РОЗДІЛ XXII

ОЦІНКА ЖМЕРИНСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ

Наші успіхи й неуспіхи. Сх. ч. 15, 16 і 17.

Переможно, в наслідок Жмеринської операції, ми загалом досягли значних успіхів.

1. Наше військо опанувало Жмеринський та Вапнярський залізничні вузли, вийшло на ріку Буг у цьому районі і просунулося на північ на р. Десну (доплив р. Буг). Ворог, розбитий нами, відійшов аж до Калинівки, де намагався ставити нам опір. Важливіша магістраль Жмеринка-Козятин, на протязі 50-60 верст, відійшла до розпорядимости українського командування.

2. Вся залізниця Вапнярка-Жмеринка-Проскурів була в наших руках - це значно полегшувало перегрупування наших військ і утворило сприятливий грунт для початку широких операцій на Київському та Одеському напрямках.

3. Становище Вапнярської групи (3 дивізія) значно покращало; тепер явиласл змога подати руку полковникові Удовиченкові - як із Вінниці на Гайсин, так і з Жмеринки безпосередньо на Вапнярку.

4. 44-й совєтській дивізії з доданими до неї частинами ми завдали значної поразки й цим полегшили собі дальший наступ на Козятин.

5. Ми захопили велику здобич і багато колійового табору.

6. Ця перемога над ворогом спричинилася до піднесення настрою в наших частинах і давала нашій політиці певний грунт для її праці.

Одначе, нам не пощастило оточити або зовсім знищити всю ворожу Жмеринську групу, як намірявся ШДА, і що відкривало б нам вільний шлях на Козятин-Фастів, а також захoпити 7 панцерних потягів, що прорвалися на Козятин. Червоні встигли за 9.VІІІ. евакуювати через Вінницю значну кількість ешелонів із різним майном.

Розпорядження ШДА.

Жмеринська операція в загальному наступі Українських армій, згідно з директивою 2067/К, була лише одним епізодом - етапом. Проте, вона мала в своїй істоті певну ідею, свій окремий задум, а тому її можливо було здійснити і як цілком самостійну операцію, на що й відважилося командування. Плян цієї операції простий і зрозумілий. Група Ю.Тютюнника, підсилена панцерним потягом і артилерією, атакує Жмеринку і сковує ворожу групу, що провадить ворожі акції в цьому районі.

Запорізька група, без 9-ї дивізії, що лишилася в Проскурові в резерві ком групи, сміливим фланговим марш-маневром через Літин, виходить. несподівано для ворога, на захід від Вінниці, захоплює переправи на р. Буг та відтинає усі шляхи відвороту для большевицької Жмеринської групи. Цей маневр змушував червоних швидко залишити Жмеринку або пробиватися на північ чи розпорошитися. Тютюнник, по зaхопленні Жмеринки, своїм авангардом і панцерними потягами, невідступно жене червоних і не дає їм змоги всіма силами навалитися на Запорожців. За сприятливих умов, уся Жмеринська і Вінницька бази та весь колійовий табір лишаються в наших руках.

З першого погляду, марш Запорожців здавався досить небезпечним.

Запорізька група, на протязі майже 3/4 свого руху, мала відкрите для ворожого наступу своє ліве крило. Одначе, загальна ситуація сприяла нашій операції. Для протиманевру у большевиків не було вільних значних сил. Під Жмеринкою і на Шепетівському напрямку наші групи сковували ворожі частини, і сюди потребувалися теж свіжі частини. 45-та дивізія під Вапняркою, по своїй поразці, ледве трималася і весь-час поглядала на Одесу з надією на нові й нові підсилення.

Отже, Запорожцям поставлене посильне завдання.

На нашу думку, ШДА з початком руху Запорожців на Вінницю не зазначив їм бажаного терміну для захоплення цього вузла (8 чи 9.VІІІ). Тому, як ми бачили, треба було вже під час маршу підштовхнути Запорожців. Гадаємо, що ШДА вважав за достатнє поставити певні завдання і докладно з'ясувати обставини, що й було зроблено. Крім того, важко було визначити термін атаки, бо під час маршу, Запорожців могли чекати різні бойові несподіванки. Ось чому, здається нам, і не поставлено певного терміну. Взагалі ж ШДА добре знав рухливість Запорожців і їхню велику активніть, і був певний, що вони скомбінуюгь момент свого удару з ситуацією на Жмеринському напрямку.

