Політичні висновки з польсько-німецької війни

Серед польських полонених старшин перебув я два місяці. Я придивлявся й прислухався, що навколо мене діялось. Минаю негативні прояви співжиття старшин. Мене найбільше дивували їхні наївні розмови й безжурність. Пліткам, "буйдам" не має меж. Всі старшини, а їх в таборі (було) 1500 душ, переконані, що сидять у німецькім полоні до весни. З весною (мовляв) об'єднана англо-французька потуга знищить у порох Німеччину. Штабові старшини, переважно дипломовані говоруни, на всі лади й "науково" доказувати своїм слухачам, що Антанта зробить з Адольфом Гітлером те, що було з Бонапартом, що Польща від р. Одри з Прусією буде до Чорного моря і т. і. Чи це наївність, дурість, чи чуттєва безкритичність?
Моя Батьківщина Україна по 300 літах неволі блиснула метеоритом самостійного життя в боротьбі 1918 — 1920-х рр. і згасла… І вже 20 років жду на її воскресіння. З першим гарматним стрілом на німецько-польськім кордоні моя мрія про відбудову Української Державності набрала більш конкретних форм…
Польсько-німецька війна — це початок нової Світової війни, хоча б людськість цього й не хотіла. Війна мусить виладувати всі несправедливості, які згромадились після Версалю54, та довести до справедливого розподілу світових багатств. Чи англосакси, жиди і захланні москалі є вибранцями долі, щоб у розкошах та багатстві обпливати жиром і володіти світом?
Щоб вирішити мечем це питання, то бідні, але сильні революційною ідеєю німці, італійці й японці, змушені будуть воювати досить довго. По всьому видно, що німці зараз підготовляються до п'ятилітньої кампанії. Тому сучасна війна, з напруженням всіх сил і засобів, триватиме років 3 — 4. Острівне положення Англії, розкиданість її доміній по цілому світі, панування на морях можуть затягнути боротьбу Німеччини з Англією ще на кілька років, особливо, коли її (Великобританію. — Ред.) підтримуватиме Америка. Залізна логіка та послідовність причин і реакцій керуватимуть політикою та воєнними діями Німеччини. Нехай ніхто не сподівається, що народово-соціалістична Німеччина не взяла під увагу політичних і стратегічних помилок кайзерівської Німеччини. В цій війні тих помилок не буде.
Щастя народів, як і окремих осіб, є мінливе. Переможці з попередньої Світової війни будуть тепер побиті Німеччиною. Політика Вождя Німеччини перед війною є запорукою його перемоги в сучасній війні. Канцлер Адольф Гітлер, як виняткова індивідуальність ХХ століття, керуватиме своєю Державою у війні політично й стратегічно теж винятково. Всіх своїх противників він поб'є по черзі, використовуючи геополітичні чинники, заскоченість і рішучість. Весною 1940 року буде знищена Франція з англійською армією на терені Франції. Лінія Мажино55 збудована людськими руками і руками інших людей буде знищена: ще наш Гетьман Богдан Хмельницький знав ту засаду.
Коли ціла Європа буде спацифікована Німеччиною, чи англійська блокада матиме значіння? Європа є цілком самовистарчальна, а сильне німецьке летунство й підводні човни виконуватимуть заповіт адмірала Тірпіца: поступово на англійських островах запанує примара голоду, поступово Англія сама буде блокована Німеччиною. Можливо, що англійці почнуть іншими дверима влазити до Європи — з Середземного моря, де вони почуваються досить сильними. Тоді виступить Італія й Держави осі дадуть собі раду з англійцями на тім відтинку.
Німеччина добре пам'ятає, скільки зусиль і жертв коштувало в минулу війну Німеччині, коли Антанта вдарила з Салонік. Тому ясно, що Балкани будуть Німеччиною спацифіковані політично й мілітарно ще перед акцією англійців. Після розгривки німців з англійцями на Балканах в Європі не буде ні одного англійця. Всі Європейські держави і державки підпадуть під політичний вплив Держав осі, або будуть знищені на зразок Польщі.
