Михайло Крат. Польські офіцери про дії армії УНР в 1920 р.

Загально знаним є факт, що в 1920 році наступ червоної Москви на Європу не вдався внаслідок поразки совєтського маршала Тухачевського і його армій під Варшавою. Польська еміґрація й досі рік-річно відзначує цю подію. Треба признати, що поляки осягнули перемогу завдяки першорядному в своїй простоті планові битви на думку маршала Пілсудського, завдяки патріотизмові польського народу, що протягом кількох тижнів виставив 80.000 добровольців для оборони батьківщини та геройству війська, що три місяці відходило з Білоруси та України, але раптом стало під мурами столиці і дало відсіч ворогові, рятуючи в той час не тільки свою батьківщину, але й цілу Європу від знищення.
В роках 1917-1919 Європу боронила Україна, але впала, знесилена в боротьбі з большевиками, з Польщею й московською т. зв. „Добровольчою" армією ген. Денікіна. За плечима України зформувалась новітня Польща, що в 1920 році перейняла на себе роль України. Польща при допомозі Антанти перемогла Москву. На 25 років Європу було врятовано.
Але не сама Польща в 1920 році зупинила й розбила большевицькі орди: разом із польським військом на величезному фронті від Східної Прусії до румунського кордону билась також і армія Української Народної Республіки, чесно виконуючи постанови Варшавського договору (властиво „Варшавського диктату") та продовжуючи в нових обставинах боротьбу за волю і державність України бодай над Дніпром. Не пощастило нам вибороти українську державу відразу в етнографічних межах. Західні землі були анексовані Польщею після невдалої для нас, непосильної боротьби на три фронти.
Дії Армії УНР в 1920 році мали поважний вплив на розвиток подій.
Мали стратегічне значення, а саме:
1) 6-го травня 1920 року наша Наддніпрянська Армія під проводом ген. Омеляновича-Павленка, вертаючись разом із Галицькою Кінною Бригадою з першого Зимового Походу, так погромила 14-ту Совєтську Армію, що вона на довший час перестала бути поважною бойовою силою.
2) Українська Галицька Армія, а властиво дві бриґади, під проводом сл. п. сотника Ю. Головінського своїм повстанням проти большевиків у квітні 1920 р. значно допомогла польським 2 і 3-ій Арміям, які разом із нашою, свіжозформованою 6-ою дивізією наступали на Київ. Поляки галичан обеззброїли і запроторили вояків УГАрмії до таборів полонених.
3) Під час відступу поляків з України, згадана 6 дивізія зберегла свою боєздатність і завжди виконувала поставлені їй бойові завдання в численних ар'єрґардних боях.
4) Армія УНР (5 дивізій піхоти й окрема кінна) в той же час тримала позиції на крайньому лівому крилі 6-ої польської армії, відходячи назад виключно за наказом, в зв'язку із загальною ситуацією на цілому протибольшевицькому фронті.
5) Під час перегрупування польських армій для Варшавської операції та під час самої операції, 6 дивізія, разом із 7-ою польською, тримала фронт проти 12-ої Сов. Армії. Про це згадує маршал Пілсудський у своїй книзі „1920 рік". Згадана 12 Сов. Армія взагалі не прийняла участи у Варшавській битві.
6) Під час операції і після неї наша армія боронила лінію Дністра на стокілометровому фронті. Коли згадаємо, з яким трудом удалося марш. Пілсудському зформувати ударну групу над Вепром для вирішального удару по тилах Тухачевського, можна сміливо твердити, що без оборони Дністра українцями польському командуванню не вдалось би створити ту ударну групу, бо для неї просто забракло би війська.
7) Під час контрнаступу поляків та під час боїв з 3-ою Сов. Армією, що порівнююче вийшла з погрому під Варшавою мало ушкодженою і ставила опір над Бугом і Німаном, величезну роль знову відіграла наша 6 дивізія. Вона разом із польським 31 піхотним полком три дні боронила Замость проти цілої 12-тисячної кінної армії Будьонного, яка в той час рушила з-під Львова на північ, загрожуючи польським тилам. Група ген. Станіслава Галлера (13-та піхотна і 2-га Кінна дивізії) не могла затримати Будьонного. І тільки оборона Замостя уможливила польському командуванню виділити з півночі дві інші дивізії (2-гу і 10-ту піхотні), які рушили на відсіч Замостю і тим змусили кінноту Будьонного, що понесла великі втрати, відійти на схід і взагалі зійти з театру війни.
8) В цьому періоді ціла наша армія форсувала з боєм Дністер і в переможному марші на схід, з численними боями, дійшла аж до Жмеринки. Тут її покинули союзники, а тому, що в цей же час (листопад 1920 р.) були вже розбиті большевиками всі ворожі до них армії, включно з армією ген. Вранґеля, боротьбу за волю України довелось перервати. Але повстання в Україні продовжувались ще три роки. Шість років боролась Україна проти Москви й комунізму.
Про бойові чини армії УНР згадують усі офіційні видання з польської воєнної історії; бо й неможливо про них не згадувати, подаючи опис перебігу війни, або тої чи іншої операції. Польська еміґрація додержує традицію з часів своєї, на короткий час відновленої державности і щороку святкує „Чудо над Вислою". Але при цьому ніколи не згадується про роль українського козацтва в 1920 році, а іноді навіть підкреслюється, що Польща була, нібито, самітньою в боротьбі. Так само польська еміґрація в Лондоні в 1960 році святкувала 40-ву річницю Варшавської перемоги. Після цього свята й у зв'язку з ним, на сторінках часописів „Дзєннік Польскі" і „Дзєннік Жолнежа" виникла певна дискусія на тему українсько-польських взаємин (ця дискусія не є темою цієї статті).
Але слід з приємністю зазначити, що один із дискутантів — майор Віктор Романов-Ґловацкі (У 1920 році виконував службу в штабі 6-ої польської армії, що перебувала в операційному зв'язку з армією УНР), згадав про роль української армії взагалі, про бій 6-ої дивізії під Замостям та про її командира — генштабу полк. Марка Безручка (пізніше ген.-хор.), як про командира залоги Замостя. Майорові Романову-Ґловацкому відповів майор С. Ґруца, котрий твердив, що полк. Безручко не був командиром всієї українсько-польської залоги 3амостя, але при цьому однак зазначив, що в 3амостю були „нечисленні, але дуже добрі" частини (нашої, МК) 6-ої дивізії. На це генштабу полк. Фльорек, що був шефом відділу штабу 3-ої польської армії, заявив:
1) Командиром залоги 3амостя був полк. Безручко. Був він призначений генералом Зілинським — командувачем 3-ої польської армії.
2) 6-та дивізія була першорядною бойовою одиницею.
3) „Удержання району Замостя в наших (польських, МК) руках мало тоді велике значення, бо то було забезпечення нашої концентрації для офензиви 3-ої і 6-ої польських армій на Волині і Поділлі в вересні".
4) Раніше (від 12. 8 1920) 6-та українська дивізія забезпечувала південне крило 3-ої армії, себто й ударні групи Начального Вождя під час Варшавської битви.
Отже, додамо від себе, 6 дивізія спричинилась безпосередньо до Варшавської перемоги. Але не обороною Замостя, як то твердять помилково деякі наші письменники й журналісти. Деякі навіть твердять, що „Замостя було передумовою до польського „Чуда над Вислою". Такі твердження є нісенітні і тільки компрометують нас і нашу пресу: битва Варшавська вже була вирішена 15-16 серпня, а битва під Замостям почалась 29 серпня.
Не будемо від поляків відбирати їхню славу, бо нам і своєї вистачить.

