Селянські рухи напередодні Голодомору

Масові виступи селян почалися в Київській окрузі, а також Шевченківській, Ніжинській, Вінницькій, Волинській... У квітні 1929 р. Запорізький окружний відділ ҐПУ повідомив про повстання в м. Гуляй-Полі, в якому взяло участь 800 осіб... 28 квітня відбулися селянські заворушення в Новомосковську Дніпропетровської округи... У травні 1929 р. під час проведення т. зв. землевпорядкування вибухнули заворушення в с. Володіївці Могилів-Подільської округи... 4 травня 1929 р. почалося повстання в с. Тернівці Шевченківської округи під час спроби міліції заарештовувати місцевого священика. Наступного дня з тієї-таки причини відбулося масове заворушення в.с. Ротмістрівці. В с. Березівці Долинського району Криворізької округи селяни вперто боронили церкву... На початку травня 1929 р. сутички під час антирелігійних демонстрацій відбулися в с. Нова Прага Зінов'ївської округи... 16 травня стався масовий виступ селян у Старобільську на Донеччині, а на початку червня - в с. Рикове Артемівської округи під час закриття церков...
Видно, вістки про повстання в Україні перетнули кордони і подали надію українській еміграції. Олександр Шульгін у своїй книзі "Без території" (Париж, 1934) навів такий спогад: "Є. Х. Чикаленко, що мав прикрість передбачити в добу розквіту державності її падіння, тепер (1929 р.) серед біди і немощів, на смертному ложі сидючи, говорив із блискучими очима: "Україна воскресла. Зусилля наші не пропали марно!"
На початку 1930 р. козацько-селянський рух значно поширився. Він проходив під гаслами: "Геть СРСР!", "Геть радвладу!", "Геть комуністів!", "Хай живе вільна Україна, геть СОЗи й комуни!", "Колгосп - це стара панщина. Найкраще - це зробити повстання, знищити радянську владу", "Звільнимо Україну від московської влади. Хай живе Україна! Хай живуть захисники ваші!", "Не треба нам СОЗу, а дайте нам волю і свободу, войни ми ждемо... Не хочемо крові послєдньої отдати, а хочемо ще й вашу пролить..." (Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні /листопад 1929 - березень 1930/. - Вінниця: Логос, 1997).
Згідно з повідомленням Дніпропетровського окружного відділу ҐПУ від 5 квітня 1930 р., у Близнецівському та Петропавлівському районах "зорганізувалася банда близько 30 осіб, яка згодом зросла до 80 осіб, озброєних обрізами, дробовиками й почасти гвинтівками... Гасло банди: "Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!" Цим загоном було вчинено низку нападів на села згаданих районів та Павлоградщини, які супроводжувалися розгромом колгоспів, убивствами комуністів та сільських активістів (села Каховка, Сонцеве, Мар'ївка, Путятине, Тернівка, Богданівка, хутори Осадчий, Нова Дача)". Повстанський загін поповнювався головним чином молоддю. Для ліквідації повстанського загону було виділено оперативну групу від окружного ҐПУ з 15 осіб та три озброєних загони міліції у складі 230 бійців. Повстанський загін вступив у нерівний бій із каральними загонами і, зазнавши втрат, був розпорошений... Подібний повстанський загін організувався на початку квітня на межі Лубенської та Прилуцької округ чисельністю в 30 осіб. Було вчинено нальоти на ст. Драбове та с. Переросле. Загін був ліквідований силами ҐПУ...
Мали місце виступи селян у с. Корделівці Калинівського району, що на Вінниччині, у Шаргороді (до 1500 осіб), у селах Слобода, Травна, Клекотина, Заячівка, Копистирин, Михайлівка Мурафського району, в самій Мурафі.
