Українська Галицька Армія (Енциклопедія Українознавства)

 

Українська Галицька Армія (УГА), назва регулярної армії ЗУНР (ЗО УНР) після договору з Добрармією ген. А. Денікіна (17. 11. 1919), перед цим відома п. н. Гал. Армія (ГА). Зародком УГА були Леґіон УСС (див. Укр. Січові Стрільці) і відділи австро-угор. армії, зформовані з українців, що у Львові й на провінції 1. 1. 1918 підпорядкувалися Укр. Нац. Раді. Листопадовий переворот у Львові здійснили 1410 вояків при 60 старшинах, зміцнені ще 3, 11, 2 куренями УСС, які прибули з Буковини. Регулярний характер УГА підтверджував закон Укр. Нац. Ради 13. 11. 1918 про заг. обов'язок військ, служби громадян ЗУНР, на основі якого були проголошені в листопаді розпорядження Держ. Секрета-ріяту Війсйк. Справ (ДСВС) про військ.-територіяльний поділ ЗУНР, орг. схему ГА та мобілізацію чоловіків українців до ГА від 18 до 35 рр. Територію ЗУНР (без Карп. України) поділено на три військ, обл.: Львів, Тернопіль і Станиславів, а з них кожну на 4 військ, округи (по 5—8 пов.); на чолі кожної з них був окружний військ, комендант, що відповідав за набір новобранців, їх вишкіл і поповнення армії боєздатними частинами.
Усіма військ. справами ЗУНР відав ДС ВС, що діяв до 9. 6. 1919; він поділявся на Військ, канцелярію ДСВС і 16 відділів. Йому безпосередньо підлягали справи поповнення армії, бойового й харч. постачання. Держ. секретарями військ, справ були: полк. Д. Вітебський (до 13. 2. 1919) і полк. В. Курманозич (до 9. 6. 1919). Після проголошення диктатури ЗО УНР функції ДСВС перейшли частково до Начальної Команди УГА, а частково до новоутвореної Військ. канцелярії диктатора (шеф пполк. К. Долежаль). Утворена в травні 1919 Команда запілля, що перебрала тимчасово функції ДСВС, увійшла в червні до Етапної Команди ГА.
Начальним вождем ГА був запрошений гол. УНРади (з червня 1919 диктатор) начальний командант УГА, якому до допомоги стояла з функціями ген. штабу Начальна Команда Гал. Армії (НКГА). її очолював командант УГА, з червня 1919 Начальний вождь з помічником — начальником генштабу. Начальними комендантами за орг. періоду були: полк. Д. Вітовський (до 5. 11. 1918), полк. Г. Коссак: (до 9. 11. 1918), полк. Г. Стефанів (до 10. 12.1918); згодом ген. М. Омелянович-Павленко (до 9. 6. 1919), ген. О. Греков (до 5. 7), полк. А. Шаманек (до 21. 2. 1920) і пполк. А. Вітошинський (до 1. 3. 1920). Заступниками начальних комендантів і одночасно начальниками штабу були: полк. М. Маринович (до 5. 11), отаман С. Ґорук (до 10. 12), полк. Є. Мешковський (до 7. 2. 1919), полк. В. Курманович (до 9. 6.), полк. А. Шаманек (до 7. 11. 1919), ген. Г. Ціріц (до 10. 2. 1920) і знову полк. А. Шаманек (до 1. 3. 1920).
НКГА керувала операціями УГА на фронті, а також була зверхником усіх частин УГА, розташованих на фронті. Всі ін. частини УГА підлягали через тилові окружні команди — ДСВС. НКГА поділялася за австр. зразком на оперативний і орг.-матеріяльний відділи (докладніше див. 1743 стор.). За ген. Грекова в червні 1919 НКГА реорганізовано — її поділено на Оперативний штаб, Гол. відділ фронту і Етапну команду. Зі скасуванням ДСВС НКГА підлягали також усі запасні й вишкільні частини й обозні валки.