***

На цьому поки що скінчилась польська дискусія. Треба зазначити надзвичайну шляхетну впертість майора Романова-Ґловацького, який пригадав своїм землякам, що не тільки Польща, але й Україна врятувала Європу й християнську культуру в 1920 році.
З метою одержати потрібні матеріали майор звернувся до Українського Воєнно-Історичного Інституту в Торонто. Деякі дуже цінні матеріали дістав. Крім цього Інститут радив майорові звернутись до мене, як до автора досі ще не друкованої статті про дії нашої армії в 1920 році, опрацьованої на підставі польської воєнної історії. Я порадив майорові відшукати число польського воєнного журналу „Белльона", в котрому є докладний опис бою під Замостям та оригінальний оперативний наказ полк. Безручка для всієї (українсько-польської) залоги. Майор шукав згаданий журнал у Лондоні і в Парижі. Зрештою, шляхом листування знайшов у Варшаві (том 22 — 1926 року) і має копію статті, що остаточно вияснює справу.
Відносини поміж українською і польською еміграціями не є дружніми. А порозуміння і співпраця поміж ними дуже потрібні, бо тільки спільними зусиллями всіх поневолених Москвою народів і спільними зусиллями політичних еміграцій тих же народів можна завалити московську совєтську імперію та звільнити держави Москвою загарбані.
Чим більше актів взаємної пошани та зрозуміння поміж поневоленими Москвою народами, тим ближче кінець Москви — в'язниці народів.
Треба й нам і полякам пам'ятати недавні слова британського прем'єра Мекміллена: „Спогади не можуть керувати політикою". Отже: спогади не можуть керувати теж взаєминами поміж політичними еміграціями.