Відкритий лист козаків Запорізької Січі до Головного Отамана

Батькові Головному Отаманові Петлюрі. - Відкритий лист.

"Ми, козаки "Запорізької Січі", почувши, що Штаб Дієвої армії, будучи непоінформованим у ділах "Запорізької Січі" і під впливом брехні старшин "Запорізької Січі", котрим розкрутилась гайка і котрі повтікали з фронту, занімаються дезертирством та переводять народні гроші в тилу, тоді, коли ми кладемо свої голови на фронті - покушається на старинні права Запорізької Січі і вмісто любимого Батька Січі Божка, нас зорганізувавшого і нами вибраного - призначає нам в отамани яку-то невідому людину, а начальником Штабу та старшинами Штабу призначає іменно цих людей, котрі повтікали з фронту і нашого довір'я ніколи заслужити не можуть, самим категоричним способом проти цього протестуємо і ніколи на це згодитися не можемо. - Ми, Запорожці, ніколи не можемо згодитись на те, щоби нами командувала людина, призначена, а не нами вибрана по Запорізькому звичаю. Коли у нас і були які небуть нелади, то не винуват Батько Божко, а винуват Штаб Дієвої армії, котрий не дав можливости із маси зробити дісціпліновану спаяну частину. Ці нелади тепер налагодились і як би не саботаж і дезертирство трусливих старшин, то Запорізька Січ була би самою сильною і дісціплінованою частиною Української армії. - Все таки під проводом Батька Божка, котрому ми дуже віримо, як щирому українцеві і борцю за права трудового народу і котрого ми безмірно любимо, все таки під його проводом ми заняли ряд укріплених большевиками пунктів і розігнали далеко переважаючі нас сили противника. Ми, козаки Запорізької Січі, заявляємо, що усунення від нас нашого Батька, потягне за собою дуже не бажані наслідки, особливо тепер, коли успішно наступаємо, а через те просимо Вас, Батьку Головний Отамане, негайно розглянути нашу справу і не допустити до порушення прав Запорізької Січі, а ми в свою чергу обіцяємо під Вашим проводом виконати все, що буде потрібне для добра Української Народньої Республіки. Козаки Запорізької Січі.

Телеграма Комкора 2 Гал. ч.оп.2854 з 13.VІІІ.1919 р.

Частини 7-ої Галицької бригади зайняли Остропіль після упертого вуличного бою, а решта частин стоять в районі Баглай-Ладичі; 4-та й 21-ша бригади в районі Жеребки-Кузьмин-Циценівка. Група СС у районі Заставки-Кульчини-Грицики-Карчівка. Ворог зайняв Старокостянтинів кількома сотнями з кулеметами та гарматами. Група СС. Ворог повів наступ на Волицю-Польову й примусив кінноту відійти до с. Колки. Спробу наступу ворога на Малинки та Кульчини - відбито. Під натиском ворога частини СС залишили с. Лагодинці. В групі брак гарматних набоїв.

Телеграма ч.2171/К з 3.VІІІ.1919 р.

Комгрупи Волинської, копія Начвікоресп. Наказую Волинській групі негайно пересунутися залізницею до ст. Жмеринка й скупчитися в районі Ворошилівка, Потік, Жуківці, Маянів. Про час вируху донести.

Телеграми: ч.оп.4751/2 ч.оп.4751

3-й Галицький корпус в постійних боях з ворогом: 2-га бригада досягла Мал. Чорнятин, Котюжинці й 8-ма бригада до Курави. 1-й Галицький корпус: 9-та бригада захопила Калинівку, але зазнала тяжких утрат. 9-та бригада посувається до Мончинець, 10-та бригада - Туча, 6-та бригада до Крижанівки, 5-та бригада до Уланова-Рильське. 3-й корпус має перейти другою бригадою до Михалина, 8-ю бригадою - Леонардівки-Лопатина, 14-та бригада залишилася в армійському запасі в Вінниці.

Телеграма ч.4812 НК ГА

3-й Галицький корпус з бою зайняв місто Козятин; ворог зазнав непомірно кривавих утрат. Бригада 1-го Галицького корпусу відкинула ворога у Райгород. Сьогодні ночують: 3-й корпус - Козятин, 1-й корпус - 2 бриг. в Махнівці й 2. Бриг. Райгород-Фрідрове. 19 серпня починається наступ спільними силами на Бердичів. 2-й корпус одержав наказ ударити на Житомир.

