Розділ 14
Плани штабу армії. — Необхідність ліквідації одного з фронтів. — Наступ. — Проскурівські бої

Наприкінці травня 1919 року Українська Армія була вже фактично оточена з одного боку червоними, а з другого — поляками. Перед штабом армії постало важке завдання: вивести армію з катастрофічного стану. А вихід був один — збити Червону Армію і прорватися на Схід. Командування армії вирішило атакувати ворога і в першу чергу вийти на лінію Старокостянтинів — Деражня — Нова Ушиця. Після захоплення цієї лінії залізнична колія Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець-Подільський була в наших руках для перекидання військ уздовж фронту. Лінія Волочиськ — Проскурів — Деражня давала б змогу вивезти з Тернополя і Волочиська решту військового майна, що на випадок відступу Галицької Армії могло опинитися в руках поляків.
Штаб армії виробив такий план наступу. Для забезпечення наступу з півночі, з боку Заславль — Шепетівка, висунути в тому напрямку активну заслону. Для прикриття запілля наступаючих військ від поляків відтягнути західний фронт на річку Горинь. Щоб полегшити форсування Збруча 2-ю і 3-ю дивізіями, Запорозький і Січовий корпуси наносять удар на Старокостянтинів і Проскурів. Запілля оперти на кордони з Румунією, бо всі відомості свідчили про бажання румунського уряду увійти в добросусідські стосунки з Українським Урядом, адже загроза з боку більшовиків щодо Бессарабії дуже турбувала румунське командування.
Разом з опрацюванням плану загального наступу штаб армії зайнявся питанням ліквідації одного з фронтів. Ведення війни на два фронти: проти Польщі, за якою стояла Антанта, і проти червоних — без забезпечення запілля — було не по силах Українській Армії. Це призвело б до повного її знищення. Але з ким замиритись? Вирішення цього питання ускладнювалось різницею в поглядах і в оцінці політичної ситуації між Урядами Галичини і Великої України. Для галицьких українців запеклим ворогом була Польща, для других — Москва. Перші вважали, що соборність і незалежність України можна осягнути лише через Львів, тоді як другі — через Київ. Звичайно, Галицький Уряд не міг зректися подальшої боротьби, не використавши всіх можливостей, одночасно сподіваючись на справедливе вирішення долі Галичини Мирною Конференцією в Парижі. У вирішенні цього трагічного питання не дійшли згоди українські уряди. Галичина вирішила боротися до останнього набою, а стратегічні обставини, в яких перебувала Українська Армія, диктували їй ліквідацію одного з фронтів. Командування Української Армії прийшло до рішення домагатися замирення з Польщею, щоб забезпечити собі запілля.
Ще 18 травня штаб армії вислав старшину генерального штабу до польського командування з метою довідатися про ставлення останнього до заключення перемир'я між польською та українською арміями під проводом С. Петлюри.
Поляки на ведення мирних переговорів відповіли принциповою згодою. Після цієї “розвідки” 1 червня вислано військову делегацію на чолі з генерал-поручником Дельвігом з дорученням досягти нейтральності Польщі, визначити демаркаційну лінію і, як пощастить, виробити план спільних операцій проти більшовиків.
Внаслідок цих переговорів польська армія поволі посувалася за нашими частинами, що відступали на Волинському фронті, тоді як фактично могла б принести нам непоправну шкоду. Просунувшись на лінію пізніших її кордонів з 1939 року на Волині, вона спинила свій дальший рух на схід.
Таким чином, командування Української Армії провізорично ліквідувало свій західний фронт проти поляків, хоч фактично перемир'я не було підписано. Запілля її було до певної міри забезпечено.
1 червня згідно з наказом Головного Отамана С. Петлюри Українська Армія перейшла в загальний наступ проти Червоної Армії на фронті в 140 кілометрів. На перших порах наступ розвивався планомірно й успішно.
В районі міста Скала 3-я стрілецька дивізія генштабу полковника Удовиченка атакує ворога під Кам'янцем-Подільським, розбиває його вщент, захоплює місто та, відбиваючи всі контратаки ворога, 6 червня займає місто Дунаївці, загрожуючи обходом групі ворога, що билась під Волочиськом.
