РОЗДІЛ XVIII

ПЛЯНИ ШДА У ЗВ'ЯЗКУ З СИТУАЦІЄЮ
НА ДЕНІКІНСЬКОМУ І ПОЛЬСЬКОМУ ФРОНТАХ

Оцінка ситуації ШДА.

Головний Отаман і українське командування сподівалися, що Антанта і Денікін досить зорієнтувалися в стратегічно-політичній ситуації, взяли на увагу наслідки Великої війни і революції. Тому командування мало надію, що Українську армію буде вжито, як активний чинник у боротьбі на протибольшевицькому фронті, а Лівобережжя і Правобережжя - як базу для наступу.

Головний, Отаман і його штаб цілком виразно уявляли собі, що боротися українському військові проти большевиків цілком відокремлено, з надією на успіх, і здійснити змагання української нації можливо - або в контакті з іншими протибольшевицькими угрупованнями, або при їхньому невтралітеті.

Ось у якому масштабі Український Генеральний штаб уявляв собі боротьбу з большевиками, тому й уживав заходів до здійснення свого пляну.

Українське командування найбільше турбувало сусідство Добрармії та її евентуальні операції на Україні.

Ситуація на лівому крилі Денікіна.

Добрармія, розгорнувшись на широкому фронті, швидко посувається вперед. Для забезпечення свого лівого крила, Денікіну потрібно було або протягти його ще далі на сотні верст на захід до Дністра - для цього, за несприятливих умов, погрожував йому збройний конфлікт з Українською армією, - або шукати з Україною воєнної згоди і, за її активною допомогою, надійно забезпечити собі лівий фланг і головний операційний напрямок Київ-Ніжин. Взагалі, використати бойову співпрацю Української армії на большевицькому фронті.

В цей час прибули до Кам'янця військові представники від Америки, Франції та Англії. Нашим командуванням,21 головне з інформаційною метою, на нараді в ШДА, що відбулася 30.VІІ, було рішуче висловлено свій погляд.

Тут же викладено й бажаний плян операцій проти червоних на південному сході. Активну участь у ньому мусіла взяти й Польська армія. Про це було поінформовано польське командування окремою телеграмою і через нашого представника в Бухаресті.

Подаю копію телеграми (збереглася в автора тільки чернетка):

З'єднані армії Великої України під моїм керуванням 5.VІІ почали рішучі операції для остаточного звільнення України від загального ворога культури й цивілізації - большевиків. Мета наступу - захоплення Києва-Одеси і звільнення Правобережжя. Для успішного наступу Українських армій та забезпечення наших флангів від можливого контрманевру з боку червоних військ було б дуже важним, щоб почалися енергійні операції з боку інших армій, які теж ведуть боротьбу з большевиками. За відомостями червоні скупчують свої резерви по залізниці Коростень-Калинковичі-Брянськ, тому було б доцільно, щоб Польська армія, яка оперує в Лунинецькому напрямку, повела інтенсивніший наступ на Гомель-Могилів.

Головний Отаман Петлюра
(підпис і копії)

Плян прагнув ось до чого: генерал Денікін веде головну операцію на Москву, отже, треба уможливити йому повну свободу рухів і скупчення гро його сил на напрямку Харків-Курськ-Орел.

Українська армія звільняє від червоних Правобережжя і надійно займає своїми відділами напрямок Київ-Ніжин, а як потрібно, то й Київ-Чернігів. Взагалі, Українська армія забезпечує ліве крило Добрармії.

Щоби створити сильну погрозу Москві з заходу, Польська армія своїм правим крилом просувається на Дніпро до Річиці (на це вона мала змогу, знявши свої дивізії з зовсім безпечного Українського фронту). Звідси через Гомель іде шлях Брянськ-Москва, центром Польща погрожує великому наполеонівському шляхові Мінськ-Смоленськ. (ШДА, як уже зазначено, надсилає телеграму Польській армії з своєю пропозицією). Тоді, цілком зрозуміло, що умови для наступу Добрармії значно полегшали б і сили для удару збільшилися б, досягнуто було б скорочення фронту (два сильні відтинки на заході) і з певністю можна сказати, що це уможливило б знищення червоних.

До цього треба додати, що за активної участи Українськoї армії в спільній боротьбі, комунікації Добрармії значно скорочувались і, посівши Орел, її ліве крило мало можливість базуватись на Київ.

Українська армія своїми бойовими діями спричинилася б до звільнення України від червоного терору, а великою своєю військовою допомогою склала би сприятливий грунт для остаточного розв'язання своїх державно-національних інтересів.

Крім того, наша армія, отримавши військову техніку від Антанти, або здобувши її від червоних, розгорнула б свої кадри до 400-500 тисяч, і цією силою забезпечила б Соборній Україні вільне виявлення своїх бажань на Українських Установчих зборах і домагання їх здійснити.

Керування всіма операціями мусіла б узяти Антанта, бо большевизм був чинником світового масштабу, загрожував передусім цій самій Антанті, а тому й боротися з ним треба було в міжнародньому масштабі.