Цікава повинна бути розгривка з "союзником" Німеччини — СССР. Порозуміння між ними коштом Польщі я передбачив ще в березні 1938 року. Наскільки Німеччина є солідним політичним партнером (з ними краще загубити, як з іншими державами знайти), настільки Совіти є перфідні, двуличні, босяцько-хитрі. Іншими вони не можуть бути. Тому над совітськими політиками помститься їхня двадцятидволітня комінтернівська практика та комуністична доктрина.
Коли б ми зараз спитали навіть членів німецького уряду, то вони скажуть, що зайвої війни на Сході не буде, бо Совіти — наші союзники, виконують і виконуватимуть свої зобов'язання та є "нейтральні" у відношенні до Німеччини. Теоретично все це правда, однак Комінтерн і в його особі уряд СССР прямуватиме до світової революції. Сталін, як тупий фанатик, що мріє про панування комунізму над цілою Європою, ждатиме терпеливо, поки Європа, знесилена борнею, не попаде в хаос. Тим пояснюється його "нейтральність" і дволика гра із всіма партнерами.
Придивімся, що зараз проробляє Сталін із Молотовим? Совіти стрімлять підбити Фінляндію збройною силою, а до малих держав — Естонії, Латвії і Литви —введено московські гарнізони. Хутко дозріє справа Бессарабії. На Балканах Росія співпрацюватиме таємно з Англією. Балкани — це є таке місце, де Росія від віків вмочує свої пальці в кров балканських народів. Коли англійці змусять Німеччину до рішучих кроків на Балканах, то треба сподіватись, що Москва покаже Німеччині свої пазурі. Адже Росія зараз керується такими самими жидами, які сидять у Лондоні, Парижі та Вашингтоні. Світове жидівство докладе всіх зусиль, щоб вороже відношення комунізму до фашизму й народового соціалізму роз'ятрити так, аби наступив зудар.
Жидівський висланник Англії амбасадор Кріппс цілий час щось у Москві робить. Всякі дементі в російській пресі будуть грубим замилюванням очей. Моя особиста думка, що світове жидівство, комуністична доктрина та відвертий червоний московський імперіалізм, мимо волі німців, викличуть війну на Сході Європи.
Питання, хто на кого буде змушений напасти першим? (Йосип) Сталін, як хитрий і лякливий грузин, не зробить нападу на Німеччину в часі її офензиви на Францію. По-перше, боятиметься незужитої імперіяльної сили Німеччини, а по-друге, він переконаний, що Німеччина поломить собі зуби на лінії Мажино, і обидві потуги будуть знесилені.
Розбиттям Франції Німеччиною Сталін буде заскочений. Він побачить, що Німеччина стає не слабшою, а сильнішою. В часі пацифікації Балканів Німеччиною совітські держиморди напевно почнуть робити політичні дурниці й цим насторожать Німеччину. Щоб показати, що в совітських політиків не має страху перед Німеччиною, вони почнуть скупчувати свої війська на своїй західній границі. Коли Совіти не вдарять на Німеччину в часі пацифікації тих держав Німеччиною, які повірять у поміч червоних, то вони опиняться в ситуації відокремленої Польщі.
Мені здається, що Совіти поступово наближуватимуться до Англії та Америки, ждатимуть на "голод" у Німеччині, на затяжні змагання німців з англійцями і збройно виступлять проти Німеччини в третім році війни з весною. Час і місце ударів будуть у руках Сталіна, який у той спосіб матиме в своїх руках ініціативу. Коли Німеччина до цього допустить, тоді вона на Сході може мати втрачені, або зруйновані, всі здобуті на Польщі провінції.
Чи допустять до цього німці? Не думаю: хочуть чи ні, але вони будуть змушені вирвати ініціативу з рук Сталіна. Політичні посунення совітського уряду, таємний зв'язок з Англією (це Сталін називає "високою" політикою), комінтернівська диверсія на теренах Великонімеччини, зростаюча зі страху агресивність Совітів будуть для Німеччини алярмовими дзвінками. Однак німецький нарід може бути спокійним, бо Вождь їхній Адольф Гітлер чуватиме. "Висока політика божественного Сталіна" возьме одного дня в лоб.