В напрямку на Ярмолинці з боку Гусятина група полковника Шандрука провадить демонстративні операції.
В напрямку на Проскурів 2-а дивізія отамана Божка спромоглася лише після упертих боїв 3 червня збити ворога та рушити вперед.
Запорозький корпус з району Почаїв — Броди через Катербург — Миколаїв наступає на Проскурів. На річці Горині, біля Катербурга, він прориває фронт Червоної Армії та 2 червня, пройшовши 120 кілометрів, виходить до Миколаєва.
Січовий корпус мав завдання забезпечити наступ Запорожців з півночі, з боку Шепетівки, де були скупчені великі сили ворога. 2 червня він виходить на лінію річки Горинь і далі — на Білгородку.
Волинська група доглядала фронт на північний захід проти поляків, у напрямку на Крем'янець.
Таким чином, до ранку 3 червня Українська Армія прорвала фронт Червоної Армії. Далі боротьба центру і лівого крила Української Армії йде за посідання залізничних вузлів Шепетівка та Проскурів, які Червона Армія за всяку ціну хоче утримати в своїх руках. Червоне командування не чекало такого раптового й рішучого наступу Української Армії, тому в перші дні від такої несподіванки жодних протиакцій не робило. Але 4 червня більшовики з Проскурова переходять у контрнаступ проти Запорозького корпусу, одначе Запорожці відбивають цей наступ та на плечах ворога, що відступав, вриваються у Проскурів, але незабаром звідти мусять відступити перед натиском свіжого резерву ворога.
Протягом 3-16 червня на фронті по лінії Шепегівка — Старокостянтинів — Проскурів — Чорний Острів ідуть гарячі бої з широким маневром. На наші наступи ворог відповідає контрнаступом. Переважні сили ворога з району Шепетівки безупинно б'ють в ліве крило Січового Корпусу, але він, відбиваючи удари, виходить на лінію станції Антоніни—Заславль. Становище наших частин полегшується тим, що червоні кидають на фронт свої резерви “пачками”, а їх по черзі розбивають наші.
Під час прориву фронту нашими частинами захоплено 30 гармат, десятки кулеметів, вагони з амуніцією, що дало змогу озброїти частину людей, які перебували в резерві.
Особливо запеклі й гарячі бої розпочинаються 7 червня за Проскурів, який надвечір того ж дня був захоплений нами. Велику поміч ворог мав від трьох своїх бронепотягів, що жвавим артилерійським вогнем підтримували піхоту.
Між тим Польська Армія, зайнявши Рівне — Здоілбунів — Броди, зупинила свій рух на схід. Це дало можливість Волинську групу у складі 1-ї і 4-ї дивізій та Юнацької Школи під командуванням генштабу полковника Петрова, що стояла проти поляків, пересунути на ліве крило армії. Втративши більше половини свого складу в боях з поляками, ця група була дуже нечисленна, і головною опорою її була Юнацька Школа. Під натиском червоних відділів вона 8 червня зайняла фронт Катербург — Шумськ. Ударами з району Шепетівки ворог дуже натискав на Волинську групу, маючи метою охопити ліве крило Української Армії. Захоплення нами Проскурова і просунення наших частин в напрямку на Жмеринку стурбували червоне командування (12-а армія), внаслідок чого воно наспіх проводить перегрупування своїх сил для контрнаступу, щоб зробити головний удар в ліве крило Української Армії з одночасним ударом на Проскурів з боку Жмеринки.
Дві ударні групи совєтських військ: одна в районі Шепетівка — Заславль, друга — Шумськ — Катербург в загальній кількості до 7000 багнетів, 1500 шабель, 42 гармат та 2 бронепотягів мусили ударити з півночі в напрямку на Проскурів. Зі сходу, в районі станції Деражня, ворожа група, підсилена інтернаціональною бригадою в складі до 4000 багнетів при 3 бронепотягах, мусила атакувати Проскурів.
