РОЗДІЛ XV

ВАПНЯРСЬКА ОПЕРАЦІЯ

1-й період з 26 до 31.VІІ. Сх. ч. 10.

3-тя дивізія, цочинаючи з 26.VІІ, веде бої цілком самостійно за посідання Вапнярського залізничного вузла, кожна з сторін намагається захопити Вапнярку і утримати її в своїх руках, - тому ми назвемо цю операцію Вапнярською.

Щоб випередити атаку червоних, які групувалися з метою розбити 3-тю дивізію, пполк. Удовиченко 26-го переходить у наступ і після добового впертого бою (до пізньої ночі) б'є ворога в районі сс. Вербове - Журавлівка й відкидає червоних у напрямку на Тульчин. На ст. Журавлівка захоплено багато ще гарячих паротягів і ешелони з майном та амуніцією.

27-го большевики з боку ст. Крижопіль (Одеський напрямок) перші рішуче атакують 3-тю дивізію, яка встигла повернути фронт на південь. Розпалюються завзяті бої, що тривають до ранку 31.VІІ.

Червоні намагаються, хоч би там що, прорватися на північ, на Вапнярку й подати руку тим частинам, що відскочили на північний схід. Дарма - цей цикль боїв знову кінчається перемогою 3-ї дивізії. Удовиченко, нарешті, давши знамениту відсіч, переходить до рішучого наступу. Ворога розбито й він відходить далеко на південь, приблизно на фронт Рудниця - Ольшанка - Ямпіль.

Треба зазначити, що червоні надсилають окремий відділ, щоб захопити Ямпіль і загрожувати нашій базі - Могилеву. Відтинок уздовж р. Дністер - Могилів прикривали тільки незначні відділи Могилівської залоги. Всі ж свої сили Удовиченко скупчив на Вапнярському напрямку, а на захист Могилева залишив тільки окремі відділи.

Для характеристики цих боїв, наводжу доповідь Удовиченка з 28.VІІ:

Копія, з Томашполя, військова 28.VІІ. Негайно Наштадарму Дієвої.

Оперативний звіт на 23 години 28.VІІ. Мапа три верстви в дюймі.

За минулу добу дивізія перебувала в тяжких боях, в ніч з 27 на 28 цього липня ворог вчинив нічну атаку на ст. Вапнярка з лісу, що на схід від цієї станції. Розпочався тяжкий нічний бій з переважаючими силами ворога. 2-й і 3-й курені 9-го пішого стрілецького полку, під керуванням старшини куреня Чміля, які займали станцію, стійко відбивалися.

Самий вокзал переходив чотири рази з рук до рук, бій провадився виключно рукопаш і гранатами. На 24 годину 27 липня ми мусіли залишити станцію Вапнярку через переважність сил ворога. Але на світанку 28 липня ми знову перейшли в контрнаступ і, розбивши ворога, зайняли станцію Вапнярку. Ворог на одному тільки двірці втратив 28 забитих; у нас забитий ручною гранатою командир 8 сотні і 8 козаків 9-го полку. Командир куреня легко ранений в обличчя. Одночасно ворог повів наступ на 7-й Синій полк, що боронив село Вербове, але зазнавши втрат, відступив. Синій полк мав втрати, головним головним чином раненими.

28 цього липня о 12 год. дня 7-й Синій полк і частина 9 стрілецького полку знову відбили атаку ворога на село Вербове з боку Крижополя. О 16-й годцні ворог знову заатакував село Вербове, але наші частини перейшли в контратаку і на плечах розбитого ворога вдерлися в село Крижопіль, яке обсадили. Ворог відступив на полустанок Княже. В нас тяжко ранено командира 1-го куреня 7 Синього полку, одного сотенного командира, і забито кілька старшин і багато козаків.

Чота 1-ї батерії 8-го гарматдого полку, перебуваючи на позиції в передовій лінії, своїм вогнем допомогла піхоті і кілька разів відбила ворожий панцерний потяг, чота втратила двох забитими і одного раненим козаків. До пізньої ночі на різних відтинках цього фронту точився бій. Тяжкість бою збільшував дощ. На відтинку Макарівка - Савчине ворог цілий девь вів наступ на 8-й Чорноморський полк, але ж усюди був збитий. Частини дивізії ведуть уже 4-й день безперервний бій і страшенно втомилися. Почувається великий брак набоїв. Проти дивізії, з допиту полонених та огляду забитих, виявлено такі ворожі частини: 54, 399 совєтські полки, учебний Одеський батальйон, 1, 2, 3 і 4 Басарабські полки і ще деякі частини, назви яких точно ще не встановлено. Надвечір розвідка донесла про рух колон ворога з боку Тульчина на ст. Вапнярка. Кидається у вічі стійкість, виявлювана ворогом і гарне озброєння та одяг козаків. Деякі частини ворога були в шлемах-касках.

