Фінальні постріли

Яків Гальчевський вмів боротися за місце своєї нації під сонцем.
І оскільки польський терор набирав обертів, він змушений був знову взятися до військової справи – хоч вік його вже схилявся до полудня. “Творив не лише “пасивні” організації, але й активні – загони самооборони, спочатку сільські, потім – кущові, й згодом ним була створена високоефективна Грубешівська (повітова) самооборона. Його безцінний досвід отамана та професійного військового призвів до того, що Грубешівська самооборона, яку він очолив, не тільки успішно захищалася…” 93.
Попри збройний конфлікт, Гальчевський неодноразово звертався до поляків із пропозиціями замирення, зрозуміло, не через велику любов, а через розуміння, що українсько-польський конфлікт простилає шлях червоній російській орді. Розумів це і дехто з поляків... На жаль, явна меншість...
Життєва стежка Якова Гальчевського добігала кінця…
“21 березня 1943 року, повертаючись із похоронів товариша Домбського, забитого поляками, Яків Гальчевський заїхав до Пересоловичів провідати родину. Але зрадник вже вирішив його долю: в ніч проти 22 березня школу, де жила дружина з сином Романом, оточили тридцять бойовиків Армії Крайової, озброєних автоматами. Гальчевський мав лише пістолет.
На пропозицію здатися він відповів пострілами.
Боївкарі Армії Крайової знали, що в приміщені знаходяться дитина і жінка. Попри це, вони закидати школу гранатами. Гальчевський, на льоту зловивши кілька гранат, викинув їх назад через вікно – і п’ятеро недолюдків поплатилися за свою жорстокість. Та під час перестрілки все ж кілька куль поранили відважного отамана. Озвірілі “жолнєже” витягнули на подвір’я стікаючого кров’ю лицаря і на очах дитини та дружини почали ламати йому руки і ноги.
А потім добили багнетами…” 94.
Коли добивали, нелюди кричали: “Досить наївся, бик, польського хліба!”
Вже мертве тіло польські недолюдки порубали сокирами на шматки 95.
Після вбивства Гальчевського, поляки направилися в сусіднє село Трещани, що в 5 кілометрах, де вбили батька і брата Антона Богуна – завідувача кооперативу “Пробоєм” у Грубешові... 96.
Свій життєвий шлях один із найкращих синів України ХХ століття закінчив 22 березня 1943 року. “Стривожена Холмщина величаво ховала свого героя, лицаря й отамана... Людину боротьби, а не переговорів з ворогом... Без благань і нарікань йшов він важким шляхом служби Україні і Військові... Полковник Гальчевський навіки пов’язав себе з українською визвольною ідеєю” 97.
Поховали Якова Гальчевського в місті Грубешові на Холмщині (нині Польща) за масової участі населення та приїжджих з інших українських земель. Проводжав його в останню дорогу архієпископ Холмський і Підляський Іларіон – колишній ректор Кам’янець-Подільського державного університету Іван Огієнко. Труну не розкривали – настільки порубаним і посіченим був батько-отаман... Поховали його на українсько-польському кладовищі коло залізничного вокзалу 98.
Недоброзичливці України з польського табору можуть втішитися, адже бойовики Армії Крайової 23 березня 1943 р. вбили таки Якова Гальчевського, а могилу його на цвинтарі у Грубешові зрівняли із землею. Незважаючи на те, що він послідовно виступав за припинення українсько-польського збройного конфлікту, бо вважав головним ворогом України і Польщі Москву.
Так що поляки – хоч і незаслужено – все ж поквиталися з Гальчевським. Але луна його голосу і голосів його побратимів дійшла до нас.
Дай Боже, щоб слово Гальчевського допомогло збагнути причини українського-польського протистояння і посприяло нам не повторювати більше помилок, якими завжди талановито користувалася імперська Москва.