Цілком доцільне і потрібне розформування 2-ї дивізії, чи, певніше, усунення Божка від керування цією дивізією, одначе, на мою думку, воно було зроблене несвоєчасно. Це сталося якраз перед атакою Жмеринки, що трохи ослабило наш наступ з південного сходу.

Отже, з боку стратегічного, плян Жмеринської операції було широко закроєно, і взагалі він відповідав обставинам.

На Козятинському напрямку здійснення його дало нам значну перевагу над ворогом.

Акції Ю.Тютюнника до 5.VІІІ.

Отаман Ю.Тютюнник не підтримав 3.VІІІ. Божка під час його атаки на Жмеринку. В наслідок цього, 2-га дивізія зазнала великих втрат, а ворогові піднісся дух. Нам здається, що от. Тютюнник з перших днів серпня, увійшовши в контакт із штабами 1-го й 3-го Галицьких корпусів, заручився їхньою згодою щодо спільного наступу на Жмеринку, тому він і не починав самостійно акції і не підтримує наступу Запорізької Січі.25

Перед початком Жмеринської операції от. Тютюнник запевняє ШДА, якщо його групу буде підсилено панцерниками, артилерією і вогнеприпасами, взяти Жмеринку.

НК ГА і акції Галицьких корпусів під Жмеринкою.

НК ГА спочатку відмовилася брати спільну участь у наших операціях до сформування Вищого Штабу, але потім поволі починає звертати увагу на Жмеринський напрямок. 5.VІІІ НК ГА вже зважується висунути цілі два корпуси на залізницю Жмеринка-Вінниця.

Небажання НК ГА взяти участь у наступі на Шепетівському напрямку дало, як ми бачили, негативні наслідки.

Проте, зважившися взяти активну участь у Жмеринській операції, ШГА ставиться до справи серйозно і вживає всіх заходів, щоб забезпечити успіх:

1. Ще 2.VІІІ. висувається, яко авангард двох корпусів, 6-ту бригаду.

2. 4.VІІІ. от. Ю.Тютюнник, думається нам, відповідно до вказівок НК ГА, починав спільну бойову розвідку і демонстративний наступ на Жмеринку, розгорнувши для цього цілу дивізію і намагається остаточно намацати укріплену позицію червоних.

3. Під Жмеринку галичани скупчують два корпуси. Для обходу Жмеринки з півночі вони скеровують 1-й корпус. Наступ із сходу провадить Тютюнник, маючи поперед себе панцерні потяги.

Отже, для наступу на Жмеринку було вчасно скупчено досить сил і лишалися значні резерви, щоб підтримати атаку позиції, аби, на випадок неуспіху, стати опорою нашим атакуючим колонам.

Бої 8 й 9.VІІІ. дуже цікаві. До вечора 8-го Тютюнник і 1-й Галицький корпус досягли значних успіхів. Фактично, відворот ворогові було відрізано 9.VІІІ. Здавалося б, треба було лише закінчити оточення, і тоді Жмеринська залога і все майно стали би нашим трофеєм. На це у нас були і значні сили і відповідні угруповання їх.

9.VІІІ. Тютюнник і 5-та Галицька бригада прожогом ускочили в Жмеринку, але ворожих панцерникїв і слід прохолов. Вночі ці панцерники пробились через галицькі частини на північ. На 10.VІІІ. галичани переслідують ворога на Вінницю.

Які ж причини неповного успіху під Жмеринкою? На мою думду, хоча 1-й корпус було і добре скеровано на північ від Жмеринки, і його бригади билися завзято, але наступ ведено занадто широким фронтом. Зовсім не було нездійснено заради зосередження гро своїх сил на важливішому пункті атаки. Чи не краще було б не розгортатися так широко, а наступати зосереджено, направивши на переправи значний кулак (не менше, як дві бригади), який би не тільки мав силу зруйнувати залізницю, але й міцно опанувати переправи на р. Буг та витримати навалу червоних під час їхнього відвороту на північ.