Телеграма ч.2118/К з 21.VІІІ.1919 р.

Командарм Наддніпрянської, одержавши відомості про появлення Денікінських відділів, запитав Штаб Головного Отамана, зазначивши: "З свого боку гадаю необхідним негайне вирішення цього гострого питання, бо ворожі сутички з військами Денікіна доведуть до зруйнування антибольшевицького фронту і взагалі дадуть дуже небажані наслідки для української справи". В.Тютюнник.

Пропозиція Штабу Дієвої Армії з 22.VІІІ.1919 р.

До 9-ї години на правому фланзі 3-ї дивізії спокійно, на лівому гарматна стрілянина. В 11-й годині Штадарм пропонував Начдив 3-ї надіслати до ворога парляментарів з метою пропонувати йому здачу всіх ворожих сил Бірзульського напрямку з огляду на те, що зараз наше становище таке: наші частини підходять до Коростеня, захопили Житомир і підходять до Коростишева, Козятина, Сквири. Становище ворога таке, що вся група ворожих військ району на схід від лінії Вапнярка-Квіткове-Черкаси на Дніпрі замкнута й не має більше виходу. Начдив 3-ї з приводу цього надіслав радіом телеграму до ворога Одеського району з пропозицією скласти зброю й перейти на наш бік, бо їх з усіх боків оточено й коли їх припруть до Чорного моря, тоді їм прийдеться гірше.

Наказ Штабу Головного Отамана ч.оп.150 - 1919 р.

Наказано Штабом Головного Отамана 14-ту бригаду негайно перевезти з Вінниці до Жмеринки.

Телеграма ч.001019, з 23.VІІІ.1919 р.

Сьогодні одержано відомості від нашої делегації: Денікінці пропонували розмежуючу лінію через Мокру-Калигірку-роз'їзд Кисилївка-Ольшана-Корсунь. Ю.Тютюнник запропонував таку лінію: роз'їзд Мар'янівка, В'язовок, Городище. Панцерним потягам наказав держати Шполу в своіх руках.

Телеграма Штабу Головного Отамана ч.135, з 22.VІІІ.1919 р.

В розмові п. отамана В.Тютюнника зі мною та генералом Курмановичем було обмірковано можливість ворожого наступу в напрямку Бірзула-Вапнярка, при чому отаманові Тютюннику було дано відповідь, що цей наступ, коли він виявиться, буде нами затриманий або за допомогою резерв Наддніпрянської армії, або маневром наших військ на фланг ворога з боку Христинівки. Зараз же виявилося, що ворог повів енергійний наступ з півдня, котрий загрожує Вапнярці, Могилеву і взагалі Жмеринці, цебто комунікації обох Українських армій. Звертаючи на це увагу п. Отамана, вважаю за необхідне зазначити, що цей ворожий наступ повинен бути негайно ліквідований Наддніпрянською армією, бо поступове розвинення нашого оперативного пляну можливе лише за умови міцного забезпечення головної операційної лінії. Отаман Юнаків.

З розмови полк. Капустянського з осавулом Грицевим 22.VІІІ.1919 р.

Отаман Юнаків вважає наступ большевиків на Бірзульському напрямку дуже небезпечним і загрожуючим Жмеринському вузлові. Необхідно, щоб Наддніпрянська армія вжила всіх заходів і напружила всі зусилля, щоб здержати ворожий наступ. По думці от. Юнакова, треба, щоб Волинська група перевозилася лише в напрямку на Христинівку й зараз же вивантажувалася, щоб можна було ударити в праве вороже крило. От. Юнаків вважає також аа необхідне, щоб Київська група не залишалася в Христинівці, а також перейшла в наступ у фланг ворогові. Взагалі, всі сили Наддніпрянської армії муситься направити на боротьбу з Бірзульською групою ворога. Ситуація галицьких частин така, що перекинути зараз же значні сили, не порушуючи корпусової організації, неможливо. Вирішено, покищо, перекинути бригаду УСС із Кам'янця до Жмеринки. Одначе, абсолютний брак колійового табору не дав змоги зробити це швидко. Нарешті, от. Юнаків просить дати відповідь:

1. Які наміри має Наддніпрянське Командування відносно Волинської й Київської груп.

2. В якому зараз стані Волинська й Київська групи й 9-та Залізнична дивізія і в якому районі вони зараз скупчилися.