Перші польові формації УГА творилися стихійно проти постання поль. боївок у Львові (1. 11. 1918) та нападу поль. військ з Польщі на Галичину (вже 11. 11 вони зайняли Перемишль). До кін. грудня 1918 ГА була мішаниною різних військ, груп регулярного, напівпартизанського, а навіть і партизанського характеру, що творили залогу Львова або оперували на шляхах наступу поль. військ. Ці групи називалися різно й мали дуже різнорідний склад, залежно від місц. умов. У грудні 1918 в ГА існувало 15 бойових груп різної величини й складу. Найсиль-нішими були підльвівські групи: «Наварія», «Старе Село», «Схід». На півн. кордонах ЗУНР для відбиття поль. аґресії створено групу «Північ» (полк. О. Микитка); на півд. зах. Обл. Команда в Стрию (полк. Г. Коссак) очолювала різні групи, що створилися самочинно на зах. фронті, що тягнувся від Команчі (до 19.1) до Городка: Команча, Лютовиська, Старий Самбір, Глибока, Крукеничі, Рудки, Південь І і II. Всі ці групи не являли собою суцільної лінії, рідко мали зв'язок з НК ГА і ще рідше між собою. Чисельний стан цих груп у висліді поповнень зростав. На поч. грудня 1918, коли ген. М. Омелянович-Павленко перебрав начальну команду ГА, вона нараховувала бл. 30000 старшин і вояків, у тому ч. в бойовому стані 15 000 при 40 гарматах (без наддніпрянських частин). Тоді поль.-укр. фронт переходив від Тісни на півд.-зах. до Хирова й попри Перемишль до Львова, зі Львова до Яворова й попри Любачів на Раву Руську до Белза, а далі на півн. до Крилова на Холмшині (докладніше див. ЕУ 1, стор. 537—38). У грудні 1918 всі польові формації підпорядковано одностайному командуванню НКГА, а впродовж січня-лютого ГА реорганізовано за пляном полк. Мешковського. Бойові групи зцедено в 3 корпуси по 4 бригади, що складалися звич. з 3—6 куренів піхоти в деяких бриґадах об'єднаних у 2 полки), однієї кінної сотні, одного польового гарматного полку з 4—6 батерій, однієї саперної сотні, частин зв'язку та допоміжних відділів і служб. До І Гал. корпусу (команда в Камінці Струмиловій, командант полк. О. Микитка, начальник штабу отаман І. Куніш) увійшли: 5 Сокальська (командант сотн. О. Демчук, згодом сотн. В. Коссар), 6 Равська {сотн. Ю. Головінський), 9 Угнівсько-Белзька (отаман Б. Шашкевич), 10 Київська або Яворівська (полк. Д. Долуд, згодом сотн. М. Климкевич, сотн. Ф. Кондрацький) бриґади. До II Гал. корпусу (команда в Бібрці, командант полк. М. Тарнавський, начштабу пполк. Й. Папп де Яноші, згодом полк. А. Шаманек) увійшли: І бриґада УСС .(комендант отаман О. Букшований), 2 Коломийська (пполк. Ф. Тінкль, згодом пполк. А, Виметаль), 3 Бережанська (пполк. А. Вольф, пізніше отаман О. Лисяк), 4 Золочівська (отаман С. Шухевич). До III Гал. корпусу (команда в Стрию, командант полк. Г. Коссак, потім ген. М. Ґембачів, начштабу пполк. А. Долежаль) увійшли бриґади: 7 Стрийська (згодом Львівська; командант пполк. К. Слюсарчук, потім пполк. А. Бізанц), 8 Самбірська (отаман К. Гофман), І Гірська (сотн. М. Маційович, пізніше отаман В. Перський) і дві групи «Крукеничі» (полк. В. Шепель) і «Глибока» (сотн. М. Федик), що з 8-ою Самбірською бригадою були під заг. командуванням полк. А. Кравса. Ця орг. схема УГА збереглася до кін. її існування. Дальші бриґади не можна було створювати через брак старшин і бойового спорядження.
За даними документів Харч, уряду ДС ВС, з березня 1919 мобілізовано 126000 старшин і вояків, тобто 5% укр. населення, а фактично значно більше, бо численні старшини і вояки, що підлягали мобілізації, не повернулися ще додому з фронтів світової війни чи з полону (тільки в Італії до виїзду на Україну зареєстровано було до 40000 старшин і вояків-українців, кол. полонених австр. армії).
Хоч численність ГА на фронті нараховувала в квітні 1 412 старшин і 52 200 вояків (533 кулемети, 188 польових і 13 важких гармат), поль. військо вже в лютому-березні 1919 мало чисельну перевагу: у квітні 62 000, а ще більшу після спрямування на протиукр. фронт 30000 старшин і вояків з 100 тисячної армії ген. Ю. Галлера, що прибула з Франції (всупереч зобов'язанням поль. уряду, що армію вживатимуть тільки проти большевиків).
Не зважаючи на чисельну й техн. перевагу поль. війська, за 248 днів війни УГА мала також і перемоги, (див. ЕУ II, стор. 537—540). Але остаточній перемозі укр. війська у першому наступі під Вовчухами в лютому 1919 перешкодила Місія Антанти, очолена ген. Бертельмі, яка в дуже прикрій ситуації для поляків наказала перемир'я.
Великий поль. наступ проти УГА почався 14 травня. Трикратна поль. перевага на півд. фронті створила безвихідну ситуацію на Прикарпатті. Частини І Гірської бриґади і група «Глибока» втратили зв'язки з гол. силами і були змушені перейти на Карп. Україну, де й були інтерновані. Важка ситуація ще погіршилася, коли 24 травня рум. військо з дивізією поль. ген. Л. Желіґовського ударило по тилах УГА і почало займати Покуття.
6. 6. 1919 УГА, зібрана в півд.-сх. трикутнику Галичини, здобула перемогу під Чортковом і перейшла в наступ (див. Чортківська офензива). За три тижні наступу здобуто значні успіхи, які не можна було закріпити через повний брак воєнного спорудження в УГА, гол. піхотної амуніції. 28 червня почався другий відступ УГА, який 16—17. 7 закінчився переходом через р. Збруч. На територію УНР перейшло 49 800 старшин і вояків при 603 кулеметах і 187 гарматах.