Пам’ять

1951 року, в тридцяті роковини героїчного повстанського чину, в одному з українських емігрантських журналів друзі вмістили пам’ятну згадку про отамана Гальчевського-Орла: “Ніхто не робив йому реклами і не співав дифирамбів; ані Уряд УНР, ані Міністр військових справ не визнали йому посмертно ранги генерала: ніхто досі навіть не затвердив його номінації Головним Отаманом у полковники Армії УНР, ніхто не називає його вождем, не влаштовує на його честь галасливих академій, не пише шумних похвал, не розповсюджує погрудь та портретів. Бо великий Повстанець, полковник Яків Гальчевський-Орел-Войнаровський був тільки вірний син України і залізний старшина Симона Петлюри. Жив і боровся не для партії і не для слави. Він жив, боровся і поліг за невмирущу ідею Української Державності.
Полковник Гальчевський – великий Петлюрівець, оборонець Поділля і Брацлавщини, захисник і мученик Холмщини, лицар лицарів і командир безстрашних невідомих, згинув як вояк, обороняючись до останнього набою.
Слава його імені житиме вічно в серцях хоробрих, мовчазних і вірних.
Dulce et decorum est pro Patria mori! 99” 100.
Це правда, помирати за Батьківщину солодко і почесно.
Якову Гальчевському поталанило: він загинув у бою.
Поталанило і нам: до нас дійшло слово великого українського воїна Якова Гальчевського. З’явилось слово і про нього.

Роман КОВАЛЬ, письменник,
президент Історичного клубу “Холодний Яр”