До 28 липня вже відкрито на фронті дивізії 12-ту частину. Розвідка не може виявити, коли ж, нарешті, припиниться підвіз нових сил ворога, коли зменшиться підвіз його резерв.

Ч. 697.
Нач. див. 3 пішої полковник Удовиченко.

Оцінка акції червоних. Сх. ч. 10.

Треба зазначити, що червоні дуже поважно поставилися до наступу на 3 дивізію. Вони стягують найкращі, так би мовити - "премійові" частини. Крім 45 дивізії, вирушив проти української дивізії регулярний полк самого "папи комунізму" товариша Леніна. А до того матроси - "краса і гордість безкровної революції" і кілька інтернаціональних відділів, між ними й відділ жидівський. Разом - до 6-8 тисяч 6ійців, 3 панцерні потяги, солідної конструкції, з важкими гарматами.

Удовиченко та повстанці Павловського мали щось 3-3,5 тисячі багнетів та шабель.

Отже, червоні дійсно скупчили переважаючі сили, вели бої вперто й настирливо.

По несподіваній для їхньої Вапнярської групи поразці 26.VІІ, червоні вже 27-го рішуче атакують праве крило Удовиченка й продовжують бої на протязі 4-х діб.

Цікаво, що на допомогу 45-й дивізії на Вапнярському напрямку, червоні демонструють на Могилів, захоплюють Ямпіль, своїми бандами намагаються внести заколот на тилах 3-ї дивізії. Гадаю, що головною причиіюю їхнього неуспіху оуло запізнення загального перегрупування їхньої південної групи. Полк Леніна наспів тільки 27-го й розпочав свій наступ. Здається, коли б перейшли большевики в протинаступ 26-го своєю південною групою, наслідки боїв, можливо припустити, були б трохи інші. Також звертає на себе увагу їхня слабенька демонстрація на Могилів і нехтування ними напрямку Рудниця-Ольшанка-Ямпіль-Могилів.

Захоплення червоними Могилева, на що вони мали змогу (малосилість нашої могилівської залоги), подавало їм надію на успіх. Втрата цього важливого пункту (осередку) правдоподібно примусила б Удовиченка відтягти туди частину своїх сил і ослабити Вапнярський напрямок.

Думається нам, що червоні не бажали вести будьяких операцій значними силами вздовж Дністра, зважаючи на непевність своїх відносин до румунів, а тому й провадили тільки слабеньку демонстрацію, яка, зрозуміло, й не дала бажаних наслідків.

Оцінка акцій пполк. Удовиченка.

Бої 3-ї дивізії під Вапняркою заслуговують окремого відзначення, як позитивні зразки успішних і сміливих дій меншої частини проти далеко сильнішого ворога. Удовиченко, скупчивши свою дивізію, не дає ворогові перейти в загальний наступ та охопити себе з двох боків, а сам попереджує його намір блискавичним ударом спочатку на північ - і жене ворога геть з поля бою. На другий день він уже готовий до рішучого бою з сильнішою південною групою. Тут Удовиченко спочатку дає відсіч ворожому натискові і тільки 30-го, коли червоні знесилилися, він атакує їх на всьому фронті і відсовує на південь.

Треба відзначити, що частини 3-ї дивізії не чекають наказу згори, а самі оцінюють ситуацію і з власного почину допомагають одна одній. Так, 27-го, коли червоні густими лавами навалилися на с. Вербове, яке стійко тримали в своїх руках сотні 7-го полку, 9-й полк, помітивши небезпеку для свого сусіда, хоч у самого на фронті бій, важко б'є по тилах червоних, що напирали на Вербове, і ворога відбито з великими для нього втратами. Гарматчики ділили бойову славу із стрільцями.

Бій виграно.

