрянців і доктор Євген Петрушевич, як презенс Наддністрянського Уряду. На день 1.VІ. склад Директорії значно зменшився.

Винниченко.

Голова Директорії Винниченко, який схилявся все більше й більше до комуністичних ідей, під натиском Антанти відколовся від Директорії. Він вирушив на захід, щоб у холодочку затишного кабінету зорити за гарячими подіями на Україні і гостро, злісно-талановито їх критикувати, а також своїми творами підготовляти собі шляхи на совєтську Україну.

Андрієвський.

Самостійник найбільш поміркованої течії, Андрієвський, коли сформувався чисто соціялістичний Уряд в УНР і ліквідувалося оскілківщину, до якої він був причетний, теж вирушив на захід і вийшов із складу Директорії. Одначе, він продовжував вести свою окрему політику, ворожу урядові і навіть частково й Головному Отаманові.

Петрушевич.

Доктор Петрушевич останні два місяці, хоч і лишався членом Високої Директорії, фактично жодної участи в її праці не брав, Між урядами Наддніпрянським і Наддністрянським відносини загострилися й контакт був слабий, з початку ж червня майже й зовсім урвався. Кожна сторона вела свою окрему лінію.

Отже, остаточно Директорію складав Триумвірат: Голова - Симон Васильович Петлюра, члени - проф. Ф.Швець і А.Макаренко.

С.В.Петлюра.

Вся влада була в руках С.В.Петлюри.7 Не беруся дати належної оцінки Симонові Васильовичу, цій історичній персоні. Це, гадаю, краще за мене зроблять дослідники згодом, коли проясниться виднокруг. Тільки дещо додам до того, що раніш уже зазначив (див. чч. І-ІІ "Походу")

Факти говорять самі за себе. Національна революція висунула Симона Васильовича, як головного національного керівника, і на протязі 3-4 років він стояв на чолі й за всяких умов провадив активну боротьбу за змагання Української Нації. Нікого за цей час могутнішого не з'явилося йому на зміну, бо такого й не було.

С. В. Петлюра - людина нестримної енергії, високої моралі й шляхетної вдачі (див. чч. І-ІІ "Походу"), ентузіяст, вірить, хоч деколи тільки інтуїтивно, і вливає свою віру в інших. Це головна позитивна його риса, як Вождя. Повести ж усіх твердо до наміченої мети, рішуче примусити всіх виконувати його волю, стримати злочинну спекуляцію національним прапором, - досягти цього Симону Васильовичу в обставинах тієї розрухи не все вдається, хоч він і прагнув цього.

Федір Швець і Андрій Макаренко.

Федір Швець - висока постать, чесна людина, професор і тільки професор - далекий від життя.

Андрій Макаренко - людина зовсім іншого гатунку. Має здоровий розум і багато енергії. На жаль, йому бракувало належної освіти й певної системи; любив утручатися в усякі справи, цікавився дрібницями, розкидав свою увагу [8].

До військових ставився добре і рахувався з ними.

Кабінет Мартоса.

Біля влади в цей момент був соціялістичний кабінет Мартоса (згадаймо й про репрезентантів Трудового Конгресу, але вони тихо вмирали). Він (кабінет) складався виключно з с.-д. та с.-р. Вони трималися за свої портфелі й владу, і не бажали співпраці з рештою українських партій та відомих національних діячів.

Відсутність спільного національного фронту прикро відбивалася як на самій працездатності уряду, так і на нашій справі. Бракувало інтелігентних сил і була розбіжність думки.

До армії цей уряд ставився невиразно; вона, в уяві декого з наших політичних діячів, була чинником другого порядку. Загалом він не міг, з різних причин, дотепно організувати владу на звільнених просторах, а головне - не напружував зусиль, щоб своєчасно забезпечити армію хоч одягом, харчами й ліками та дати їй грунт і засоби для важкої й упертої боротьби.

Мартос.

Голова кабінету с.-д. Мартос - відомий кооператор і революціонер. Як міністр фінансів, не зовсім вив'язувався.