Тому, здається, було б доцільніше доручити безпосередню атаку Жмеринки з фронту лише Тютюнникові: Він діяв досить енергійно, що видно з того, що взяв до полону 450 людей і розпорошив цілу ворожу частину. В той же час кинути гро 1-го корпусу (три бригади) на Браїлів або Демидівку і ними міцно осісти на переправи через Буг.

Далі, 8-го ввечері бій стихає. Наш великий успіх не розвивається. Правда, протягом цілого дня точилися вперті бої і військо дуже втомилося, але не менш знемігся й ворог, а проте, червоні цілу ніч працюють під сильийм вогнем з нашого боку.

Здавалося б, що треба було напружити всі зусилля й провадити, бодай сильними авангардами, дальший наступ і вночі. А в дійсності вночі большевики взяли верх над галичанами, виявивши більше бойової енергії, й усунули їх із шляху свого відвороту. Проте, розпорядження НК ГА на 10.VІІІ. цілком доцільні. Взагалі, Галицькі частини билися вперто та відважно, але вони ще не призвичаїлися до большевицької тактики. Характер боротьби з панцерними потягами їм не досить відомий. Вогнева сила сімох панцерників велика, і стримати їх досить важко.

Марш-маневр Запорожців і бої за Вінницю.

Запорожці трохи спізнилися і скупчилися на північний схід від Вінниці лише 9.VІІІ. ввечері, цебто тоді, коли Жмеринку було вже захоплено й червоні мали змогу евакуювати через Вінницю рештки різного майна із своєї Жмеринської бази.

Що ж до цього спричинилося? Від району скупчення Запорізької групи до Вінниці 108-110 верст; рахуючи по 28 верст переходу за добу - 4 переходи, по 25 верст теж 4 переходи, бо останній день перед атакою Вінниці дивізії могли зупинитися на півпереходу від неї, щоби зранку тієї ж доби розпочати саму атаку. На переднівку досить однієї доби - разом 5 переходів; цебто, на 8.VІІІ. - атаку, - такий розрахунок робив Начальник Штабу - отаман В.Тютюнник.

Беремо трохи обережніший розрахунок: по 22 версти - 5 переходів, одна переднівка - разом 6. Отже, 8-го кінчався маневр, 9-го вже можна й атакувати. Старшини Генерального Штабу і вважали правдоподібним наступ 3апорожців не пізніше, як 9.VІІІ. Треба ще брати під увагу умови можливости руху частин, використання на місцях підвід; що значно полегшує й прискорює марш. Це - мова цифр.

Тепер - бойові умови. Цілком зрозуміло, що успіх маневру Запорожців залежав від скорости руху й несподіванки для червоних удару на Вінницю. З одного боку, млявий марш відкриває наші карти й дає червоним час ужити відповідних заходів, щоб відбити наш маневр, з другого - комбінований одночасний удар і на Вінницю і на Жмеринку дав би найкращі наслідки.

Отже, бойові умови вимагали так само скорого руху, до того ж ШДА підкреслював, як зазначено вище, щоб Запорожці прискорили марш. Крім того, командирові групи надіслано інформації про час атаки Жмеринки.

Треба зазначити, що під час маршу ворог не чинив нам опору, бо большевицьких частин не було на головному шляху наступу Запорожців, і лише 9.VІІІ. під Вінницею 6-та дивізія здибала й розбила поодинокий відділ червоних, а тому й з цього боку не було затримки для руху. Так само не було сильної погрози і з півночі; лише біля Хмільника перебував невеличкий большевицький відділ. І все ж Запорожці трохи спізнилися - перевтома Запорізьких дивізій, що протягом двох місяців не мали змоги відпочити і хоч трохи впорядкуватися, змушувала командира групи й начальників дивізій використати багатий район Лятичівського й Літинського повітів і дати своїм частинам переднівки, щоб вони могли відпочити фізично і морально. Людність цих районів прихильно ставилася до наших мучеників і радо допомагала їм усім потрібним. Постачання Запорізької групи також використовувало місцеві засоби й майже цілком забезпечило свої частини одягом і взуттям. У самому Лятичеві було закуплено біля 2 тисяч пар чобіт. Забезпечення з тилу годі було сподіватися. Такої "буржуазної" звички не було ні у нашого Військового Міністерства, ні у Постачальників.

