РОЗДІЛ XX

ПЛЯНИ ШДА ЩОДО ОПЕРАЦІЙ НА КИЇВ-ОДЕСУ

Директива ч.2067/к. Сх. ч. 13.

Штаб Дієвої Армії видає таку директиву щодо загальних операцій на Київ-Одесу.

1) Загальний наступ починається 2.VІІІ. 2) Операції на Жмеринку ведуть дві Наддніпрянські групи. Тютюнник із Божком атакують Жмеринку з південного заходу. Запорожці від Проскурова фланговим маршем через Літин виходять на Вінницю, щоб, захопивши її, допомогти Тютюнникові й перегородити відворот червоним. 3) Група СС і 2-й корпус Галицької армії наступають на Старокостянтинів-Кульчин і виходять на р. Понору, їхні резерви за лівим крилом. Два корпуси ГА наступають через Лятичів-Літин приблизно на фронті Янів-Уланів-Любар. Удовиченко активно прикриває Вапнярку. 4) На Старо-Костянтинівському напрямку наші панцерні потяги й кіннота далі переслідують ворога на північ. Це - перший етап.

Надалі малося на увазі, розгорнути гро Галицької армії на рубежі Козятин-Бердичів-Житомир. Група СС через Шепетівку прямує на Звягель (Новоград-Волинський) і далі на Коростень; 2-й корпус ГА зосереджується в резерві в районі Шепетівки й підтримує наступ на Коростень. Запорожці, захопивши Вінницю, дальшим рухом забезпечують праве крило нашим головним силам. Ю.Тютюнник через Жмеринку, для забезпечення лівого крила Удовичецка, прямує на Брацлав і далі на Христинівку.

Волинська група в резерві Головного Отамана; її треба зосередити в районі Жмеринки для допомоги Одеському напрямкові УСС також у резерві Головного Отамана.

За основу пляну взято такі засади:

Оцінка директиви.

1. Маневром охопити всі важливіші залізничні вузли та економічні центри, щоб перегородити відворот совєтським військам і цілком захопити, залізничний табір, а також військове, та інше майно. На те, щоб відбити у ворога військову здобич, необхідно було звернути пильну увагу, бо це був головний та майже єдиний засіб забезпечення наших армій. Також нам бракувало й залізничного табору (паротягів і вагонів).

2. Розгорнути сильну групу на Київському напрямку й мати відповідну резерву на напрямку Шепетівка-Коростень.

3. Розбити ворога й обсадити р. Дніпро біля Києва до підходу ворожих резерв і значно раніш, ніж це зробить Добрармія.

4. В Одеському напрямку висунути групу на лінію Вапнярка-Христинівка, щоб надалі обсадити Бобринську й відтяти ХІУ армію від Києва.

Цей маневр при тих ворожих силах, які ,були на Правобережжі проти Українських армій, з певністю можна припустити, привів би через 6 - 10 діб наші сили до першого етапу (від Уланів-Янів до Нової Ущиці 120 верст - 6 переходів + одна або дві переднівки).

В цьому напрямку значного опору червоні не могли поставити, бо в них тут не було сил. 45, 44 і 1 совєтські дивізії мусіли битися за залізничні тори, які вони прикривали.

3 цього етапу приблизно за 2 тижні й до Золотоверхого Києва. Отже, уже 22-24.VІІІ можливо було сподіватися закінчення наступу на Київ. Тоді, для допомоги групі Одеського нарямку в її боротьбі з ХІV армією, можливо було, висунути резерву і зовсім ліквідувати й цей напрямок. Ці розрахунки, як побачимо далі, мали підстави.

Виграш часу передовсім мав для нас велике значення за тієї складної ситуації, яка утворилася навкруги.

Швидкими успіхами стратегія давала зброю до рук нашої дипломатії, перед якою стояла велика праця і надзвичайні труднощі.

Опозиція НК ГА.

Але директива ч. 2067/к не пройшла цілком у життя. Проти неї рішуче виступила НК ГА з таких мотивів:

1. НК ГА принципово відмовлялася виконувати директиви ШДА, хоч їх і видано від імени Головного Отамана; НК ГА висувала пропозицію організувати новий вищий орган керування всіма озброєними силами з авторитетних та уповноважених представників Наддніпрянської й Наддністрянської армій (Штаб Головного Отамана). Підпорядкувати цьому штабові обидві Українські армії. Поки ж такого органу ще не створено, НК ГА не починає офензиви.

2. НК ГА не згоджується з напрямком наступу, пропонованим 1-му й 3 корпусам, без залізниць, грунтовцми шляхами. Марші здавалися НК ГА, за таких обставин, надто важкими й майже непосильнимй для армії.