Урегулювати наші взаємовідносини з білими і поляками мусіли представники Антанти, на це у них була повна змога.

При складанні пляну операцій, потрібних для здійснення наших цілей, - чи буде яка військова згода з Добрармією, чи буде війна з нею, - хоч-не-хоч, а треба було числитися з наступом Денікіна на Лівобережжі і з евентуальним набезпеченням нашого лівого крила рухом польських військ на Рівне-Калинковичі. Наш, широко закроєний, плян загального наступу на большевиків найбільше відповідав політично-стратегічній ситуації і безсумнівно дав би виграну. Так теж дивився на справу маршал Фош. Але антантські політики та короткозорість Денікіна й захланність поляків не дали тому плянові здійснитися.

Розглянемо важливіші напрямки на Правобережжі і зв'яжемо їх із ситуацією червоних на Лівобережжі й польському фронті.

-----------------------------------------------------------------------

[21] Звітував полк. Капустянський.

 


РОЗДІЛ XXIX

СИТУАЦІЯ НА УКРАЇНІ ДО 22.VІІІ.

Евентуальні пляни червоного командування

Південна Добровольча армія. Сх. ч. 20.

На Лівобережжі становище для червоних було мало що не катастрофічне. Большевицькі армії, що оперували проти Денікіна на Україні, були розбиті вщент і вони тікали на північ.

Подаю цікавий витяг із совєтського радіо від 12.VІІІ, Київ:

"Армия бежит, командный состав отсутствует. Мы катимся, как яблоко, неизвестно, где остановимся".

На Правобережжі большевикам теж не переливки. На Україні провадила операції так звана Південна Добровольча армія під проводом генерала Май-Маєвського.

Розбивши червоних по тривалій та впертій боротьбі в Донбасі, він гнав їх через Харків на Курськ. На цьому напрямку головним осередком був т. зв. Добровольчий корпус (дивізії Корнилівська, Дроздовська, Марківці та інші).

Гвардійський корпус ген. Бредова натискав через Полтаву на Київ уздовж Дніпра.

Вже 16.VІІІ. Добрармія опанувала рубіж Черкаси-Золотоноша. Корпус Шкуро теж форсував Дніпро в районі Катеринослав-Олександрівськ і лівим крилом рушив на Кривий Ріг-Знаменку. Ще 12.VІІІ. захоплено Знаменку. До 21.VІІІ. Терсько-Кубанська дивізія вже посідала Квіткове і висунула передові відділи на захід у напрямку на Білу Церкву і на південь у напрямку на Христинівку.

Ю.Тютюнник із Христинівки визначив свої панцерні потяги і авангард на Тальне-Шполу назустріч пластунам. Удовиченко пильнував напрямку Вапнярка-Жмеринка.

Фактично залізничні шляхи для відвороту 14-ї сов. армії на північ відкраяно.

Станoвище на Херсонщині. Сх. ч. 20.

На Херсонщині над совєтською владою стряслось лихо. Там, як ми вже зазначали, оперувала 14-та армія.43 Вона розміщалася, приблизно, так: 58-а дивізія гро своїх сил перебувала в районі Херсон-Миколаєв, ліве крило її спиралося на Кривий Ріг; 47-ма дивізія - в Одесі і на північ до Бірзули; нарешті, проти Удовиченка - 45-та дивізія, значно підсилена окремими відділами.

Махно і повстанці. Сх. ч. 20.

На побережжі Чорного моря з'явився новий грізний для червоних ворог - анархіст Махно. Цей отаман, спільно з іншими численними повстанськими загонами та відділами, почав немилосердно нищити комуністів. Махно і повстанці натискували на 58-му дивізію.

Яскраво малюють ситуацію на побережжі Чорного моря перехоплені нами шифровані радіо-звіти штабу 58-ї дивізії; подаю з них витяги:

"Из Николаева и Одессы, адреса: Киев, Реввоенсовет 12 армии, копия предсоветобороны Раковскому и Одесса Реввоенсовет Южной группы 12 армий. Возбужденное состояние красноармейцев и команды бронепоездов, несколько успокоившись после дневного митинга, крепче стало повышаться под влиянием провокаторов, наводнивших вокзал. Ночью были подожжены эшелоны с двух противоположных концов. Задержано, и расстреляно много подозрительных личностей, в числе их греческий подданный со шнурами в коробке и спичками в кармане. Один поджог удалось ликвидировать быстро и безболезненно, другой же быстро стал распространяться и сразу охватил несколько десятков вагонов, которые сгорели до тла. Сгорели пакгаузы и один вагон с удушливыми газами. Начался наглый грабеж вещей, выбрасываемых из горящих вагонов, перешедший в открытый грабеж отдела снабжения. Разграблено все обмундирование, белье и масса продуктов, несмотря на массовые расстрелы грабителей. Посланные для прекращения грабежей части сами после продолжительного пребывания в этой атмосфере принимали участие в грабеже; лишь к утру, при помощи броневых автомобилей, и самых репрессивных мер, удалось грабеж приостановить. Большая часть команды бронепоездов, после взрыва последних с оружием, направилась для соединения с Махном, меньшая расчищает дорогу на Одессу. При подобном настроении частей едва ли удастся удержать Николаев. Занятие противником Николаева грозит захватом всей группы 58 дивизии, действующей в этом районе. Просим срочного распоряжения. 15.VІІІ. Начдив Федько. Политком дивизии Михайлович".