Необхідно оцінити те важке становище, в якому опинилася 3-тя дивізія. Серйозний неуспіх, можливо припустити, спричинився б до повного знищення цієї дивізії, бо в близький час ані підкріпити своєчасно Удовиченка, ані рятувати його після неуспіху було ніким і нікому.

3-тя дивізія діяла ізольовано й мусіла покладатися на свої власні сили й умілість.

Ситуація з 27 до 29 була остільки загрозлива й небезпечна, що в штабі з тремтінням стежили за ходом боїв, - отже, наш Ролянд не загинув, а придбав бойової слави собі й українським прапорам.

Оцінка й аналіза операції.

В наслідок боїв на всьому Українському Фронті з 26 до 30.VІІ, ми розбили большевиків на крайніх крилах. На Вапнярському напрямку кривавий двобій між Удовиченком та його ж славетною дивізією з одного боку, та Вапнярською червоною групою - з другого, скінчився блискучою перемогою наших військ.

Ворог відсунувся далеко на південь, щоб відірватися від непереможньої 3-ї дивізії.

Значення Вапнярських боїв.

Взагалі, успіхи на Вапнярському напрямку мали для нас велике значення.

1. Найбоєздатнішій на Українському фронті совєтській 45-й дивізії з поодинокими ударними частинами ми нанесли значну поразку.

2. Ми міцно посідаємо Вапнярку і відкинули ворога далеко на північ.

3. 3-тя дивізія погрожувала Одеському напрямкові і большевики звідси не мали змоги допомогти Жмеринській групі.

4. Могилівський напрямок було надійно прикрито, і складалася сприятлива ситуація для початку широких операцій.

Отже, перемога лишилася на боці слабішого кількістю, але сильнішого духом, злютованням і вмілістю. Кожну з большевицьких груп було розбито нарізно.

На Проскурівському напрямку ми також розбили 1-шу совєтську дивізію й здобули Проскурівський район, обсадивши р. Бужок. Ворог у повному відвороті на північ, шляхи на Старокостянтинів і навіть Шепетівку майже вільні.

На Жмеринському напрямку ситуація склалася трохи складніше. Ми відкинули ворога до самої Жмеринки. Тютюнник і Божко сіли верхи на залізницях Жмеринка-Могилів, Жмеринка-Проскурів і, погрожуючи Жмеринському вузлові, мов би казали: "Мементо Морі, вороже, години твої пораховано". Правда, їм не пощастило взяти Жмеринки, але нові зусилля мусіли привести до її упадку.

Загальні висновки.

Отже, Вапнярку й Проскурів здобуто. Одначе, бої за Вапнярку виснажили 3-тю дивізію, бої за Жмеринку знесилили Тютюнника й Божка, треба було починати нову операцію та звільнити залізницю Вапнярка-Жмеринка-Проскурів від большевицьких частин.

 


РОЗДІЛ XVI

ПОЛЯКИ ТА ЇХНЄ СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ

Польська армія, одержавши мандат на Східню Галичину, підійшла головними силами до р. Збруч. Відворот Галицької армії в повному складі за Збруч для операцій на большевицькому фронті 6ув не зовсім до вподоби польському командуванню з причин, на яких ми зупинятися зараз не будемо.

Окремі польські відділи перейшли Збруч у багатьох пунктах і доходили аж до р.Смотрич. Ці команди на селах обеззброювали нашу міліцію, арештовували представників влади, подекуди обеззброювали навіть військові частини. Подаємо витяги з двох характерних доповідей: командира Кордонного корпусу ч.247. Наштаб Волинської, ч.2282:

"Польські передові частини перейшли на східній берег р. Збруча й обсадили м. Гусятин-Шидлівці та інші місця. Як доносить державний інспектор Волинської групи полковник Нагурний, польські чаістини 20.VІІ. прибули в м. Лянцкорунь, захопили в полон наш відділ кордонної охорони, забрали з місцевого склепу дві гармати без замків і повезли їх у Шидлівці".

"Командир польського війська обіцяв звільнити полонених кордонників по з'ясуванні загального становища".

Доки Галицька армія не встигла цілком відійти від Збруча, на кордонній смузі траплялися сутички розвідчих частин польських із галичанами. Нарешті, Головний Отаман видав гострий наказ, щоб усі галицькі відділи перейшли на схід поза Наддніпрянську армію.