Люди відпочили, одяглися і підживилися. Отже, на цей раз господарські вимоги взяли перевагу над бойовими. Взагалі, Запорожці мали на меті, відмовитися відпочивати в бідному Проскурівському районі до 4.VІІІ, на що згоджувався ШДА, краще відпочити ці дві доби в багатих повітах Лятичів-Літин. І вони, безумовно, мали рацію.

Але ж, поклавши підсилити боєздатність Запорізької групи переднівками на марші, треба було, на нашу думку, заздалегідь, не менше, як за два переходи вперед, вислати на Вінницю кінний відділ. Рухливі і завзяті в боях, Чорні Запорожці для цього найбільше надавалися. Вони мусіли зруйнувати міст через р. Десну й цим унеможливити евакуацію большевицького колійового табору. Це, на мою думку, дало б гарні бойові наслідки.

К-р групи Запорізької видає розпорядження, щоб 8 дивізія висунула для цієї мети вперед свою кінноту. Вона спізнюється і не виконує цілком поставленого їй завдання.26

Бої Запорожців 10.VІІІ.

З маневру Запорізької групи не зовсім видно, власне кажучи, куди ж націлено головний удар, 6-та дивізія, правда, найміцніша, атакує Вінницю з фронту, 8-му дивізію скеровано на Стрижавку - на півпереходу на північ (там і переправа через р. Буг), 7-ма дивізія більш ніж на півпереходу ззаду, уступом за лівим крилом, для захисту тилу лівого крила.

Наслідки: 6-та дивізія зранку вдерлася в Вінницю, її швидко звідти вибили. Лише через 5-6 годин вони знову спромоглася розпочати атаку Вінниці.

Тому багато дорогого часу було втрачено, і червоні встигли за цей час відвести свої розбиті під Жмеринкою частини та евакуювати значну кількість ешелонів з майном.

Так само й 8-й дивізії не повелося зруйнувати залізничного мосту через р. Десну (вона лише зруйнувала міст на шляху Вінниця-Михалівка). Мабуть вона трохи спізнилася. Взагалі, 8-ма дивізія не вплинула на бої за Вінницю, хоч і загрожувала відворот червоних. 7-ма дивізія виконувала своє завдання й активної участи не брала.

Нам здається, було б доцільніше тримати 8 й 6-ту дивізії в більшому маневреному зв'язку, і тоді б їхні об'єднані зусилля значно полегшили б ситуацію. В такому разі можливо було націлити обидві дивізії на Вінницю, - одну з заходу, другу з північного заходу, - і вони б тоді захопили місто і втримали його в своїх руках. Можлива була ще й така комбінація: гро 5 й 8-ї дивізій скерувати на Стрижавку й опанувати переправи на Десні, на Вінницю провадити лише демонстрацію, що також запирало відворот червоним. Але такий маневр був не так безпечний, бо тоді Запорожці далеко відірвалися б від нашої Жмеринської групи і могли попасти під удари з півдня і півночі. Слабість резерв у червоних могла бути невідома в Запорізькій групі.

Нарешті, здається, і 7-му дивізію краще було б притягти ближче до бойового фронту. Можливо припустити, що комгрупи Запорізької волів 8-мою дивізією діяти від Стрижавки на Вінницю з північного Заходу. Одначе, маневр не вдався.

Все ж Запорожці пройшли більш, як 100 верст походом, з боями захопили 10.VІІІ. Вінницький вузол, вийшли до вечора на переправу на р. Десну, і цим спричинилися до виконання Жмеринської операції.

Оборону червоними Вінниці від наступу галичан з півдня цим наступом Запорожців унеможливлено. З перехоплених у большевицькому штабі документів видно, що червоні намагалися поставити міцний опір нашому наступові, добре влаштувавши укріплену позицію від Вінниці. Удар Запорожців прцмусив їх у безладді відійти далеко на північ.

Акції червоних.