Відповідь полк. Капустянського: "Прошу доповісти отаману Юнакову:

1. Штаб Наддніпрянської армії цілком розуміє й розумів ще до початку большевицького наступу значення Вапнярки й Жмеринки і просив залишити в Жмеринці дві галицькі бригади, бо без СС і Запорожців Наддніпрянські частини дуже слабі.

2. Всі сили нашої армії скупчуються для нанесення удару Вапнярській групі ворога. Але, на жаль, скупчування дуже гальмується через відсутність ешелонів і належного руху на залізницях. - Плян Штабу такий: група полк. Удовиченко (3 дивізія, 11-та Галицька бригада й 9-та дивізія), - їм поставлено завдання активно прикривати Вапнярку. До полк. Удовиченка в район Тульчина вже прибули з Могилева його запасні частини. 25.VІІІ ввечорі туди ж зосередиться Північна дивізія, вивантажившися на ст. Журавлівка. Походним порядком із Станіславчика скупчуємо в район Тульчина й 2-гу дивізію. Сюди ж, ми гадаємо, 27.VІІІ встигне скупчитися й решта Волинської групи. Цими трьома дивізіями Волинська група поведе наступ і ударить на праве крило й тил ворога. Перевозити ж на Христинівку Волинську групу небезпечно, бо бої точаться на південний схід від Вапнярки верст за 16.

Між іншим, перевезення йде дуже мляво: за два тижні з Війтівців-Чорний-Острів перевезено в район Жмеринки всього 5 ешелонів, а треба 16-17. Київська група має дотик з Денікінцями. Їй наказано одну дивізію з Яроватки рересунути на Умань і стати у вихідне становище для можливого маневру на південь, на залізницю Рудня-Гайворон-Голованівськ. Зараз відтягати 12-ту дивізію з Тального на південь неможливо з політичних умов (ще не з'ясовано взаємовідносин з Добрармією). Таким чином, усі свої сили ми скупчуємо для удару, не залишаючи навіть резерви в Жмеринці. Затримка лише за належним рухом залізниць; брак вагонів не дає змоги подати ешелони для УСС. Тому було б добре витягти частину ешелонів з Галицької армії".

Полковникові Капустянському персонально здається, що становище на Вапнярському напрямку досить серйозне; але незагрозливе, бо відпорна сила наших частин значна, а ворог мусить підупасти духом - наслідок поразки большевиків на Україні. Навіть тимчасове захоплення ними Вапнярки, якби не витримав Удовиченко до скупчення резерв, не загрожує Жмеринці, бо ми контрнаступом відкинемо ворога на південь, тільки нам потрібні набої і набої. Безумовно, скупчення ШГО бригади УСС дуже бажане, бо дасть твердість нашому становищу. Взагалі, проти Удовиченка зараз сил більше, ніж на Київському напрямку, але сподіваємося дати собі з ними раду.

 

МЕТОДИКА

Визвольна боротьба 1917-1921 років

Про епохальні події визвольної боротьби на українських землях існує вже багато літератури; на жаль, наукових, систематично укладених творів надруковано незначну кількість, і вони, здебільшого, не охоплюють справи в цілому.

Трудність історично-наукового досліду цього переходового періоду полягає в тому, що:

1) Українська Визвольна Боротьба була лише епізодом, правда, дуже важливим, у циклі скомплікованих подій, що захитали були рівновагу на европейському континенті - бо ж тоді шаліла довготривала світова війна, а українські землі були лишень однією з її численних, хоч і маркантних, арен.

2) На просторах Росії вибухла велика революція та з'явилася нова сила - чинник світового значення - большевизм, що огнем, мечем, нечуваним досі в світі терором та новими, привабливими соціяльними, а при потребі - й національними гаслами підпорядкував собі народи бувшої Росії, затруюючи своїми гаслами також робітничі маси і частину інтелігенції Европи.

3) Світові переможці - антантські потуги - творили нові політично-стратегічні системи, перекроюючи мапу Европи, щоб надійно закріпити висліди своєї перемоги на довший час. Українська держава їм до цього здавалася перешкодою. Ослаблена Німеччина намагалася втятти в орбіту своїх політичних впливів комуністичну Москву, щоб, за її допомогою, захитати знутра виснажені війною держави переможців.