Уряд і командування вживає всіх заходів, щоби стримати на Збручі польські відділи, до прикордонних польських частин надсилається делегації, доводилося звертатися і до представників Антанти, які запевнили, що польське військо не має права рушити за Збруч.

Цілком зрозуміло, що ця погроза місцеві осередку уряду - Кам'янцеві - прикро відбилася на Кам'янецькій політичній атмосфері. Найбільш нервувалися галичани.

Командування, нарешті, наказало Волинській групі, на випадок ворожої акції з боку польських відділів, уживати зброї.

Треба зазначити, що згодом взаємовідносини між армією УНР і польською налагодилися.

 


РОЗДІЛ XVII

КОРОТКИЙ ОГЛЯД СТРАТЕГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ
НА ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКОМУ ФРОНТІ В ЗВ'ЯЗКУ
З ОПЕРАЦІЯМИ АРМІЙ СОБОРНОЇ УКРАЇНИ

Ситуація на фронті наших військ до вечора 31.VІІ.

Становище на всіх відтинках зазначено нами в попередньому розділі, - його видно на схемах чч. 10 і 11. Взагалі, ми міцно посідали Вапнярський та Проскурівський райони. Жмеринка хоч і була в руках ворога, але цей напрямок надійно прикривала група отамана Ю.Тютюнника.

Два галицькі корпуси вже 5 діб відпочивали в своїх районах, де вони набиралися фізичних і моральних сил по своіх важких пригодах.

Час було починати широкі операції; обставини для цього - як на Українському, так і на інших фронтах склалися досить сприятливо.

Розглянемо коротенько ситуацію на протибольшевицькому фронті й відведемо в ньому належну ролю Українській армії; без цього неможливо дати серйозної оцінки ні плянам нашого командування, ні істоті самих операцій, ні, нарешті, розібратися в усьому циклі подій, що так широко розгорнулися на Україні на протязі другої половини 1919 року.

БІЛІ АРМІЇ Й ЇХНІ ВОЖДІ

Сибірська армія і адм. Колчак.

Антанта вирішила підтримати протибольшевицькі мілітарні угруповання, щоб за їхньою допомогою повалити комісародержавіє, яке, подібно до прокази, роз'їдало велетенське тіло колишньої Російської імперії і простягало свої криваві долоні до здобутків европейської культури. Протибольшевицький фронт складали чотири окремі армії, що повинні були концентрично наступати на центр Росії і разом із тим погрожувати "авангардові русской революції" - червоному Петроградові.

В Сибіру організовано російський уряд з "верховним правителем" адміралом Колчаком на чолі. На цей уряд, як на кін, ставила Антанта свої ресурси. Його завдання звільнити Росію від большевиків і скликати Установчі збори.

Адмірал Колчак був без сумніву талановитий моряк, чесний патріот, муж сильної волі, нестримної енергії і високих моральних якостей. Був поміркованою ліберальною людиною.

На самовизначення народів Колчак дивився прихильно і вважав, що тільки націоналізмом можливо перемогти московський червоний інтернаціонал. Цікаво, що на посту командира Чорноморської фльоти в час революції і на початку большевизму адмірал діяв у повному контакті з українськими організаціями і завжди числився з ними. Він охоче дав свою згоду на українізацію Чорноморської фльоти. Дружина Колчака співчувала українському рухові і інколи в урочисті дні навіть появлялася в нашому національному вбранні.

Взагалі, Колчак користувався великою повагою в Чорноморській фльоті і в українського суспільства в Севастополі. За часів Центральної Ради делегати від фльоти і від наших українських організацій висували кандидатуру адмірала Колчака на пост морського міністра.

У Колчака було забагато моралі й шляхетної відвертости, але бракувало йому здібности пристосовуватися до обставин, так конче потрібної діячеві революційного часу. На жаль, не адмірал Колчак був нашим безпосереднім сусідом. Може б тоді інакше стала справа в московсько-українських взаємовідносинах року 1919-го.

Осередок Сибірської армії складали: Чеський корпус, що в 1918 році продерся з України на Сибір, Сибірські козаки і різні добровольчі частини. Між іншим, в армії Колчака була й окрема Українська бригада, в складі двох полків (сибіряки-українці). Загальна кількість армії - щось біля 100 тисяч бійців.

Добровольча армія і ген. Денікін.