Мазепа.

Треба зазначити, що в складі кабінету були видатні діячі, особливо серед с.-д. Яскравіша постать між ними це Мазепа - розумна, тверда й чесна людина; правда, він у цей період мріяв про соціялізацію й ширяв в емпіреях, але під час походу в запілля ворогові в 1919 році з генералом Омеляновичем-Павленком реальна дійсність протверезила його.

А.Левицький, С.Тимошенко, Одрина і П. Красний.

Здібний, елястичний, схильний до компромісів, хитроумний Уліс - А. Левицький також солідний діяч - С.Тимошенко. Завжди захоплений, молодий с.-р. Одрина. Треба також відзначити оригінальну й симпатичну постать незмінюваного й недоторкуваного (об нього розбивалися всі кризи кабінетів) міністра жидівських справ П.Красного.9

Головна хиба соціялістичного уряду, а також, - ніде правди діти, - й попередніх - це цілковита відсутність певного фінансового пляну (через брак бюджету), а також контролю й жодної відповідальности. Кошти йшли як на державні цілі, так і на потре6и приватних осіб і на партійну агітацію.

Мушу сказати, в цілях історичної правди, що Урядові УНР і особливо Голові Директорії С.В.Петлюрі доводилося працювати в надзвичайно важких, несприятливих умовах, не подібних на галицькі.

З одного боку, безупинно напирав червоний максималізм - угнатися за його гаслами жоден з найсоціялістичніших і демократничніших урядів не мав змоги, з другого - доводилося боротися з реакційною течією, гатунку "Протофіс і С-ка". Також стояла на перешкоді невиразна національна позиція з боку деяких верств українського суспільства.

Взяти тверду центральну національну течію було важко. Агітують з правого й лівого боку. До того ж населення ще було отруєне демагогічними революційними лозунгами. Соціялістичний уряд все ж схилявся більше вліво, не рахуючися з вимогами життя й обставин державної праці - партійні цілі на першому пляні. Одначе й соціялісти-самостійники (з попереднього уряду) були схильні до політичних авантур і до того ж мали "зуб" на Симона Петлюру.

Склад уряду і методи його праці.

Уряд Наддністрянський. Уряд Західньоі області УНР виник не наслідком революції, а після розпаду Австро-Угорщини, що відбилося на його поглядах і методах праці. До складу уряду ввійшла більшість послів і делегатів з австрійського парляменту. Вони в масі належали до демократичних і радикальних партій. Зважаючи на грізну ситуацію, галицькі впливові кола всю владу передали до рук д-ра Петрушевича, як диктатора. Найбільш його підтримували національні демократи і частково радикали.

Всі ці діячі виховання мали австрійське, і звикли шляхом довгої, упертої боротьби допоминатися бодай невеличких результатів і йти крок за кроком. Тому реформи провадились обережно, а іноді навіть не поспіваючи за темпом життя (земельне питання). Було залишено в повному складі австрійський адміністративний механізм (апарат), що на перших порах було безумовно доцільним. Одначе, не введено відповідних коректив.

Треба зауважити, що Галицький Уряд здавав собі справу в оцінці ролі армії, і найперші турботи присвячував своєму військові.

Галицький нарід не був розбещений революційними гаслами, а в істоті своїй - він слухняний, смирний і навіть затурканий, але національно свідомий.

Інтелігенція не мала утопічних мрій ощасливити весь світ марою соц. революції, вона поставила собі реальне завдання - здобути власну державу й з'єднати її, як поведеться, з старшим братом - Великою Україною. Народні маси й інтелігенція йшли поруч, один одного підтримуючи й борючися спільним фронтом. підпомагало тому національне, однакове виховання й освіта галичан, чого бракувало наддніпряндям, де виховання інтелігенції і селянства було різне через значне омосковлення першої. Тут усі - від селянина до професора - гостро відчувають свого головного соціяльного й національного ворога - поляка.

