Розділ 17
Бої Української Армії за оточення Львова.— Прибуття військової комісії Антанти.— Перемир'я.— Відновлення боїв.— Наступ польських військ з Перемишля на Львів

Невдалі атаки українських частин на Львів в “чоло” за відсутності достатньої кількості піхоти і важкої артилерії примусило українське командування прийняти нове рішення: відрізати Львів від Перемишля, замкнути оточення Львова на заході. Хоч таке просте рішення давно вже напрошувалося само собою, як глянути на лінію фронту, однак за браком сил (адже Українська Галицька Армія перебувала ще в стадії своєї організації) таке рішення відкладалося.
З Перемишля до Львова йшли ворожі потяги з новими частинами, зброєю, харчами під охороною кількох бронепотягів. Незважаючи на всі зусилля українського командування та на активність партизанських відділів, що висаджували мости і колію, не пощастило-таки остаточно припинити рух по цій лінії. Отже, коли прийняти це рішення, то головним театром бойових подій стає терен на південь від Львова.
Польське командування, розуміючи всю вагу утримання залізничної колії Львів — Перемишль у своїх руках, зосереджувало значні сили в районі Городка для паралізування українських намірів. Українські частини почали перегрупування, готуючись до виконання свого завдання.
З метою відтягнути увагу українських військ від Львова 4 лютого польські частини розпочали наступ з боку Перемишля в напрямку на Самбір, але їх було відкинуто на попередні позиції.
В районі Сокаля на фронті 1-го корпусу йшли бої, але кожна сторона зберігає свої позиції.
У середині лютого 1919 року після жвавого перегрупування українські війська приступили до виконання основного свого завдання, а саме: перетяти залізничний шлях Львів — Перемишль і тим самим оточити Львів з заходу. Хоч підготовка до цієї операції не була остаточно закінчена, проте політичні обставини вимагали прискорення її. 18 січня 1919 року в Парижі мусила зібратись Мирна Конференція, а тому взяття Львова могло послужити значним фактором для успішної політичної праці української дипломатії.
Українське командування виробило такий план операції:
1) 3-у корпусу зайняти залізничну колію Городок — Судова Вишня.
2) 1-у корпусу атакувати ворога в районі Сокаль — Рава-Руська, виділивши частину своїх сил для демонстративного наступу в південно-західному напрямку — Львів — Яворів. Ці сили мали діяти в контакті з 2 корпусом.
3) 2-у корпусу залежно від успіху операцій 1-го і 3-го корпусів атакувати Львів.
Наступ українських військ ішов дуже успішно. Праве крило 3-го корпусу зайняло села Долиняни, Вовчухи, Бар, Довгомостиська (поміж Городком і Судовою Вишнею), дійшло до залізничної колії на один-півтора кілометра. Рух по цій залізниці було цілковито припинено. Контратаки польських військ відбито. Львів відтято від Перемишля.
На лівому крилі 3-го корпусу було спокійно. Як польські війська, так і українські не мали досить сил для ведення активних операцій на цій частині фронту. Під Львовом, на відтинку 2-го корпусу, йшли жваві бої.
На фронті 1-го корпусу в районі Сокаля також точилися жваві бої, але без рішучих наслідків з одного або іншого боку. На всьому польсько-українському фронті довжиною в 250 кілометрів йшла рішуча боротьба.
18 лютого українське командування одержало від представників Антанти телеграму з пропозицією припинити бойові операції, щоб уможливити переїзд членів міжнародної комісії з Перемишля до Львова. Припинення бойових операцій у такий момент було некорисним для українського командування, але 20 лютого вдруге одержано домагання антантської комісії, щоб командування Української Галицької Армії уможливило переїзд її зі Львова до Ходорова для переговорів у справі припинення війни. Причому зазначено було, що відкинення цієї вимоги буде трактуватися як ворожий акт проти держав Антанти.
22 лютого на станцію Ходорів прибула міжнародна комісія в складі представників Англії — генерала Картона де Віяра та полковників Моля і Сміса; представників Франції — генерала Бертелемі і майора Вікера; представників Італії — майора Стобіля і поручника Парголезі та представників Сполучених Штатів Америки — професора Лорда і поручника Фастора. Командуючий Українською Галицькою Армією генерал Омелянович-Павленко в своїх спогадах про нараду цієї комісії з українським командуванням пише:
“Генерал Бертелемі сказав: “Ми — чотири заступники держав Антанти (Англії, Америки, Франції й Італії) — заявляємо Вам, що 18 лютого звернулися до Вас з вимогою спинити бойові операції для полегшення прибуття нашої місії з Перемишля до Львова. Натомість ви відповіли генеральною битвою на всьому фронті. Ми питаємо вас: це є виклик супроти держав Антанти? Коли ні, то ми ставимо вам негайне домагання: припинити розпочату вами генеральну битву. На відповідь даємо вам 5 хвилин”.