На чолі так званої Добровольчої армії (Добрармії), після загибелі Корнілова і смерти ген. Алексієва, стояв генерал Денікін - видатний військовий керівник, але заслабий політичний діяч (про це він сам одверто говорив).

Зверхнє керування арміями в тій надзвичайно складній ситуації, яка утворилася на бувшому колись півдні Росії (Україна, Дін, Кубань, Кавказ) було генералові Денікіну не під силу.

В питаннях національних він розбирався слабо і міряв їх дореволюційним масштабом (ідея єдиної неподільної Росії трактувалася ним прямолінійно і без жодних компромісів). Генерал Денікін і той уряд, що створився при ньому, в своїй зовнішній і внутрішній політиці наробив багато кардинальних помилок. Найбільша з них - була ворожість до укрїнського національного руху. Ці помилки катастрофічно відбилися на його і наших справах, а також на загальних операціях на протибольшевицькому фронті.

Добровольча армія мілітарно являла собою значну силу, бо складалася з кращої в світі кінноти - донців і кубанців - і загартованоі в боях піхоти (пластунські й кубанські частини і добровольчі полки). Добровольча армія, з приєднанням до неї козачих військ і поширенням зони операцій, значно збільшилася, і число її бійців перевищило 200 тисяч, оперативне й тактичне керування та боєздатність були загалом високі.

Негативні риси Добрармії - це нахил деяких її тилових частин до грабіжництва, здирства і погромів, відсутність щільного злютування між козачими частинами і Добрармією, що, нарешті, й розкололо озброєні сили цієї армії і зруйнувало фронт. До негативних рис треба теж додати незграбність та злочинність тилу.

Армія ген. Юденіча.

Армію, що спиралася на Естонію і на побережжя Балтицького моря, очолював і керував нею відомий ще з війни на Кавказі ген. Юденіч. Як талановитй військовий діяч він користувався великою популярністю (розгром Енвер-Паші в 1914 р. і успішний штурм сильної фортеці Ерзеруму - діло його рук).20

Одначе, на політиці генерал розумівся слабенько. Ні він, ні його цивільні дорадники (Північно-західній уряд) не зуміли зговоритися з Естонією і налагодити з нею бойову співпрацю.

Загалом, генерал Юденіч не схвалював самостійних рішень, а чекав вказівок Верховного правителя.

Ця армія була невеличка - біля 30-40 тисяч бійців. Вона складалася з добре організованого корпусу Родзянка та відважної, але ж із партизансько-бандитським нахилом дивізії відомого в 1919 р. в Польщі отамана Булак-Балаховича.

Армія ген. Міллера.

З північного побережжя Архангельськ-Мурманськ почав наступ генерал Міллер. Його армія була невелика, але добре забезпечена англійцями.

Ще була така козача "група Дутова", що наступала з прикаспійських степів на поволзьке низів'я.

ІДЕЯ ОПЕРАЦІЇ

Здається, пляни цієї грандіозної операції полягали в тому, щоб одночасово наступом з усіх боків відрізати большевиків від усього світу, посісти найродючіші місцевості кол. Росії, а також вугільні і рудні басейни. Стягши таким кільцем центр Росії, примусити червоних капітулювати або ж викликати повстання, хвилі якого зметуть комісарів.

Головні напрямки наступу.

Сибірська армія Колчака відокремлює від Москви увесь Сибір, Урал, посідає центральну частину Волги і зміцнюється в цих районах. Армія Денікіна захоплює побережжя Чорного моря, Донеччину, Кубань і Кавказ.

Отаман Дутов - зв'язок між цими арміями. Дальший крок - генеральний наступ на Москву з півдня армією Денікіна, із сходу - Сибірською.

Армія Юденіча погрожує, а при нагоді і наступає на Петербург; його ліве крило підтримується Велико-Бритійськими панцерними кораблями.

Армія Міллера просувається на південь, її ліве крило шукає дотику з Колчаком, висунувши окремий відділ Північною Двиною і далі залізницею через Котлас. Центром ця армія прямує на Вятку і звідси загрожує Петербургові зі сходу.

Такі, на нашу думку, були пляни білих. Отже, як бачимо, ідея протибольшевиків полягала в тому, щоб унеможливити червоним захист усіх фронтів, на які наступали білі армії, а неухильно стискувати большевиків.

Настрій, що панував у Совдепії, сприяв намірам і операціям протибольшевицьких угруповань.