На жаль, галицькі поляки не гасили полум'я взаємної ворожнечі, а підливали в нього олії, забуваючи, що це - свій брат-слов'янин, і він теж має право порядкувати в своїй хаті. Треба зазначити, що й більш помірковані поляки з Конгресувки й Познані не стримували шовінізму галицьких поляків, не думаючи про те, що треба з галицьким народом найти спільну мову. Шляхи ж для молодої Польської Республіки й Східньої Галичини, а особливо Української Держави, в багатьох випадках ішли рядом. Тому бажання вирватися спід "панської опіки" властиве всій нації і об'єднювало різні верстви галицького суспільства. Ця єдність давала велику опору урядові.

Що ж торкається до Сходу, то тут були різні ідейні варіянти. Активніші діячі молодшої формації спочатку ревно прямували до ідеї Соборної України, і своє бажання здійснили легіонами, а потім і злукою. В дальшому і вони трохи зневірилися в силі національно-державного руху та організаційного хисту наддніпрянців, але перехід за Збруч ГА є незаперечним доказом сили й живучости ідеї Соборної України.

Частина старшого покоління (москвофільство) тяглося безпосередньо до сильної Москви - автономія чи федерація з нею, і за її допомогою сподівалося відірватися від Польщі. Бачимо, що загальна тяга шукати порятунку на Сході від утиску галицьких поляків є фактом. Була ще течія - орієнтуватися безпосередньо на окцидент.

Отже, Уряд Петрушевича спирався на активну підтримку свого народу і мав з ним один державний напрямок. Розбіжності думки між селянством та інтелігенцією і Урядом не було.

Правда, пізніше відокремилася явно демагогічна невеличка течія з буковинцем с.-д. Безпалком і галичанином Вітиком на чолі; вона не знайшла у себе сприятливого грунту й приєдналася до Уряду УНР, де тільки роздмухувала ворожнечу до Галицького Уряду й загострювала взаємні непорозуміння між двома урядами.

Загальний ворог усім добре відомий. Порятунок - так чи інакше - на Сході: Київ - Москва. А в сучасний момент спертися на Антанту. В своїх національних і соціяльних домаганнях загалом галичани були тверезим народом і були далекі від максималізму. Безумовно, й у Галицькому Уряді були свої хиби й болячки: дрібничковість, провінціоналізм, відсутність широких перспектив, деяка самопевність, зарозумілість і презирство до діячів Наддніпрянщини, слабе знання соціяльно-революційних рухів, брак знаючих діячів на деяких відповідальних ролях та інше. Але це, покищо, не дуже шкідливо відбивалося на державній праці.

Висновки.

Отже, умови для праці в Галицькому Уряді, який мав глибоке коріння в населенні, були значно сприятливіші, ніж у Наддніпрянського, бо цьому доводилося провадити свою діяльність у загостренїй, революційній атмосфері боротьби партій і за різних орієнтацій населення Великої України. Все це зв'язувало руки Голові Директорії; йому було важко твердо й непохитно направляти державну керму, за слабої національно-державницької свідомости мас.

Перебування двох різноманітних урядів на терені Великої України, без належної доброзичливости й бажання для користи справи йти назустріч один одному, мусіло викликати надалі різні непорозуміння й шкодило справі. Здається, треба було реорганізувати Уряд УНР і ввести в його склад представників різних політичних течій і створити національно-демократичний фронт (коаліційний кабінет). Такий кабінет, на нашу думку, знайшов би шляхи до порозуміння з демократичним, але з несоціялістичним урядом Галичини, на який спирався доктор Петрушевич.

-----------------------------------------------------------------------

[6] Директорія щиро допомагала Галицькому Урядові й ГА фінансами, збіжжям і військовим майном, поки в неї була територія й засоби.

[7] На мою думку, впливи на вирішення кардинальних питань з боку пп. Швеця й Макаренка були незначні.

[8] Між іншим, захоплювався власним салон-вагоном і пильнував його, як "зіницю ока".

[9] Своїми переконаннями - далекий від цього дражливого кольору.