11 червня ворог переходить у наступ на всьому фронті. Бої були дуже запеклими, часом доходило до багнетів. Хоч Січові Стрільці і Волинська група відбили всі атаки, але понесли великі втрати в людях та витратили більшу частину набоїв. Штаб армії вирішує відвести частини Січових Стрільців і Волинську групу на більш сприятливі позиції по річці Случ, а разом з тим для контрудару стягає в район Старокостянтинів — Красилів дві Запорозькі дивізії з-під Проскурова.
12, 13 і 14 червня йдуть жваві бої за переправи на річці Случ. Врешті, ворогові пощастило в деяких місцях захопити переправи та відкинути наші частини аж до залізничної лінії Волочиськ — Проскурів. Це ставило під загрозу запілля наших частин, що билися на схід від Проскурова, але 15 червня контрударом Запорожців і полку Січових Стрільців ворога відкинуто на північ від ріки Случ.
Наші частини на схід від Проскурова відбили всі ворожі атаки та зайняли Деражню.
2-а дивізія просунулася через Фельштин на Ярмолинці і далі в напрямку на місто Ялтушків; у той же час 3-я дивізія на правому крилі армії зайняла Нову Ушицю.
Цим циклом боїв кінчається перший період Проскурівської операції.
Ворог, зустрінувши 14 і 15 червня відсіч у боях за переправи на річці Случ, вирішив перенести місце свого удару на крайнє ліве крило в районі міста Базалія, де фронт займала слабенька Волинська група, та в такий спосіб обійти річку Случ з заходу і опинитися в запіллі групи Січових Стрільців.
3 цією метою він зосереджує проти Волинської групи три полки Таращанської дивізії, 5-й кінний полк імені Троцького при 6-ти гарматах — всього до 4000 багнетів при 800-1000 шабель. Про наміри ворога штаб армії довідується кілька днів пізніше, вже під час боїв, що розпочалися, але тим часом підготував удар на Старокостянтинів. Для того він стягнув у район міста Красилова три дивізії і кінний дивізіон. Таким чином, обидві сторони готувалися до наступу, але в різних напрямках.
18 червня червоні кидаються в атаку на Волинську групу. Після гарячого бою вони збивають її та з великими втратами примушують відійти до станції Чорний Острів. Січові Стрільці у зв'язку з відходом Волинської групи загинають своє ліве крило в бік Чорного Острова, але переправи на річці Случ продовжують твердо тримати.
Наш удар, намічений також на 18 червня, відбувся лише частково, бо дивізії не встигли зосередитися в зазначеному їм районі. Все ж 9-а дивізія на деякий час захопила Старокостянтинів, але ворог вибив її звідти контратакою. Одначе наш кінний дивізіон встиг підірвати залізницю Старокостянтинів — Шепетівка. Сподіваних результатів цей удар нам не приніс. У зв'язку з невдачами Волинської групи на допомогу їй кинуто 7-у Запорозьку дивізію, яка з частинами Січових Стрільців мусила атакувати ворога в напрямку на Купель. Полковникові Сальському з 8-ю і 9-ю дивізіями дано наказ знову атакувати в напрямку на Старокостянтинів.
19, 20, 21 червня на всьому фронті відбувається низка зустрічних боїв. Наслідки цих боїв до вечора 21 червня такі: 7-а дивізія і Січові Стрільці відкинули ворога з великими для нього втратами, забираючи сотні полонених і кулемети. На жмеринському напрямку 6-а дивізія зламала міцний опір ворога та розгромила його. Командира полку і двох курінних червоного Балтського полку було вбито. Знищено дощенту червоний партизанський загін. Захоплено полонених, кулемети, 3 гармати. 8-а дивізія захопила нарешті Старокостянтинів, відкинувши ворога на північ. 2-а дивізія б'ється в районі Ялтушкова, в той час як 3-я дивізія підходила до станції Катюжани. Одним словом, на всьому фронті нами досягнуто успіхів. Ліквідовано небезпеку обходу сильними ворожими силами нашого лівого крила. Але розгромити цілковито ворога, що наступав з півночі, нам не пощастило.
З 22 по 29 червня головні бої йдуть за переправи на річці Случ. Щоб підтримати свою західну групу, що понесла значні втрати, та відтягнути від неї увагу наших військ, ворог форсує Случ біля Красилова та займає останній. Кількаденні бої наших військ за переправу біля Красилова не мають успіху. Війська надто стомлені.