Отже, світова війна (головно ліквідація її), велика революція, боротьба народів за національно-державне відродження, шукали своєї розв'язки на Сході, особливо на українських землях, створюючи там дуже скомпліковану ситуацію.

Тому нашу визвольну боротьбу необхідно розлядати на тлі цих різнобарвних і важливих явищ, як один із її складників.

Воєнні події їх розгін і темп, а нарешті, висліди збройної боротьби на наших землях значною мірою залежали від політики та характеру соціяльної й національної революції. Зокрема, на перипетії боротьби мали вплив програми, пляни та світогляд українських партійно-політичних угруповань і інтелігенції. Поважного значення також набирали закони традиції й державницько-імперської інерції Росії.

Взагалі, ми вважаємо за помилкові ті історичні методи досліду нашої визвольної боротьби, які розглядають події того часу та подають свої оцінки під кутом сучасних понять, культурного рівня та свідомости інтелігенції й народніх мас, часто не досить узгляднюючи ситуації та обставини, за яких точилася боротьба (ми вже не говоримо про партійну літературу з її однобічно-викривленим освітлюванням подій).

Така метода не може дати критеріїв та можливости добре зрозуміти істоту цієї боротьби, її форми та справжні причини остаточних її вислідів, навіть і в тому випадку, коли дослідник оперує категоричними та часом ідеологічно-правильними і безкомпромісовими твердженнями. (Це головно стосується однобічної оцінки доби Центральної Ради).

Бо ж Центральна Рада, мимо своїх помилок, доконала великих діл, здобувши чотири скрижалі (Універсали) українського національно-державницького Відродження.

На маргінесі цих тверджень зробимо підсумок операціям об'єднаних армій в липні й серпні 1919 року.

В середині липня наша збройно-революційна сила зосередилася на Кам'янеччині.

Характерно, що саме в критичний момент до ШДА; майже в той самий час, із різних сторін наспіває допомога:

1) З Заходу прямує через Збруч регулярна 50-тисячна Галицька армія, після свого тяжкого, але плянового відвороту;

2) З бурхливого Півдня до Копайгорода наспіває 14.VІІІ повстанча група отамана Юрка Тютюнника з 3.500 чоловіка. Вона пройшла 1.000 кілометрів із боями в ворожому запіллі;

3) Так само, майже з усіх районів Правобережжя й Київщини та Чернігівщини, подають нам руку допомоги повстанці-отамани, відмовляючнсь від своїх дотеперішніх помилкових, короткозоро-амбіційних поступовань.

Таким чином, у Кам'янці 14-16 липня 1919 року відбулася двохгранна й велика історична подія:

1) Братерським об'єднанням Українських армій для спільних операцій фактично й маркантно було не лише заманіфестовано, але й здійснено на побоєвищах деклярацію Директорії з дня 3 січня 1919 року;

2) Підпорядкуванням Головному Отаманові с. Петлюрі і його штабові повстанських, до тепер ворожих нам, отаманів: Ю.Тютюнника, що був Начальником штабу повстанського війська Григор'єва, отамана Зеленого, Ангела та інших,50 створено єдину збройно-революційну українську силу.

Український народ і, зокрема, ми "стара і молода война" і революційні борці повинні, на нашу думку, цю історичну, стратегічно-політичну подію шанувати й святкувати, як світлу традицію і категоричний дороговказ для сучасних і прийдешніх часів.

На просторах Росії почався вирішальний змаг (див. розд. ХVІІ) Україна зі своєю 100.000-ною армією мусіла взяти в ньому активну, відповідальну участь, як один із важливих чинників. Узгляднюючи ситуацію, ШДА в Кам'янці висовує перед представниками Антанти добре обгрунтований плян загального наступу на большевиків (див. розд. ХVІІI). Здійснення цього пляну спричинилося б до повалення большевицької влади в Росії і уможливило б Україні оборонити свою суверенність - а людство, зокрема народи Росії, не переживали б страхіть другої світової війни і небезпеки поширення комунізму на весь світ.51

Реалізуючи свій плян, Українські армії ставлять своїм завданням, як перший етап звільнити Правобережжя і оволодіти столицею. Вони, розширивши пляцдарм і підготувавши передумови для генерального наступу, на протязі 20 днів переводять блискавичну офензнву і підносять великі перемоги; вони спромоглися: нанести рішучу поразку червоній армії на головних напрямках Правобережжя. 30.УІІІ бравурною атакою оволодіти Київом, в районі Вапнярка оточити і розторощити 45-ту і бригаду 47-ї червоних дивізій. Решті ж південної большевицької групи: (58-му і бригаду 47-ї дивізії) відрізати шляхи відвороту, створивши передумови до їх ліквідації. У висліді все Правобережжя, з портами Чорного моря, опинилося б у скорому часі в наших руках. В Київі військового припасу і зброї вистарчило б на оснащення півмільйонної української армії.