На це командуючий Українською Галицькою Армією відповів: “Ні, оперативні обставини не дозволяють зробити це. Я тільки командуючий військами, а Уряд, що стоїть наді мною, може остаточно вирішити це питання”.
На диво, ця відповідь задовольнила заступників Антанти. Годинники, що тримали в руках деякі члени комісії, були сховані”.
Тим часом до одержання відповіді від Українського Галицького Уряду генерал Бертелемі заявив, що держави Антанти бажають довести до порозуміння між поляками й українцями, для того необхідно припинити війну та встановити тимчасову демаркаційну лінію. Ця лінія увійшла в історію під назвою “демаркаційної лінії генерала Бертелемі”, згідно з якою Українська Галицька Армія мусила б відступити на схід (1).
На ультиматум антантської комісії Український Галицький Уряд дав наказ усі воєнні акції 25 лютого о 6 годині ранку припинити.
Це перемир'я тягнулось до 1 березня 1919 року. Українська делегація, що за цей час відбула у Львові низку засідань з представниками Антанти і Польщі, не могла осягнути корисних наслідків. У центрі пертрактацій була “лінія Бертелемі”, на яку мала відійти Галицька Армія. Ніяких реальних гарантій з боку представників Антанти щодо подальшої долі Галичини не було висловлено. Навпаки, антантська місія недвозначно виявила всі свої симпатії до поляків.
Українська делегація не змогла прийняти запропонованих їй умов та мусила припинити дальші розмови.
1 березня 1919 року українські війська відновили бойові операції. За час перемир'я польські війська зміцнили своє становище, а польська залога Львова одержала з Перемишля значну підтримку.
7 березня польські війська рішучим наступом намагалися відкинути українські частини, що опанували залізницею між Львовом і Городком, але, зустрівши незламний спротив українських частин, примушені були відійти на свої основні позиції, понісши великі втрати.
Таким чином, 3-й корпус виконав основне своє завдання. Сполучення Львова з Перемишлем було перетято. Далі, згідно з планом українського командування, атака 2-го корпусу мусила дати сподіваний результат — повне оточенняЛьвова з усіх боків.
Розуміючи небезпеку для Львова від такого маневру українських сил, польське командування поспішило закріпитися в Городку, для оборони якого вислало і частини львівської залоги.
Водночас з метою рятування Львова в Перемишлі зосереджувалася нова група польських військ (генерала Олександровича) в складі 4-х куренів і 1-ї батареї, а пізніше до цієї групи приєднався новий відділ познанських військ — 5 куренів, 3 батареї під командуванням генерала Конаржевського (до 10 000 бійців).
12 березня ця група перейшла в наступ в напрямку на Львів, відкинула слабкі заслони українських частин у бік Перемишля і зайняла Мостиськ. 14 березня вона з'єдналася з польською залогою в Судовій Вишні та під загальним командуванням генерала Івашкевича, якого було призначено командуючим польським фронтом у Східній Галичині, просунулася майже на 10 кілометрів на схід від Судової Вишні. Ударні групи 3-го корпусу, що тримали в своїх руках залізницю в районі села Вовчухи, опинилися під загрозою удару в їхнє ліве крило. Ця загроза за пару днів стала реальною. Ця українська Вовчухівська група під командою полковника Коссака, кинувши всі свої сили в бій проти польської залоги Городка, не мала жодних резервів для паралізування наступу військ генерала Івашкевича.
19 березня війська Івашкевича атакували ліве крило Вовчухівської групи і завдали їй поразки та зайняли Городок. Залізничний шлях між Львовом і Перемишлем знов опинився в руках польських військ. Майже двохмісячні криваві зусилля українських військ на оточення Львова скінчилися невдачею. Ця невдача відбилася дуже зле на моральному стані українських військ.
Польський відділ генерала Олександровича, не доходячи до Львова, повернув на північ та разом з польськими залогами Немирова і Любачева повів наступ на 10-у українську бригаду та відділ полковника Долуда (2) (1-й корпус), що займали дуже розтягнутий фронт по лінії Львів — Яворів — Краковець і далі в напрямку на Раву-Руську. Після боїв у дуже несприятливих обставинах 19 березня 1919 року ці частини відійшли на нову лінію фронту по річці Верешиця — Магерів.
На інших фронтах Української Галицької Армії до 20 березня поважних змін не сталося.