Генерал В’ячеслав Бронський

Відомий український письменник, історіософ та лікар Юрій Липа (1900 – 1944) в одному із своїх творів писав:

Одне святе є в світі – кров людей хоробрих,
Одні живуть могили – вірних Батьківщині!


На жаль, автор цього вислову глибоко помилявся, адже сотні тисяч могил українських патріотів зрівняні із землею, а стежки до них давно заросли бур’яном забуття. І серед цих забутих могил – могила талановитого українського полководця, генерала Армії УНР В’ячеслава Михайловича Бронського, про якого немає жодної згадки в енциклопедичних виданнях.
Деякі скупі біографічні відомості про українського генерала доби УНР автору вдалося віднайти у книзі О. Колянчука, М. Литвина та К. Науменка “Генералітет українських визвольних змагань”, виданій 1995 року у Львові. З неї ми, зокрема, довідуємося, що В’ячеслав Бронський народився 24 березня 1876 року. Закінчив Ананьївську гімназію та Чугуївське піхотне юнкерське училище (1897). Військову кар’єру розпочинав у 17-му піхотному Архангельському та 139-му піхотному Моршанському полках. Перше бойове хрещення отримав на фронтах російсько-японської війни, де був важко поранений, а за проявлені під час боїв хоробрість та мужність нагороджений трьома орденами та золотою Георгіївською зброєю. Згодом, після закінчення у 1907 році Миколаївської академії Генерального штабу, полковник Бронський займає посаду старшого ад’ютанта штабу Казанського військового округу.
У роки Першої світової війни генерал-майор В’ячеслав Бронський – на фронті, спочатку як старший ад’ютант штабу 1-ї армії, а згодом як командир 184-го піхотного полку.
З великим ентузіазмом сприйняв В’ячеслав Михайлович звістку про повалення царського самодержавства та утворення в Києві Центральної Ради. Свої знання та досвід, здобуті ще за старих часів, він прагнув передати на службу молодій Українській державі. Свідченням військового таланту В. Бронського та його бойових заслуг є той факт, що саме йому в добу Української Держави гетьман Павло Скоропадський доручив очолити Військовий науковий комітет Генерального штабу Української армії, а за Директорії він – другий помічник начальника Генерального штабу Армії УНР.
Про роль, яку відігравав генерал Бронський в історії наших збройних сил, збереглося свідчення графа Карла Травтсмандорфа, австрійського представника Міністерства закордонних справ при військовій команді в Україні, який у своєму рапорті начальству у Відні від 4 квітня 1918 року зазначав: “В Києві є два дуже здібні військові: генерал Сливінський, шеф штабу (Генерального штабу Армії УНР. – К. З.), і генерал Бронський, комендант Київської округи, але в уряді чимало молодих людей і студентів, які щиро вірять в утопічні соціалістичні заклики і зовсім не розуміються на державних справах”.
Автору цих рядків, у свою чергу, вдалося також здійснити деяке доповнення до біографії видатного українського діяча, зокрема, встановити дату і місце його смерті. Так, із метричної книги Цвинтарної церкви міста Вінниці за 1919 рік ми дізнаємося, що начальник Головного Управління Генерального штабу Армії УНР генерал В’ячеслав Михайлович Бронський помер від висипного тифу у місті над Бугом 23 лютого 1919 року, а похований наступного дня на парафіяльному цвинтарі. Могила його, до речі, як і багатьох інших українських лицарів, на жаль, не збереглася. І виною цьому не час, а наше невігластво та історичне безпам’ятство.
І на завершення цієї розповіді хочу процитувати слова відомого українського письменника та історика Романа Коваля: “Чи за своє життя Ви хоч одну могилу українського вояка відновили?.. А їх сотні тисяч розкидано... По всій нашій – і не нашій – Україні”...

к. і. н. Костянтин ЗАВАЛЬНЮК,
провідний архівіст Державного архіву Вінницької області