Придушенням селянських заворушень керував особисто голова ҐПУ УСРР В. Балицький. У спецзведенні від 13 березня 1930 р. він зазначав, що "становище в Тульчинській окрузі, де останніми днями відзначалося безперервне загострення масових виступів, характеризується погіршенням обстановки. В цілому ряді пунктів констатується розвиток повстанських тенденцій. Масові виступи носять гострий характер і проходять під яскраво вираженими контрреволюційними гаслами" (Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні /листопад 1929 - березень 1930/ - Вінниця: Логос, 1997).
У Тульчинській окрузі навесні 1930 р. чекісти зафіксували 147 селянських виступів. Було розгромлено десятки сільрад. Найбільше поширився повстанський рух у Бершадському, Джуринському та Ободівському районах. Гасла повстання: "Геть радянську владу!", "Хай живе самостійна Україна!"
В Грабівцях селяни організували кінний загін у 15 козаків... У с. Козинцях Тростянецького району під натиском селян розбігся комуністичний актив села. Озброєні повстанці вчинили напад на комуністичний загін.
Аналогічною ситуація була у Брацлавському районі, де повстали села Чуків, Зятківці, Мачуха, Скрицьке, Самчинці... "Особливо гостре становище склалося в с. Баланівці та Поташній Бершадського району, де місцеві органи влади були ліквідовані, члени рад та організацій КНС втекли, партійці та комсомольці перебували в лісі. За даними окружного відділу ҐПУ, все населення озброєне вилами, лопатами, сокирами й іншими знаряддями. На околицях виставлено стежі. Натовпи селян у декілька сот осіб співають "Ще не вмерла Україна". За агентурними даними ҐПУ, в цьому районі велася підготовка до повстання, зокрема наступу на районний центр Бершадь... У зведенні відзначалося, що учасники заворушень об'єднуються, посилають гінців до сусідніх сіл. Гострий характер мав виступ в с. Гарячівці М'ястківського району, де "натовп у 1000 - 2000 осіб чинить опір прибулому до села загону, якому доводиться відступати з такої причини: попереду натовпу йдуть жінки і діти, які кидаються під ноги коням" (Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні /листопад 1929 - березень 1930/. - Вінниця: Логос, 1997).
19 березня 1930 р. секретар Тульчинського окружного партійного комітету М. Оскерко доповідав у ЦК про тривожний стан Тульчинської округи: повстанці розгромили й ліквідували 62 сільради, з них переобрано 12, у восьми селах обрано старшин... Зафіксовано 8 випадків збройних сутичок (Гарячківка, Вільшанка, Баланівка та ін.). Було зареєстровано дві "банди" повстанців. Один із загонів, який діяв у Гарячківці, вів бої з військовим підрозділом, але змушений був відступити... Показовими були гасла повстанців: "Геть радянську владу", "Дайте другу державу!", "Самостійну Україну!"
Не стояв осторонь і Чечельницький район... В околицях с. Метанівки діяв повстанський загін у 40 - 45 чоловік... Збройні сутички з окупантами були в с. Верхівці Ободівського району... Довкола повстанських сіл рилися окопи... Збройний опір військовим загонам було вчинено в М'ястківському районі біля сіл Гарячківки та Вільшанки... З с. Баланівки Бершадського району до лісу "пішло 500 чоловік, озброєних вилами й сокирами"... В с. Конаші Ободівського району було відслужено панахиду по радянській владі...
За підрахунками ҐПУ в період між 20 лютим та 2 квітнем 1930 р. в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися як збройні повстання (Тульчинська та Одеська округи). Повстанські загони діяли в Бердичівській, Харківській, Роменській, Тульчинській і Шепетівській округах - всього не менше 18 збройних відділів (Зінченко А. Весна 1930 року. Українське селянство: "Геть комуністів! Дайте нам волю!" // Українське слово. - Київ, 2000. - Ч. 13).


