“Ми є месники за кривди народу” (Я. Гальчевський)

“Як військовий фахівець Гальчевський від самого початку організував ефективну розвідку та контррозвідку. Його поінформованість вражала навіть близьких товаришів. Він завжди знав, що і де відбувається, бо скрізь мав своїх інформаторів: на залізниці і телеграфі, в ревкомах і “комбєдах”, навіть у військових частинах та ЧК. Особливу увагу він надавав викриттю і знищенню “сєкрєтних сотрудніков ЧК”… Він не шкодував винагород для місцевого єврейського населення. І євреї справно збирали для нього інформацію. Розуміння особливої ваги розвідки і контррозвідки оберігало життя отаману та його козакам” 53.
Гальчевський міг помститися батькові вбивці свого брата – балинському корчмареві Хаїму Бурґу. Козаки підбивали Якова вчинити розправу над ним – на тій же підставі, що “це одна кров”. “Сензюк хотів навіть вступити до клятого жида й пригадати йому подле звірство. Але я не дозволив, – писав у своїй мемуарній книзі “Проти червоних окупантів” Яків Гальчевський. – Ми є месники за всі кривди, заподіяні нашому народові, особистих ворогів залишаймо поки-що у спокою. Не міг я зрештою мститися на родичах вбивника, хоч “то одна кров”…” 54.
Розмірковуючи на прикладі вбивці-чекіста про роль єврейства у Визвольних змаганнях українського народу, Яків Гальчевський дійшов таких висновків: “Я не раз бачив біля (балинської) корчми купу жиденят, в тім числі було сморкате жиденя – пізніший кат багатьох соток селян і мого брата. Це не спорадичний випадок. Всі жиди, які виростали на селах, у корчмах і крамничках своїх батьків, на хлібові українських селян, коли прийшли більшовики, стали опорою червоної влади. Вони володіли добре українською мовою, знали кожний своє село, під кожним оглядом із них вербувалися агенти внутрішньої розвідки, добрі чекісти. Страшним чекістом був також сільський жид із с. Трепівського Майдану…
Українське селянство засвідчило – до большевиків жиди по селах деморалізували селянство, в часі большевиків жиди вийшли з сіл та стали зпричинниками фізичного нищення наших братів.
Жиди по містах і містечках тримали наше селянство в економічній і торговельній залежності, а потім утворили кадри большевицького урядництва, судівництва, міліції і грізної чрезвичайки. Все разом жидівство в Україні зіграло ганебну й жахливу ролю. Воно судило, катувало, в’язнило й розстрілювало наш нарід, а само кричало: “Ґівалт! Погром!” А на ділі, то всі жертви, які понесла наша нація від жидів, на 5 млн. перевищує тепер все жидівство в світі!” 55.
Та слід зазначити, що Гальчевський ніколи не боровся проти євреїв, які прихильно ставилися до Української держави і не співпрацювали з окупантами. Отаман боровся лише проти тих, хто йшов збройно проти України чи був сексотом совєтської влади.
Так, Гальчевський був жорстоким чоловіком. “Це був час, – писав він, – коли всіх майже большевиків я із своїми козаками пускав у “розход” особисто, щоб їхня якнайбільша кількість зустрілася “там” із моїм братом! Коли мені приходилося стріляти якого комуніста, то обов’язково він діставав кулю в ніс, де брови сходились: в це місце, після страшних мук, жид Хаїм Бурґ із нагана застрілив мого молодшого й єдиного брата 56! Почуття помсти є страшне й робить людину, поки вона не заспокоїть жадоби помсти, також страшною. Всякі екзекуції мені були противні, та жадоба помсти і ненависть робили мене жорстокою людиною, а головне: я мав силу зносити все, щоб найгірше досолити комуністам” 57.
“До нас твердий час не мав сантименту, як і люди з противного боку, – резонно стверджував Гальчевський. – Не могли й ми мати жалості до представників совітських катівень” 58.
Не мав жалості Гальчевський і до українців, які зрадили свій народ і пішли на службу до окупанта: їх він винищував особливо ретельно. Тобто Гальчевський боровся не проти євреїв, українців чи росіян, як представників тієї чи іншої національності, а боровся проти представників “совітських катівень”.
Окрім того, що Гальчевський не зводив особистих порахунків (особисті порахунки у нього були з поневолювачами!), він був принциповим противником єврейських погромів. І засуджував тих отаманів, які дозволяли реквізиції в євреїв, “псуючи ідейних козаків” 59.
Відомий такий епізод з єврейською родиною, яка “на свою біду верталася з Америки до Проскурова. Їхала вона через Літин на Летичів. Якраз на цій дорозі проектувалася засідка проти червоних, тому повстанці змушені були на якийсь час затримати родину. Під час обшуку в євреїв знайшли 25000 доларів – на той час просто величезну суму. Старшини запитали у отамана, що робити з грішми? Орел наказав гроші віддати. Через деякий час здивовані й вдячні євреї вирушили далі. Та не довго вони дякували Єґові за дивовижне спасіння: незабаром по дорозі їм зустрілись більшовики, які не тільки забрали гроші й речі, а навіть постягали з жінок панчохи.
Єврейська родина, зрозуміло, широко розголосила про ці два випадки. Внаслідок розголосу чимало євреїв з Літина, Ялтушкова, Бара та Летичева виявили бажання вступити до повстанчого відділу Орла. Власне, вони й раніше не один раз могли пересвідчитися, що Яків Гальчевський завжди виступав проти погромів. Отаман, зрозуміло, ввічливо відмовився від пропозиції “посилити відділ”, та все ж послугами єврейського населення користувався” 60.