Примітки, джерела
1. Згідно з метричною книгою Свято-Успенської церкви с. Балин Літинського повіту Подільської губернії за 1891 – 1900 рр. – Гольчевський. Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО), ф. Д – 904, оп. 16, спр. 40, арк. 150 зв. – 151. У деяких інших документах також зустрічається написання “Гольчевський”, та все ж значно частіше – “Гальчевський”, до того й Яків саме так підписувався. Тому надалі вживатимемо “Гальчевський”.
2. Згідно з тією ж метричною книгою; в Curriculum vitae сотника Якова Орла-Гальчевського від 25 грудня 1928 р. зазначена інша дата – 21 жовтня того ж року. Centrale Archwum Wojskowe (далі – CAW), zespol Sprzymierzona Armia Ukrainska, sygn. Ukr. 380.2.210.
3. Нині с. Малинівка Літинського району Вінницької області.
4, 17, 18. Карта евіденційна сотника Якова Войнаровського. CAW, zespol Sprzymierzona Armia Ukrainska, sygn. Ukr. 380.2.210.
5, 10, 13, 15, 19, 20, 21, 22, 23, 33, 34, 36, 37, 38, 39, 42, 47, 48. Curriculum vitae сотника Якова Орла-Гальчевського. CAW), zespol Sprzymierzona Armia Ukrainska, sygn. Ukr. 380.2.210.
6. ДАВО, ф. Д – 904, оп. 16, спр. 53, арк. 73 зв.
7. Там само, спр. 49, арк. 308 зв.
8. Там само, ф. Д – 711, оп. 1, спр. 9, арк. 11 зв., 12.
9. Там само, ф. Д – 904, оп. 16, спр. 59, арк. 23.
11. Гальчевський Я. Історіософічна праця без назви в 25 розділах. – Грубешівщина, січень 1942. – На правах рукопису.
12. З 1960 р. – с. Кам’янка.
13, 34. Коваль Р. Отаман святих і страшних. – Київ, 2000. – С.17, 19, 20.
14. Дані зі Свідоцтва № 28 Майдано-Трепівської школи від 8 червня 1913 р. та зі Свідоцтва №760 Ради Вінницької церковно-вчительської школи від 17 червня 1913 р., які зберігаються в особовій справі Я. В. Гольчевського в архіві Кам’янець-Подільського університету.
16. Реєстраційна картка вояка Армії УНР, заповнена сотником Яковом Орлом-Гальчевським. – CAW, zespol Sprzymierzona Armia Ukrainska, sygn. Ukr. 380.2.210.
24. ДАВО, ф. Р – 1691, оп. 2, спр. 3, арк. 6.
25, 26. Середа М. Отаман Волинець // Червона Калина. – 1930. – № 7 – 8. – С. 22.
27. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОВУ), ф. 1078, оп. 1, спр. 94, арк. 5.
28, 29. Там само, ф. 1078, оп. 1, спр. 93, арк. 4, 21.
30. Там само, арк. 106, 106 зв.
31, 32. Архів Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, спр. 8217, арк. 19 зв., 48.
35. Коваль Р. Отаман святих і страшних. – Київ: Просвіта, 2000. – С. 19.
40. Фрагмент невідомого твору Я. Гальчевського. З архіву Р. Коваля.
41. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Краків: Українське видавництво, 1941. – Т. 1. – С. 7.
43. Неточно. Військове звання штабс-капітан Я. Гальчевський отримав у наприкінці серпня 1917 р. – в добу Тимчасового уряду. Curriculum vitae сотника Якова Орла-Гальчевського.
44. Неточно. Насправді осавул.
45, 46. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Краків: Українське видавництво, 1941. – Т. 1. – С. 7, 8.
49. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Краків: Українське видавництво, 1941. – Т. 1. – С. 10.
50. Там само. – Т. 1. – С. 12.
51. Коваль Р. Названа праця. – С. 34.
52. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Т. 1. – С. 8.
53. Коваль Р. Названа праця. – С. 36.
54. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Т. 1. – С. 23.
55. Фрагмент невідомого твору Я. Гальчевського. З архіву Р. Коваля.
56. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Т. 1. – С. 97.
57. Брат по матері й по батькові, – бо Гальчевський ще мав братів по матері – Івана Ферфецького, Антона Ферфецького (22.1.1909 р. нар.), Петра Ферфецького (2.10.1911 р. нар.), Йосипа (13.4.1918 р. нар.) та сестру Ганну Ферфецьку-Гончар (8.7.1914 р. нар.)
58. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Т. 1. – С. 110, 111.
59. Там само. – Т. 1. – С. 21.
60. Коваль Р. Названа праця. – С. 171.
61. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Т. 1. – С. 29 – 32.
62. Там само. – Т. 1. – С. 25.
63. Там само. – Краків – Львів: Українське видавництво, 1942. – Т. 2. – С. 131.
64. ЦДАВОВУ, ф. 1092, оп. 5, спр. 17, арк. 45.
65. Там само, ф. 1, спр. 1303, арк. 54. Копія.
66. Коваль Р. Названа праця. – С. 201 – 202.
67. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Т. 2. – С. 146, 147.
68. Там само. – Т. 1. – С. 198.
69. Там само. – Т. 2. – С. 132.
70. Петлюра С. Пам’яті поляглих за державність // Тризуб. – 1926. – 22 січня – – Ч. 14.
71, 73, 77. Коваль Р. Названа праця. – С. 216.
72, 74, 75. Curriculum vitae сотника Якова Орла-Гальчевського. Centrale Archwum Wojskowe (далі – CAW), zespol Sprzymierzona Armia Ukrainska, sygn. Ukr. 380.2.210.
76. Реєстраційна картка вояка Армії УНР, заповнена сотником Яковом Орлом-Гальчевським. – CAW, zespol Sprzymierzona Armia Ukrainska, sygn. Ukr. 380.2.210.
78. “Діло” – найстаріша українська щоденна газета, що виходила в Галичині у 1880 – 1939 роках. Від часу створення виражала точку зору народовців, а з 1925 р. – УНДО. Попри це, “Діло” офіційно було позапартійним виданням, яке надавало шпальти й представникам інших політичних поглядів. 1933 року її редагував заступник Голови УНДО і водночас заступник голови “Просвіти” Василь Мудрий, який у часи польської окупації був речником т. зв. нормалізації українсько-польських відносин. Не дивно, що він став віце-маршалом польського Сейму. Енциклопедія українознавства. – Львів, 1993. – Т. 2. – С. 521, 522.
79. “Вісник” – місячник літератури, мистецтва й громадського життя націоналістичного напрямку. Виходив у м. Львів у 1933 – 1939 рр. Фактично став продовженням “Літературно-Наукового Вісника” (головний редактор Д. Донцов). В ньому співпрацювали провідні українські національні публіцисти, письменники та поети. У 1930-х роках “Вісник” відігравав визначну роль у формуванні світогляду громадянства. Енциклопедія українознавства. – Львів, 1993. – Т. 1. – С. 287.
80. Тобто, затруювання.
81, 82, 83. Правобережець Я. Затрування душ молоді, чи Гіпохондрія? // Діло (Львів). –1933. – 30 серпня. Мова цитати статті приведені до норм сучасного правопису.
84 – 90. Гальчевський Я. З воєнного нотатника. – Холмщина, 1940. – На правах рукопису.
91, 92. Гальчевський Я. Історіософічна праця без назви в 25 розділах.
93. Коваль Р. Названа праця. – Київ, 2000. – С. 233.
94. Там само. – С. 234.
95, 96, 97. Спогад Євграфа Йосиповича Романюка, 1925 р. нар, с. Бересть Грубешівського повіту Люблінського воєводства. Записав Роман Коваль 15 грудня 2002 р.
97, 100. Чеботарів М. Лицар без реклами // Неділя. Український незалежний часопис у Німеччині. Спеціальне видання. – 1951. – № 13 (211).
99. “Солодко і почесно вмерти за Батьківщину!” (латинське прислів’я).

Автор щиро дякує члену Історичного клубу “Холодний Яр” к. і. н. Костянтину ЗАВАЛЬНЮКУ за низку наданих документів.