Коли Німеччина не хоче мати поважної небезпеки весною 1942 року, то мусить випередити Совіти, принаймні на один рік, і першою розпочати військові дії проти кремлівського бандитського гнізда світового балагану. Я переконаний, що тоді за Німеччиною стане морально цілий культурний світ. Навіть воєнні оклики в Північній Америці трохи стихнуть, коли йтиме боротьба конструктивної Європи з деспотичною Євразією.
Перебіг війни Німеччини з Совітами не трудно відгадати. На початку дещо гамуватимуть рух німецької збройної сили прикордонні фортифікації і укріплення вздовж бувшого польського кордону на лінії Сталіна. Добірні, дикі частини з Сибіру і Кавказу будуть знищені з певним зусиллям із боку німців. По Фінській війні не треба легковажити совітської сили. Сталін зі своєю компанією кине гасло, щоб спасати "Родіну, Росію" і москалі будуть битись, але під ударами німецьких армій вони розпочнуть війну "простором". Російські стратеги намагатимуться все нищити по шляху свого відвороту і найбільшою силою нездеморалізованих військ вийти за Урал, де вже роками розбудовані мілітарні бази.
Совітська армія, забріхана пропагандою, розполітикована й позбавлена досвідчених командантів, уявляє собою велике невідоме під поглядом боєздатності. Більше року працює над нею молдованин Тимошенко і хоче використати досвід сучасної війни. Наскільки це поможе, побачимо у війні. Сталін у часі війни плюватиме собі в бороду, що в зв'язку зі справою Тухачевського винищив мозок армії, ц. т. знищив скількох маршалів і 127 командирів дивізій.

Із моментом вибуху німецько-російської війни проб'є 12 година визволення всіх неросійських народів із московського ярма. Ясно, що Росія розпадеться на шерег національних держав. У часі війни в багатьох місцях, особливо в Україні, можуть вибухнути антисовітські повстанчі рухи. Німеччина, щоб раз і назавжди скінчити з московською потугою, залишить державою третьорядного значіння одну Московію в її етнографічних місцях. Комунізм буде гарячим залізом випалений із душ і сердець всіх народів, якими два десятки років володіла банда міжнародних злочинців. 200 мільйонів людських істот, особливо 42 мільйони українців вознесуть свої молитви до Бога й за свого Збавителя — А. Гітлера.
Може Вища Істота тому й помагає Вождеві Німеччини, щоб він був виконавцем Вищої Сили та караючим мечем на безбожній землі новітнього Калігули?!
Коли б Вождь Німеччини і ті залізні збройні полки, які пішли б на його наказ на Схід проти Кремля, мали всі сім смертних гріхів, то за звільнення з рабства сорок двох мільйонів Бог ті гріхи простить цілому німецькому народові.
Коли ж англійці накладатимуть із безбожниками, то нехай знають, що їхнє діло згори засуджено на загладу. До 90 мільйонів німців долучаться 45 мільйонів українців, які стануть ворогами Англії, якщо вона захоче повернути українців в рабство Москви.
Яка буде правдоподібна розв'язка українського питання? Наші вороги — москалі, жиди й поляки, завжди оперували аргументом, що порушення українського питання, як політично-державного чинника, було не ділом рук українців, а "німецька або австрійська інтрига". Це пропагандовий трюк, бо кожний ворог Росії мусить цікавитись українською національною справою, як і справами інших народів, які є в ославленій московській тюрмі. Ще Наполеон І студіював історію України перед своїм походом на Москву. Тим більш тепер не можна поминути національного питання 42-мільйонного народу українського.
У 1918 році Німеччина Вільгельма ІІ визнала Україну Самостійною Державою, заключила з нею союз і допомогла Україні збройною силою проти зазіхань червоної Москви. З полонених українців царської московської армії було утворено кілька дивізій українського війська на терені Німеччини. На жаль, революція в Німеччині, моральне заломлення і капітуляція (німців) перед Антантою перервали українсько-німецькі взаємини.
На мою думку, Німеччина Адольфа Гітлера, яка стоїть на боці всіх національних справ в Європі, повинна бути ще більш ліберальна в українськім національнім питанні. З моментом вибуху німецько-російського конфлікту всі політично думаючі українці повинні бути змобілізовані до борні проти комунізму. На терені Німеччини треба було б сформувати з емігрантів і полонених большевицьких українських вояків українські національні легіони. Українські полки мусять йти в бій поруч із німецькими.