На Жмеринському і Проскурівському напрямках большевики були значно слабші від нас. Проте, треба відзначити їхню енергію й активність. 10.VІІІ, за допомогою лише 1500 свіжих бійців червоні переходять до протинаступу і примушують наші групи на Шепетівському напрямку відійти далеко назад. Слабіший кількістю, але активний б'є сильнішого, сили якого розпорошено на другорядних напрямках.

Під Жмеринкою большевики виявляють велику впертість у боях та маневрену здатність. 3.VІІІ. своїм контр-ударом вони паралізують наступ Божка.

8.VІІІ. вони стриміують сильну атаку групи Ю.Тютюнника і цілого Галицького корпусу.

В ніч з 8 на те 9-те червоні проявляють велику бойову енергію; в безпосередній близькості з переважаючими ворожими силами, під сильним вогнем, вони направляють зіпсовану колію і продираються на північ перед фронтом трьох Галццьких бригад. 10.VІІІ. вони вибивають із Вінниці 6-ту Запорізьку дивізію і дефілюють на Козятин перед фронтом двох Запорізьких дивізій. Проте, під Вінницею у большевиків помічається слабенька розвідка, вони до вечора 9-го не звертають уваги на рух Запорізької групи, а все поглядають на Жмеринський напрямок.

Ця необачність, за сприятливіших для нас умов (швидший рух Запорожців і комбінований наступ 9.VІІІ. двома дивізіями на Вінницю) привела б до відрізання всієї Жмеринскої большевицької групи. Їй загрожувала катастрофа.

Вапнярська операція (другий період). Бої з 2 до 10.VІІІ.

З 1 до 10.VІІІ. полк. Удовиченко прикриває Вапнярку і зміцнює своє становище.

Червоні, яких він розбив, до 9.VІІІ. активности не проявили; лише 9 й 10.VІІІ. вони знову починають атаки на різних відтинках нашого фронту. Але Удовиченко легко відбиває їх і вони відходять на попередні позиції.

Отже, в другий період Вапнярської операції (останній) ми мали перевагу над ворогом, і ті успіхи, яких досягнуто в перший період цієї операції нами ми закріпили.

Загальні висновки.

В період з 31.VІІ. до 11.VІІІ. в наших операціях, особливо на Шепетівському напрямку, на жаль, не почувається одного твердого керування за певним пляном, Про причини ми вже сказали - небажання НК ГА взяти всіма своїми силами активну участь в операціях, поки утвориться Вищий Штаб, стримувало наші дії на Шепетівському напрямку. Це спричинило наші неуспіхи. Треба зазначити не зовсім доцільні, на наш погляд, розпорядження команданта 2-го корпусу. Він посилав в наступ лише одну дивізію, а решту своїх бригад тримав далеко ззаду. Це може ілюструвати телеграма Начальника Штабу ч. 2159/К від 11.VІІІ:

"Взагалі, затримка руху Галицьких корпусів на північ віддалила час здобуття нами Козятина, Бердичева, Житомира. Колиб директиву 2067 було виконано вже 11.VІІІ, то два Галицькі корпуси (без двох бригад, які можливо було лишити на підмогу Жмеринській групі) зосередились би в районі Піков-Любар. В такому разі, гадаємо, і другий корпус не вагався б, а сміливо, рядом з СС, обсадив поважною силою р. Хомору. Сформований тим часом Вищий Штаб перейняв би команду, і гайнування дорогого часу не було б".

Все ж зроблено було багато. Шляхи на Калинівку-Козятин розчищено, утворився відповідний грунт для нашого генерального наступу. Обидві армії в бойовій співпраці зливалися в єдине ціле. Галицька армія дедалі більше пристосовувалась до большевицько-партизанської і маневрової тактики.

-----------------------------------------------------------------------

[25] Це наші міркування. Документів про зв'язки Ю.Тютюнника з 1 і 3 Галицькими корпусами не маємо, і мотиви непідтримки ним 3.VІІІ. отамана Божка нам достеменно невідомі.

[26] Кiннота 8-ї дивізії (полк Костя Гордієнка) порівнюючи слабенька і до того ж не мала гармат.