Шифрована радіо-телеграма о 16 год. 15.VІІІ. з Миколаєва на ті ж адреси:

"Разложение частей в соприкосновении повстанческими массами достигло максимума. Наводненные махновскими агентами части боеучастка Кочегина с большинством командного состава перешли на сторону Махно. Штаб боеучастка захвачен махновцами. Ночергин тяжело равен. Политком убит. Настроение частей, находящихся в Николаеве, махновское. Команда бронепоездов послала делегацию к Махно, оцепила вокзал и Штадив, собрала вооруженный митинг, требуя ареста Штадива и присоединения к Махно. Митинг удалось закончить благополучно. Отдан приказ о взрыве бронепоездов. При соприкосновении с повстанческими массами можно ожидать присоединения к ним остальных частей. Политком Михайлович".

Нарешті, шифрована телеграма від 17 год. 45 хвилин:

"Части 3 бригады перешли к Махно. Кочергин и Политком убиты. Весь район на север от Николаева в руках повстанческих и махновских банд. Часть 2 бригады отходит на... Бригада Федотова отходит из Херсона на Николаев..."

Хоч і 58-ма дивізія несла важкі втрати під тиском повстанської хвилі і рухомих відділів Махна, проте, вона і не, розпорошилася і, з'єднавшися з "охороною побережжя" - матроськими відділами, починає організовано пробиватися на північ, на Вознесенськ.

Вільні від большевиків простори заповнюють добровольчі частини і наші повстанці. 47-ма дивізія теж потрошку просувається на північ.

Евакуація Києва. Сх. ч. 20.

На Київщині, під ударами Украінських військ і Добрармії, совєтська влада починає евакуацію Києва. Вже 16.VІІІ. вирушили з Києва центральні установи. Та проте, евакуювати Київ було надто важко, бо повстанець Ангел перегородив залізницю Київ-Ніжин, та й на цьому шляху погрожувала Добрармія. Для совєтських військ лишав ся ще один вільний залізничний шлях, це - Киів-Коростень-Мозир, яким і рушила з Києва сила ешелонів. За допомогою панцерної фльоти (6 пароплавів) почато евакуацію майна на північ також Дніпром.


Отже, як бачимо, для большевиків набирають першорядного значення залізничні вузли: на півночі Коростень і Мозир, на півдні - Вапнярка-Христинівка, що запирали Жмеринку і Козятин.44

Треба зазначити, що й на інших фронтах большевики несли поразку за поразкою (отжеж, і поляки успішно просувалися вперед на Рівне-Сарни).

Рейд Мамонтова.

Особливо схвилював большевиків відважний рейд козачого корпусу генерала Мамонтова, який прорвав большевицький фронт та вдарив на глибоке запілля. Мамонтов здобуває 5 серпня Тамбов, 10 - Козлов, 15 - Лебедянь, 18-го він повертається назад, бере Єлецьк, і 22-го на захід від Воронежу вже подає руку донцям і добровольцям.

Як бачимо, ситуація для совєтської Росії склалася загрозливо. Одначе, большевицьке командування не опускає рук.

Пляни червоних.

З Колчаківського фронту поволі підходять резерви. Червоні з Кавказу під Воронеж підтягають сильний кінний корпус Будьонного. За ближче завдання собі вони ставлять, після відвороту з України, зміцнити своє праве крило, базуючись на залізницю Могилів-Гомель-Коростень, і звідси ударити по лівому крилу Української армії назустріч своїй південній групі (14-й армії).

В той же час, скупчивши сильну групу в районі Воронежу, прорвати тут добровольчий фронт і загрожувати південній добровольчій армії в найбільше висунутому напрямкові Курськ-Орел.

Червоні також сподіваються, що Петлюра і Денікін ідуть разом доти, поки не зійдуться близько, а тоді вони, певно перегризуться; і тоді прийде черга й большевикам їх бити.45

-----------------------------------------------------------------------

[42] Вся південна група 14-ї армії, загубивши зв'язок із штабом армії, підпорядкувалася штабові 12-ї армії.

[44] Про цю ситуацію було представниками Штабу Наддніпрянської армії докладно поінформовано майора французького генштабу Сегане, який прибув 13.VІІІ. до Кам'янця. Майор у Жмеринці мав побачення з С.В.Петлюрою.

[45] Большевики відверто висловлювали цей погляд при своєму відвороті і обіцяли населенню швидко повернутися на Україну.