Щодо першого пункту, то НК ГА мала рацію; ШДА сам висував цю думку і вважав за доцільне й бажане, щоб для користи загальній справі НК ГА мала змогу надіслати до Вищого Штабу своїх представників, яким вона цілком довіряє, і вони б боронили її інтереси. Одначе, вважаю, що для цьото не слід було припиняти операції, а швидше складати Вищий Штаб.

Між іншим, НК ГА не подобалося, що на чолі ШДА стояв отаман Василь Тютюнник - молода людина, без належного стажу й вищої освіти.22

Треба зазначити, що до моменту переходу ГА за Збруч наказний отаман Осецький зовсім відійшов від ШДА, і начальникові його В.Тютюнникові надано всі права начальника Штабу Верховного оловнокомандувача.23

1-й і 3-й корпуси під час свого марш-маневру, хоч, правда, і не йшли весь час уздовж залізниці, проте спиралися вони на залізницю Жмеринка-Проскурів, відриваючись від неї (за першого етапу) всього на 2-2,5 переходи.

Правий фланг цієї групи в районі Янів-Хмільник-Калинівка якраз посідав вузькоторову залізницю, а після захоплення Запорожцями дільниці Вінниця-Калинівка, вузькоторова залізниця зв'язувалася з залізницею Калинівка-Вінниця-Жмеринка.

Крайнє ліве крило цих груп базувалося б на м. Старокостянтинів (яке по сідав би 2-й корпус) - менш, як два переходи.

Нарешті, коли праве крило вийшло б на Козятин, то тили правофлангового корпусу можливо було автоматично перекйнути на залізницю Калинівка-Вінниця-Жмеринка.

До того ж Лятичівський і Бердичівський повіти остільки багаті на хліб, збіжжя, худобу, що місцевих запасів вистарчило б на всю Галицьку армію.

Ходило про довіз вогнеприпасу, але його було так мало, що боятися недовозу його своєчасно не було рації. Доводилося більше турбуватися про те, щоб вогнеприпас відбити від червоних (а для цього відповідно скомбінувати маневр), аніж дбати про організацію регулярного підвозу залізницею вогнеприпасу з неіснуючих вогнебаз.24

А наступ уздовж залізниці позбавляв нас можливости відтяти від большевиків склади з військовим майном, бо при фронтальному наступі червоні мали змогу заздалегідь евакуюватй частину військового майна, уникаючи оточення своєї живої сили.

Крім того, бої на залізницях мусіли провадитися обережніше та повільніше і з більшими втратами: у червоних було багато панцерних потягів сильної конструкції, якi являли собою важливий чинник у боротьбі за залізничні вузли.

Проте, і за пляном ШДА, і за пляном НК ГА, ми все ж могли подолати ворога, бо він уже був значно слабіший за нас.

Ходило тільки про час і змогу скористуватися різною військовою здобиччю. Треба зауважити, що плян НК ГА мав одну ще позитивну, так би мовити, господарську рису. В час відпочинку в Ново-Ушицькому повіті Галицька Армія, власне кажучи, її інтендантура почала заготівлю великих запасів збіжжя й фуражу. Їй допомагали фронтові частини, і для цього потрібний був довший час.

Отже, наслідком наведених вище прцчин доводилося, до сформування Вищого Штабу, або зовсім припинити операції, загаявши час, або провадити їх тільки Наддніпрянськими частинами за деякою допомогою галичан. Припинити зовсім свої операції було недоцільно, а тому в ШДА вирішено обмежитися покищо тільки захопленням Жмеринки, що була нам сіллю в оці, і через цей вузол подати руку Удовиченкові.

Ставлення СС до директиви.

З приводу наміченого для групи СС напрямку на Шепетівку-Звягель, цебто, забезпечення лівого крила наших армій, а не наступу на Київ, військові керівники СС були дуже незадоволені.

Січовики бажали і на цей раз узяти безпосередню участь у наступі на Київ, бо ж вони добре визнавалися там в обставинах.

-----------------------------------------------------------------------

[22] Характеристику В.Тютюнника, цього видатного старшини, нами подано, див. І-ІІ чч. "Походу"

[23] Так само й отаман Андрій Мельник уже більш як 1,5 місяці не був при ШДА; перед Проскурівською операцією він вернувся до групи СС, як помічник отамана Коновальця.

[24] Набої надсилалося цілим групам в такій максимальній кількості, як 30-50 тисяч мушкетних, 500-600 штук гарматних.