Утворенням Української Держави Німеччина зросте на силі господарчо й мілітарно. З вдячності до Великонімеччини український нарід боронитиме німецьких інтересів, як своїх власних. Сформовані українські корпуси з посвятою підуть поруч з німецькою збройною силою чи в російську Азію, чи через Іран — Ірак в Індію й поможуть вирвати з англійської корони "найдорожчу перлу".
Коли Німеччина перепровадить лише окупацію України й зробить із неї "Київське генеральне губернаторство", то це викличе пригноблення й розчарування в душах мільйонів українців.
Всі українці знатимуть, що на перешкоді утворення України не стоятиме ніяка політична комбінація, як то було один раз із Підкарпатською Україною, а другий раз із Галичиною, Волинню і Поліссям. Підкарпаття треба було всунути в зуби мадярам, а українські землі над Бугом і Сяном — віддати настирливій Москві, бо тільки ціною цих земель Німеччина заключила союз з Москвою на час розправи з Францією.
Прикро, коли б окупація українських земель Німеччиною кинула активний політичний елемент у підпілля з приводу "зміни пана в Україні". Вороги Німеччини — росіяни й поляки — їхали б на конику "всеслов'янської солідарності" і сконсолідували б українців із собою на підривну роботу проти Німеччини. Окупація абсорбувала б величезний окупаційний адміністративно-військовий апарат Німеччини. І хоча німців є багато, але й їх не вистачило б до міцного обсадження кількамільйонного, в квадратових кілометрах, простору бувшої Совдепії в Європі. Без опертя німців на місцевий елемент виникнуло б розпорошення їхніх сил і мілітарне ослаблення. А на це лише б чигали англійці, американці та москалі в Азії.
У боротьбі Німеччини з Англією треба згадати, що хоча англійців не буде в Європі, то, щоб знищити Англію, треба заволодіти їхніми островами під метрополією. З німецьким воєнним флотом є це сміливе й ризиковане діло. Що було б, коли б ця акція не вдалася? Моральне заломлення більшості німців. Тому реальність і обережність диктує не спішити покінчити з Англією. Нехай вона собі думає, що програє всі битви, за винятком останньої. Зліквідування Совітів, як політичного й мілітарного чинника зовсім розв'яже руки Німеччини в цілій Європі. Зі своїм єдиним ворогом — Англією — Німеччина на фінал матиме не війну, а забавку в війну — "войнушку".
Маючи до диспозиції ресурси цілої Європи, німці зможуть 10 років довбати бомбами бритійські острови, а підводними човнами весь англійський флот вмістити на дні моря. Коли навіть Злучені Штати, під впливом паралітика Рузвельта, рятуватимуть свою "сестрицю", то й американський флот поступово піде на дно. Корабельні майстерні тих двох держав ніколи не вспіють стільки збудувати, скільки німці зможуть знищити кораблів.
Щоб забезпечитись від Сполучених Штатів Америки, німці втягнуть до осі ще й Японію. Японський флот випливе на океани з днем оголошення Америкою війни Німеччині і Японія виповість війну Америці.
Таким робом Німеччина упокорить гордість Альбіону голодом, підводною й повітряною блокадою.

Надійшов для Англії час присмерків їхньої могутності. Держави старішають й гинуть, як і люди. Загибель жде Англію. Офіційне приступлення до війни Рузвельта вже не врятує Англії. Американці повинні знати, що з протилежного кінця земної кулі вони не можуть бути страшні. Що то за війна на відлеглість 5 — 6 тисяч кілометрів?!
Коли вибухне німецько-большевицька війна, то англійські й американські жиди зсолідаризуються негайно з російськими жидами. Через порти на Далекому Сході вони почнуть підсилювати большевиків військовим знаряддям і, можливо, живою силою. Поки ті транспорти, слабкою сіткою доріг в Азії, прибудуть на російський фронт, то тут не одна битва буде програна московськими комуністами. Американські добровольці і англійські дивізії ще на терені Росії дістануть научку, як перед тим діставали у Франції та на Балканах. Сталін зі своїм урядом хутчій втече від німецьких бомб за Урал і звідтам буде "спасать Росію".