Проте на лівому крилі 7-а дивізія з 1-м і 3-м полками Січових Стрільців 24 червня знов атакує ворога (західну групу) та розбиває її. Ворог у безладді відходить до Базалії. А його переслідує кінний полк Костя Гордієнка з кінногорним дивізіоном полковника Алмазова. В наші руки попадає чимало трофеїв, серед яких — прапор 2-го Таращанського полку. З огляду на невиразне становище нашого фронту біля Красилова 7-у дивізію відтягнуто з резерву в район Чорного Острова.
На жмеринському напрямку 6-а дивізія б'є ворога та просувається до станції Комарівці. 2-а дивізія веде бої в районі міста Бар та частиною своїх сил намагається вийти в запілля, допомагаючи цим 6-й дивізії. 3-я дивізія веде планомірний і енергійний наступ, обсаджуючи станцію Катюжани та виділивши частину своїх сил для захоплення Могилева і Шаргорода.
30 червня можна вважати датою закінчення другого періоду Проскурівських операцій.
Загальна ситуація на фронті в Україні та розташування наших і червоних сил 1 липня 1919 року були такі (1): “Більшовики дуже занепокоїлися неуспіхом свого маневру під Проскуровом. Більшовицьке командування на цю операцію покладало великі надії, їхня преса загодя трубила: “Гром пабєди раздавайся, веселіся, комуніст! Смерть петлюровцам!” А тут неуспіх під Проскуровом і безпосередня загроза Жмеринці і Могилеву. На цей час в Україні ситуація для більшовиків складалась надто несприятливо. Скрізь почалися повстання. Отаман Григоріїв (2) успішно воює з більшовиками на побережжі Чорного моря і на Катеринославщині. На Чернігівщині партизан Ангел взяв Прилуки і загрожує важливому залізничному вузлу — Бахмач. На Волинщині партизан Соколовський сильно непокоїть більшовицьке запілля. Невгомонна, бурхлива Тараща (первісне джерело повстання проти німців) на чолі з отаманом Зеленим також дуже непокоїть більшовиків. Район Вінниця — Бердичів — Гайсин з нетерпінням чекає на наш прихід.
Денікін на Лівобережжі вже успішно розпочав свої операції за звільнення Харківщини від більшовиків. У більшовицьких частинах, що оперували проти Української Армії, розпочався заколот. Так, 9-й совєтський полк з огляду на хвилювання в ньому роззброєно і провідників його розстріляно. Таращанська дивізія, і та почала мітингувати. Полк “Чорних Чортів” викинув прапор: “Бий жидів, спасай Україну” і також був добре просіяний (з 600 шабель лишилося 120). Перед більшовиками стояла дилема: тепер або ніколи. Треба було остаточно розправитися з Українською Армією і тоді звільнені вже сили перекинути на Денікіна і на внутрішній фронт. Підвойський (видатний совєтський комісар) у своїх промовах все більше й більше відводить місця Українській Армії. Він обіцяє вислати в першу чергу під Проскурів і Жмеринку не менш як п'ять свіжих полків.
Більшовики широко використовують дану їм передишку з 26.06 до 30.06 для перегрупування. План їх в основі лишається попередній: взяти Проскурів і відтягти нашу армію від Збруча. Наступ вести Північною і Західною групами. Їхнє перегрупування на загал було таке: в район Красилова вони поволі стягують частину сил, що раніше оперували в районі Базалія — Купіль; до Старокостянтинова надходять свіжі частини, між ними — 28-й совєтський полк. Ця група повинна наступати з району Старокостянтинова і Красилівського плацдарму на Проскурів; до її складу ввійшли Богунська, частина Таращанської бригади, два окремих піхотних полки та кіннота. До Західної своєї групи більшовики підтягують одну піхотну бригаду та свіжу кінноту і дають їй завдання прорвати наше ліве крило і йти у глибокий його обхід. Наказано за всяку ціну заволодіти Проскуровом. Обіцяно грошову допомогу всім, хто братиме участь у захопленні Проскурова.