Населення боляче вже відчуло шкідливість для себе методів червоної Москви і її комуністичних експериментів. Більшість інтелігенції була ворожа до большевиків, селяни теж зненавиділи большевицьку владу там, де вона перебувала довший час; в інших районах, де влада ця ще не далася в знаки, селяни трималися невтрально. Лишався ще прихильним до большевиків деякий відсоток робітників та безземельний авантуристичний елемент і партія комуністів та радикальні кола жидів.

Таким чином, сила білої, чисто російської коаліцїї полягала: 1) в одночасовому наступі і в значному збільшенні своїх армій під час просування вперед; 2) в багатстві баз, на які вона опиралася; 3) в допомозі Антанти військовою технікою, умундируванням і фінансами; 4) в ворожому проти большевиків настрої більшости населення; 5) в активній підтримці з боку більшости російської інтелігенції, яка охоче і в багатьох випадках з ентузіязмом ставала в ряди білих армій.

Слабість білих: 1) відсутність єдиного, авторитетного для всіх, військойого й політичного проводу, який би своєчасно направляв і корегував зусилля всіх армій в їхньому прагненні до однієї мети. Генерал Денікін не завжди зважав на Верховного правителя. 2) Відокремлення армій великими просторами, чому кожна армія покищо діяла в своєму окремому напрямку. Так, Сибірська армія була цілком ізольована, і тільки після захоплення нею Волги малося на увазі ввійти в зв'язок із Денікіном і Міллером. Юденіч і Міллер на далекій півночі були роз'єднані невтральною Фінляндією. У Добрармії висіло в повітрі ліве крило, на північний захід від нього на 1000 верст не було ще бойового спільника, зв'язаного з білим фронтом. 3) Боротьба партій серед російських протибольшевицьких кіл і шкідлива політика більшости с.-р. із Черновим на чолі, які працювали і на білих, і на червоних, а найбільше для своїх партійних інтересів. 4) Помилковий, шкідливий папрямок у національних питаннях: Верховний уряд намагався розв'язати на загальних всеросійських Установчих зборах усі кардинальні питання щодо розмежування з новими державами, які повстали на терені колишньої Росії й уже почали успішно організуватися й жити самостійно. А бувші окраїни домагалися свого визнання і обіцяли тільки після цього взяти активну участь у загальній боротьбі проти большевиків. Взаємовідносини їх із Росією мусіли би остаточно розв'язатися згодом, після упадку червоних.

Таким чином, щоби здійснити свою мету - оточити Совдепію і позбутися своїх слабих властивостей, білим російським організаціям конче було потрібно втягти в орбіту протибольшевицького фронту і сили бувших окраїн (Естонія, Латвія), а також досягти співпраці з боку Фінляндії і Польщі. Річ Посполита Польська в цей момент уже виявляла поважну силу, проте, поляки були напівпасивні. Пілсудський волів мати сусідом большевиків, а не Білу Росію.

В цей же час на терені між польською армією і Добрармією продерлася на Поділля і успішно змагалася з большевиками і була в силі самостійно звільнити Правобережжя від червоних, і заповнити цю прірву, організована, завзята, національно настроєна, майже стотисячна об'єднана Українська армія.

Доля посилала нового могучого спільника білим арміям. Обурення на Україні на большевиків набирало гострих форм. Розпочався сильний повстанський рух. Нарід чекав свого війська і Уряду УНР з Головним Отаманом Петлюрою на чолі.

Наступ Української армії обіцяв поважні успіхи.

Успіх білих армій.

Колчак спочатку своїх операцій весною 1919 року мав величезний успіх, просунувся аж до Волги і своїм центром опанував Самару. В тилу його лишалися необмежені терени Сибіру і багатий на руди Урал, але большевики, скупчивши сили, відтиснули Сибірську армію і вона почала відворот. Найбільше до цього спричинився Тухачевський - нова червона зірка. Одначе, всієї сили Сибірська армія ще не втратила і не була деморалізована.

Добрармія значно підсилилася спілкою з козаками, що дружньо повстали проти большевиків. Вона, спираючись на порти і родючі, багаті козацькі землі, прямувала через Харків просто на Москву. Особливими успіхами визначився наступ лівого крила цієї армії та Кубанської козацької армії на Північному Кавказі.