Хитрував, хитрував та перехитрувався: треба зійти йому до ролі китайського Чанкайшека!
Було б добре, щоб Сталін забрав із собою якнайбільше жидів з України.
Чи Японія, як третя держава Осі, буде спокійно придивлятися на мілітарний рух на її морях ? Хіба Японія, порядкуюча і впливова потуга в Азії, відмовиться від оказії здобути по большевиках дешевим коштом російське побережжя з Владивостоком?
Отже коли під ударами Німеччини розлітатиметься совітський зліпок, то Японія, не оголошуючи Совітам війни, окупує цілий Приамурський край із лояльним до неї українським населенням Зеленого Клину. В порозумінні Японії з Німеччиною буде утворена нова Сибірська держава і Монголія — під впливом Японії — та Туркестанська держава — під впливом Німеччини, для якої потрібна туркестанська бавовна. З огляду на величезні політичні зміни в Азії, Японія буде намагатися дійти до порозуміння з китайцями в цілі закінчення конфлікту.
Між іншим, в інтересі більшого роздроблення Росії було б добре, коли Держави осі утворили б із бувшої Області Війська Донського Козакію під політичним впливом України, як природнім місцем експансії України на схід, бо колонії України тягнуться аж до р. Волги. В той спосіб велика колись (біла й червона) Росія стане лише Московією, а її політичний вплив зійде до зера.
Задержимося довше над відбудовою України — як державного організму. Вирішення її залежить від Держав осі і українців. Українська нація мусить інтенсивно приготовитись до большевицько-німецького конфлікту. Коли він відбуватиметься, то треба вичути винятковість історичного моменту, який в історії українського народу більше може не повторитися. 22 роки тому назад ми прогавили багато й за це заплатили море сліз і ріки крові. Цілий той час ми були не підметом, а предметом не тільки в зовнішній, а й внутрішній політиці держав такого сорту, як Московія й Польща.
Ми зараз мусимо мати на увазі такі моменти:
Підсовітська Україна, внаслідок жахливого терору москалів і жидів, може бути інертна в боротьбі за свою кращу долю. І не дивно, бо заляканим, забріханим і голодним рабам не до політичної борні.
Багато є в України "підніжків Москви", а національний елемент був винищений раніш і буде масово нищений чекістами в часі втечі московської орди з теренів України.
Тамтейші українці були відтяті від світа цілий час червоної влади. За 22 роки московська пропаганда виховала молоде покоління українців у брехні і навчила думати так, як бажав "вождь народів світа" — кремлівський Далай Лама — Сталін.
Тамтейші українці можуть не зрозуміти користі своєї державності, не квапитимуться утворити національний уряд. На німецьку збройну силу можуть помилково дивитися, як на речник ще гіршої від московської неволі. Як-не-як, а з москалями 350 років жилося, знається їх, мимоволі вони є "наші", а німці — "чужинці"!
Москва, падаючи в безодню, може з нашого краю зробити пустелю, особливо в кінці літа. Московські війська можуть знищити на схід все українське населення, як це зробили поляки. Всі українці, здібні до зброї і до праці, будуть Москвою змобілізовані, щоб не було остраху перед можливим повстанням.
У цих обставинах численна українська еміграція могла б відіграти поважну ролю.
Що ж ми бачимо серед української еміграції? Ці люди, вирвані з рідного ґрунту, не знають своєї Батьківщини, бо вона була китайським муром відгороджена від решти світу. Емігранти не знають змін, які відбулися на рідній землі протягом 20 років, особливо в психологічній ділянці. Емігранти є розпорошені по всім світі і живуть у злиднях та постійній ностальгії. В своїх більших скупченнях вони поділені на багато політичних груп і гуртків, які взаємно себе поборюють і ненавидять. Безумовно, в грудях їхніх б'ється українське серце, вони по своєму люблять Україну і готові на всі жертви для неї.
Помітна велика туга за консолідуючим авторитетом, за Всенаціональним центром. Тому на наших очах творяться штучні центри. І то, що вони, як такі, не можуть "на віру" бути взнані за авторитет, бо керуючий політичний центр чи "Вождь" мусить мати відповідну політичну метрику, здобуту боротьбою і в боротьбі. Внаслідок анормальних умов емігрантського животіння ми маємо багато центрів та чимало вождів. Не одному українському кухарові здається, що він може правити Державою — Україною.