Отже, стратегія успішно виконала поставлене їй завдання, спираючись виключно на свої сили, без жодної чужої допомоги, лише при нещирому невтралітеті своїх заздрісних сусідів - Польщі й Румунії. Цим вона переконливо довела, що Україна може собі дати раду в боротьбі з одним противником. (Див. книга І). Це зрозуміли вороги незалежности України і незабаром утворили і другий фронт.

Загальний висновок

Дев'ятимісячна героїчна боротьба Українських Збройних Сил велася зі змінним успіхом і часами набирала драматичних форм. Зокрема несприятливі обставини складалися для нас в першій половині 1919 року. (Див. книга І).

До переборення всіх труднощів у найбільше критичні моменти головно спричинилися:

1) Непохитна й крицева постава, завзятість, вояцька мужність та віра в перемогу Головного Отамана Симона Петлюри.

Ми твердимо, що не Директорія й не члени Уряду УНР (бо ж вони мінялися!), а Постать Симона Петлюри та його великий вплив надавали тон і зміст нашій боротьбі.

2) Фанатична відданість справі, жертвенність, хоробрість, маневрова й оперативна зручність загартованих у боях Наддніпрянської й Галицької Армії та активність революціонерів-повстанців творили разом непереможну силу;

3) Зміна настроїв населення України на користь української національної справи, що викликана була впертою боротьбою нашої армії та жорстокою політикою червоного окупанта. (Див. книга І).

Українські армії, крім драматично-героїчних Крутів та Базару ще дали низку світлих перемог та добре обміркованих окремих боїв і операцій в 1917-18 роках, так головно в 1919 і 1920 рр. Найяскравіші з них були: прорив нашою армією большевицького фронту в червні 1919, Проскурівська операція, Похід об'єднаних армій на Киів-Одесу, загально довготривала боротьба УГА за Львів, блискуча Чортківська операція і сміло задумана офензива ген. Грекова на Львів, Зимовий Похід та ін.

Героїзм, завзятість, жертвенність, що їх виказало українське вояцтво та революціонери-повстанці, кров та кості, що ними вони засіяли розлогі степи Украіни, будуть тим грунтом, з якого будуть виростати нові покоління борців. Вони принесуть прапори українських воїнів до Храму Самостійної Української Держави.

Примітка:

Ключ до зрозуміння внутрішніх суперечностей на Україні в 1918-1919 роках, дає у свойому талановитому до геніяльности творі "Вершники" Ю.Яновський. Він художньо змальовує боротьбу під Компанієвкою в серпні 1919 р. 4-х братів Половців вершників: Денікінця, Чорношличника (спід стягів С.Петлюри), Махнівця й Большевика. Перші три збройно, з великою завзятістю, змагаються між собою на чолі своіх відділів і лишаються вірними своїм переконанням до загину. Характерно, що кожний з них ясно й твердо ворогові-братові голосить увічі своє кредо і з ним на устах накладає головою: Перемогу вже легко здобуває 4-й брат большевик з відділом інтернаціонального полку, він підступно з кулемета розстрілює полонених.

-----------------------------------------------------------------------

[50] Книга І.

[51] На жаль, ген. Денікін, замісць опертися на міцну підтримку Української армії, та стягнувши всі сили докупи, марширувати через Орел на Москву, повзяв безглузде стратегічне рішення: "забезпечувати лівий фланг Добрармії війною з Україною". Тим зруйнував і наш фронт, і свій переможний похід.

Теж маршал Пілсудський волів ліпше мати сусідом слабу червону Москву (як він думав), ніж незалежну Україну і національну Росію. Тому поляки на большевицькому фронті тримаються вичікуючи. (Кутчеба "Виправа Київська в 1920 р.")

В дальшому Пілсудський листується з Ф.Дзєржінським, який почасти спричинився до підписання зрадливого для України польсько-Ризького миру в 1921 році.