Армія Юденіча, прикрившись р. Зах. Буг, збільшувалася і готувалася до наступу. Міллер просувався вперед.

На Україні, як уже зазначено, виникла сильна небезпека для червоних.

Отже, на большевиків ішла загроза з усіх боків.

Червоному командуванню лишалося, для захисту, два способи: 1) діяти по внутрішніх операційних лініях і 2) внести розклад серед ворогів.

Центральне положення Москви, до якої сходяться всі залізничні артерії, великі простори та ізольовані дії білих армій давали червоним надію на успіх.

Необхідно було, скупчивши сили, розбити одну з армій, а проти решти тільки опиратися, потім швидко повернутися проти другого небезпечнішого ворога. Разом із цим, большевики вживали всіх заходів, щоб дезорганізувати білих та посварити їх поміж себе - в цьому був єдиний порятунок.

Червона армія.

Троцький стояв на чолі Революційного воєнного совєта і, за допомогою старшини генерального штабу, реорганізувавши червону армію, підсилив її комуністами, збільшив її кількість мобілізацією, переважно робітництва. Чисельність армії тоді дійшла до мільйона люду. Загалом, ця армія не мала ще великої ударної сили.

Червоній Москві допомагали німці. Вони мали надію, використавши комуністів, розвалити Антанту і досягти реваншу, бодай дійти перегляду Версальського трактату.

Отже, сила большевиків полягала: 1) в залізній організованості комуністичних верхів та бажанні їх за всяку ціну залишитися при владі; 2) в скупченні всієї влади в руках Совнаркому (диктатура); 3) в безоглядному, нічим не стриманому терорі і геніяльній провокаторській здібності зруйнувати на внутрішньому фронті і знищити всякий замах опозиції різних ворожих організацій; 4) в демагогічності й знанні психології народу та влучній пропаганді. Троцький і Ленін, щоб придбати собі нових прихильників, при потребі висували такі гасла, що не відповідали ідеям комунізму. Також комуністи запозичили в буржуазії націоналізму і ним зручно оперували, прикидаючись "собирателями земли русской" під червоним прапором: 5) в надзвичайно вмілій агітації серед европейської опінії і народніх мас. Всіх незадоволених - чи то соціяльно, чи національно - комуністи брали під свій захист і опіку.

Нарешті, у червоної армії був ще один плюс - це здібність оцінити важливіший і небезпечніший напрямок і на ньому скупчити всю свою колосальну енергію і максимум зусиль, а також уміння внести заколот у ряди своіх ворогів.

Висновки.

Отже, і в червоних і в білої коаліції були великі сили і можливості. Червоні мали загалом більше війська, але його треба було вживати і на зовнішніх, і на внутрішніх фронтах.

Проти червоних - вороги навколо, небезпека з тилу, брак амуніції і військової техніки, слабий залізничний рух, погроза зсередини, господарська розруха, але в них - одна залізна воля, яка не спиниться ні перед чим, навіть не завагається знищити весь нарід, аби тільки досягти своєї мети, і могутня, майже непереможна, пропаганда.

Ворог не об'єднаний, Антанта, що мусіла взяти твердий провід у свої руки, не має сталого політичного пляну. Франція веде власну політику, Англія силкується якнайбільше використати для своєї економіки завірюху на сходї. Вона однією рукою дає, ніби помагає, другою сама ж псує справу.

До того ж ні Антанта, ні російські кола не вжили всіх заходів, щоб притягти до боротьби і всі новоутворені держави, використавши їхнє національне піднесення і свіжу, молоду творчу енергію, і таким чином збільшити свої сили і замкнути оточуюче коло.

Найбільша небезпека була для лівого крила Добрармії (головної, ударної сили білих), а тому активна участь у загальному наступі Української армії набирала великого значення.

Всього у білих було до 400 тисяч бійців на 10-тисячоверстовому фронті, а тому перемога тієї чи іншої сторони багато залежала від того, на який бік терезів кине свого гострого меча майже 100-тисячна Українська національна армія.

-----------------------------------------------------------------------

[20] Це був генерал обережний, що пильнував державного скарбу та добробуту своїх підлеглих. Для всього персонального складу своєї армії ген. Юденіч приховав у банках відповідну квоту, яку кожний співучасник або його родина при ліквідації армії, на випадок неуспіху, мав змогу одержати й забезпечити своє існування хоч на перші часи.