Нам важно її створити від основ, а правити будь-хто зможе. Буде зле володіти, то зле й закінчить.
Кожному "діячеві" здається, що він у своїй Державі буде щонайменше міністром. Про такі "посади" мріють навіть двадцятипаролітні хлопчаки, які зараз у три погибелі гнуться десь у повіті перед німецьким писарчуком.
Можна заобсервувати, що кожна політична партія, чи організація хоче починати Історію України від себе. Все, що було в Україні протягом 1000 років, під цю пору не має Значіння. Недавні Визвольні змагання з часу Української революції 1917 — 1920-х років є тільки негативні в національному змісті. Старші емігранти-цівільні, духовні й військові, які робили Українську революцію, вже старі, підуть на смітник, бо мають по... 45 років?! Треба нашим молодим кандидатам на членів уряду неіснуючої ще держави порадити, щоб вистосували протест до японського імператора (за те), що він у своїй Державі іменує міністрами дев'яностолітніх дідів?!
Таке явище в нас можна пояснити дуже ослабленим державним інстинктом та нерозумінням тяглості традицій і Значіння зв'язку поколінь. Мало того, ми не знаємо духу української нації. Ура-патріоти, які ледве в палки вбились56, хочуть "пересувати меблі" в українськім національнім Домі, якого ще немає. Кілька десятків молодиків думають накинути свою владу мільйонам українців, яких не знають і які їх не знають. Вони побували в Німеччині, прочитали дещо про фашизм в Італії і з цими мірками підходять до Духа свого народу. Всеукраїнським Національним Проводом має аспірації стати півкопи людей, які недавно кидали камінцями на польських поліцаїв. Це своєрідна мафія, з абсолютною конспірацією від українців, з масонськими приреченнями не може стати до конструктивної роботи на терені якогось повіту. Тій організації треба зрозуміти, що вона є витвір польсько-українських відносин. Не стало Польщі і організація втратила ґрунт під ногами. Коли б вона перенеслась в Україну з револьверами, кинджалами, бомбами, отрутою, то вжила б свого арсеналу хіба тільки проти українців. Своїми німецькими чи польськими гострими методами та організація хотіла б взяти в Україні "все за морду!" і викликала проти себе бунт і різню. Що найгірше, що партійництво ввійшло б у військо, яке мусить бути великою немовою57.
На підставі ідеологій В'ячеслава Липинського започатковується український монархізм із родовим легітимізмом. Колись, як знаємо, гетьмани були виборні, а бувший гетьман не хоче зрозуміти, що, хто раз зрікся гетьманства й мав проти себе повстання цілого українського народу, не може другий раз пхатися по гетьманську булаву. Та особливо тепер ця політична течія абсолютно не на часі. Ми не бачимо українських монархічних традицій: хіба за доби київських князів і за московських царів. Немає тепер в Україні монархічної еліти. По ній пройшла червона буря й слава Богу, що знищила монархістів і всяких федералістів в особах російських і польських поміщиків. Своїх дідичів ми порахуємо на пальцях однієї руки і хіба вони так вже бажають собі українського царя в особі гетьмана?
Є українська народно-республіканська течія. Вона найбільше відповідала б селянсько-робітничому характерові українського народу, його господарчо-етнічній структурі та психологічним моментам! Однак той політичний напрямок мусів би бути більш революційним і більш національним.
Колишні репрезентанти цієї ідеї довго не знали, на яку ногу стати. Життя їх змушувало видавати чергово універсали, щораз більшого національного змісту, (але) їх інстинктивно тягнуло до соціалізму в дусі Карла Маркса. Не могли вони позбутись "лояльності" до російсько-жидівських лідерів демократичної ідеї. Довго покутувало в них "світове братерство, рівність, свобода людини" та міліційна система організації збройної сили. Тому довго Україна не знала, чого державні керманичі хочуть, чи інтернаціоналізму (Винниченко), чи братерської федерації "українсько-російського народу" (Грушевський). Добір тодішніх державних мужів був дуже нещасливий. Народно-республіканську ідею повинні репрезентувати правдиві революціонери-державники і патріоти-самостійники. В діяльності таких людей українська нація мала б втілення своїх державних мрій.