Жмеринській групі більшовики дають завдання наступати на Проскурів з метою притиснути нас до Збруча. Цю групу підсилено вельми рухливим партизанським загоном для захоплення залізничної колії Проскурів — Комарівці.
Загалом групи Червоної Армії були приблизно такого складу:
Західна група — 2500 багнетів, 400 шабель.
Північна група — 5000 багнетів, 600—800 щабель.
В Шепетівці і Вишнівці резерв — 2500 багнетів.
Жмеринська — Барська група — до 2800 багнетів (уже розбитих нашою 6-ю дивізією).
План командування Української Армії був такий (1):
1. 2-ю та 3-ю дивізіями енергійно провадити далі наступ з метою захопити Жмеринку і Могилів та загрожувати залізниці Жмеринка — Одеса, а також прикривати Поділля, де спішно провадилась мобілізація.
2. Під прикриттям цього наступу згрупувати в Проскурівському районі сильні резерви, щоб за їх допомогою остаточно розбити головні сили більшовиків і відкинути їх на північ від Старокостянтинова. Для цього:
а) Підтягнути з жмеринського напрямку в Проскурів 6-у Запорозьку дивізію з доданими частинами.
б) В ніч з 30.06 на 01.07 Волинською групою змінити Січовиків і розташувати їх у районі Фельштин—Чорний Острів у резерві командування.
Стан наших частин. Стан наших частин був досить важкий. Група Січових Стрільців майже видихалась і конче потребувала відпочинку й реорганізації. Командир її категорично просив зміни. 9-а дивізія також стала небоєздатною. Волинську групу поповнено мобілізованими, але не встигли їх вимуштрувати. Одні Запорожці, хоч і намучилися в постійних боях, могли ще постояти за себе. Також і 3-я дивізія була міцна тілом і духом, підбадьорена своїми незмінними успіхами і співчуттям місцевої людності. Головний же дефект — брак вогнеприпасу і всякого іншого постачання — дуже ослабив бойову енергію всього нашого війська.
Ми мали під Проскуровом всього до 6000 багнетів і шабель і підтягнули 6-у дивізію (1200-1400 багнетів і шабель). Більшовики ж стягували сильні резерви. Для перегрупування і перепочинку, таких потрібних для Січовиків і 9-ї дивізії, нам треба було часу. Свіжих сил у нас не було.
Такою була загальна ситуація, такий був стан українських частин.
1 липня бої за Проскурів відновилися з новою силою. Ворог енергійно атакує по шосе Старокостянтинів — Проскурів з Красилівського плацдарму на Миколаїв, а західна його група наступає на Базалію — Купіль. Бої ідуть з перемінним успіхом, але до вечора ворог все ж просунувся на південь від річки Случ.
З 2 по 5 липня бої в повному розгарі. На північ від Проскурова Запорожці відбивають ворожі атаки рішучими контрударами, але ворог вводить на бойові лінії свіжі сили. Центр (Січові Стрільці) і ліве крило примушені відійти на лінію залізниці Чорний Острів — Войтівці. Частини цілковито змучені. Командування армії всі надії покладає на підхід 6-ї дивізії з Жмеринського напрямку, що мусила через Летичів — Меджибіж ударити в ліве крило ворога під Проскуровом. Усі резерви кинуто на підсилення частин, що знаходяться на бойовій лінії. Ворог захоплює станцію Гречани та звідти рясним гарматним вогнем обстрілює крило Запорожців. 6-а дивізія, зробивши перехід в 40 кілометрів, зупинилася на схід від Проскурова, в місті Меджибіж. Її маневр з ударом у ліве крило ворога спізнився. В ніч з 5 на 6 липня Запорожці примушені були відійти на південь від Проскурова. Наші повстанці захопили Літин, де взяли 4 гармати. 2-а дивізія захопила Жмеринку, а 3-я дивізія б'є ворога під станцією Рахни.
На цьому кінчаються бої за Проскурів. Після місячних запеклих боїв ми програли битву, зазнавши невдачі в головному напрямку, та не змогли силами своєї армії стримати наступ переважаючих червоних сил на Кам'янець-Подільський.