На еміграції

Де ж був у цей час провід український? Побитий і розварений, він на еміграції продовжував поливати жовчю українське "анархічне" селянство, яке, на його думку, тільки і винне в поразці Національної революції.
Колишні керівники Центральної Ради не прозріли навіть на еміграції. Лише Симон Петлюра героїчним чином - спокутував перед Батьківщиною свої історичні помилки. Інші ж далі перекладали власну вину на плечі других, які, до речі, продовжували боротьбу за свободу Батьківщини.
Початок нової хвилі Національно-визвольної боротьби на початку 1930-х років на Наддніпрянщині продемонстрував, що українське село не лише не здалося, але й, поповнивши свої сили новим поколінням, перейшло у відчайдушний наступ на споконвічного ворога. Тому голод 1932 - 1933 років не був випадковим: саме апокаліптичним терором Голодомору чужинець намірився навіки упокорити, а точніше - всуціль знищити українське село.
Та і після цих страшних утрат українське село продовжувало жити.
А на еміграції продовжував працю фанатичний подвижник гетьманської України Іван Полтавець-Остряниця, який, як колись задунайські козаки, розпочав творити козацтво на чужині: в Німеччині, Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччині, навіть Марокко...
На території Польщі (в Галичині) набула поширення Українська військова організація, на чолі з колишнім отаманом Осадного корпусу Січових стрільців Євгеном Коновальцем. У 1929 р., об'єднавшись із низкою інших підпільних українських організацій, УВО перетворилася на ОУН, що стала одним із центрів терористичної акції проти визискувачів нашого народу. Її члени, які виховувались на традиціях збройної боротьби наддніпрянців, разом зі старшинами УНР взяли участь у збройній боротьбі за становлення Карпатської січі (1939), Поліської січі отамана Бульби-Боровця (1941 - 1942) та УПА під проводом Романа Шухевича, який взяв собі за псевдо прізвище поета-повстанця з Великої України Грицька Чупринки - організатора протибільшовицького повстання в м. Оглаві (Гоголеві) Чернігівської губернії в серпні 1919 року.
Карпатська січ, Поліська січ, Українська повстанська армія - безперечно формації козацькі: і за духом, і за принципами формування (все ті ж пам'ятні сотні та курені). Немає сумніву в тому, що Євген Коновалець та Андрій Мельник - безпосередні учасники Національно-визвольної революції 1917 - 1920-х років на Великій Україні та її видатні організатори - заклали в підвалини українських збройних формувань 1930 - 1940 років не тільки свій бойовий досвід змагань на Великій Україні, але і її Великий Дух.
У творенні структур Поліської січі взяли участь повстанські отамани Іван Трейко (пізніше генерал-хорунжий УПА) та Яків Байда-Голюк (під псевдонімом Малинівський). У Тараса Бульби-Боровця колишні отамани стали радниками з питань партизанської тактики. 5 серпня 1941 р. колишній сквирський отаман Іван Трейко оформив договір із Тарасом Бульбою-Боровцем про участь українських монархістів у лавах Української повстанської армії "Поліська січ". А подільський отаман Яків Гальчевський 1942 року створив Грубешівську повітову самооборону на Холмщині і боронив українське населення від польського насильства. Після загибелі отамана Орла в березні 1943 р. загін очолив його заступник Юрко Волощук, який невдовзі став одним із командирів УПА...

Висновки

Подвиг козаків-гайдамаків Наддніпрянської України початку ХХ ст. не лише став закличним прикладом для романтичної молоді Волині й Галичини, яка склала основу героїчної УПА, що в 1940 - 1950-х роках гідно продовжила традицію лицарського служіння Батьківщині, але й досі жахає душі нащадків окупантів. Чи не тому досі не реабілітовані отамани Гайдамацького краю та лицарі УПА?!
Отамани Наддніпрянської України і вояки УПА, народжені думами кобзарів та "Кобзарем" Тараса Шевченка, стали втіленням мрій нашого Пророка про гнівну розплату над гнобителями українського народу. Вони, святі оборонці Вітчизни, справді були дітьми Тарасовими і за духом, і за кров'ю. А Шевченко сам ніколи не забував, що "є внуком гайдамаки, а кров його - то кров коліїв-гезів" (Липа Ю. Селянський король. Бій за українську літературу.-Варшава, 1935).
У неперервності цієї традиції - сила нашого духу і запорука майбутньої перемоги. Пройшовши страшне випробування Московією-Росією, Польщею та Туреччиною, ми стали багатші досвідом боротьби, а отже сильнішими - і духом, що "тіло й душу рве до бою", і вірою в неминучу перемогу нашого народу.

На бойовому історичному шляху лицарських націй навіть поразки обертаються на перемогу. Так сталося і під час національно-визвольних воєн 1917 - 1930-х та 1940 - 1950-х років, коли ми остаточно сформувалися як політична нація, голос крові якої почули в усьому світі.
Відгомін цього впевненого гуку про право українців на державне буття відбився в серцях українського народу 1 грудня 1991 р., коли на референдумі була стверджена Державна самостійність України.
Хай і серця наших нащадків відгукнуться вдячно на святі голоси козацької України. І це буде запорукою її перемоги.