Які ж завдання стають перед українською еміграцією від початку німецько-польського конфлікту, закінчуючи на збройнім зударі німецько-російськім? Відомо, що еміграція рідко впливала на хід історії свого народу, але в майбутньому конфлікті будуть виняткові обставини. Тоді, коли українська еміграція візьме під увагу цілий шерег передумов, то вона прислужиться Батьківщині.
Отож треба створити один Всеукраїнський політичний осередок і з нього вилущити еміграційний Тимчасовий уряд, який у часі німецько-большевицької війни може бути визнаний Державами осі за Уряд України.
До складу уряду мусять увійти представники всіх політичних еміграційних угрупувань і провінцій — наддніпрянці, галичани, кубанці та кримці. Історичні особи, яких історія поклала на лопатки, не можуть входити до уряду.
Тимчасовий уряд мусить виступити на політичну арену з моментом конфлікту на Сході. Ввійти в порозуміння з міністерствами закордонних справ Держав осі, з урядами підбитих Москвою народів та поробити приготовавчі кроки до творення збройної сили з емігрантів — і майбутніх полонених українців.
Всякий антагонізм між організаціями, галичанами і наддніпрянцями мусить зникнути. Хто б той українець не був, які б переконання політичні він не мав, тому, що він — українець, є моїм братом, сестрою!
Плекаймо в собі державний і національний інстинкт та не забуваймо своїх традицій, не затрачуймо зв'язку зі своїми поколіннями, бо ми є теж одним кільцем у тисячолітнім національнім ланцюгові свого народу.
Чужі способи і методи правління обережно пристосовуймо до умов життя та психіки свого народу.
Виробляймо в своїх вдачах уміння слухати та вміння шанувати авторитет Державної влади. Будьмо скромні. Не берімо завдань понад силу на свої слабі плечі й голову. Працюймо всі інтенсивно одиницями в інтересі цілої національної збірноти і там, де нам буде доручено чи наказано.
Де б українці не були, мусять позбутися психіки раба й стати аристократами, хоча б і в селянській чугаїні.

Українці є балакуни, не вміють додержувати таємниць, мають раптове захоплення й ще скорше розчарування. Треба бути стриманим у мові, солідним, сміливим, рішучим, незламним та гордим із приналежності до своєї нації.
Шануймо авторитет всіх своїх зверхників — цивільних і військових.
Хто вміє підлягати, той має право наказувати.
Ми призвичаєні шанувати чужу владу, чужих начальників, а до своїх ми можемо стосуватись, що то такі самі раби, як і я, тому з них нічого не може бути доброго. Шануючи зверхників, себе в них шануватимете, як підлеглих. Начальники мусять бути справедливі, дбайливі й тактовні до своїх підвладних.
Перебуванням німців в Україні не переймаймось: їх нам Доля послала. Вчімося од них. Будьмо з ними щирі й розуміймо їх. На підставі умов між німецьким і українським урядами німці з України будуть брати те, що їм потрібно для боротьби з Англією. Не забуваймо, що від них ми здобули собі волю, що вони дали нам Європу, а Москва за 350 років взяла з України стільки, що збудувала собі культуру, а нам дала... Азію!
Пам'ятаймо, що мусить бути один Уряд, один нарід і одна партія. Коли б однієї всеукраїнської партії не було, то нею мусить бути лише Україна, особливо для військових.
Патріотичний творчий український елемент із цілого світу повинен повернутись в Україну й стати до праці над розвитком своєї Батьківщини-України.
Нехай буде благословенна хвилина, коли з неба спаде караюча німецька рука на московських катів України!
Коли б ми і після німецько-совітського конфлікту не мали своєї Держави, то це буде яскравим доказом, що ми не доросли до державного життя, мимо наших великих аспірацій.
Це буде знак, як нас мало цінять через наш розбрат.
Нікого тоді не винуймо, лише самих себе та зглиблюймо причини.

Люкенвальде — Берлін, у січні 1940 року