Розділ 40
Кінна армія Будьонного. – Відворот Української Армії за Збруч

Обороняючи свої позиції, Українська Армія водночас лагодилася до наступу, так само як і Польська Армія. Загальна лінія фронту польсько-української армії проходила від Дністра біля Ямполя через М'ясківку, Крижопіль, Липовець-Сквиру, Білу Церкву, Канів, по Дніпру з плацдармом на лівому березі Дніпра на схід від Києва та далі – аж до Чорнобиля на Прип'яті. Ще на початку травня розвідницькі відомості вказували на концентрацію червоної кінної армії під командуванням Будьонного в районі Умані, яка складалася з 4, 6, 11, 14-ї кінних дивізій, при 48 гарматах, 5 панцерних потягах, 8 автоброньовиках, 12 літаках. Усього – 16 500 шабель. Концентрація великої маси кінноти в районі Умані виявила плани Червоної Армії й ясно вказувала пункт наміченого прориву польського фронту. З цих причин Польська Армія перейшла до оборони, нашвидку ставлячи дротяні загороди.
На початку червня 1920 року Червона Армія розпочала енергійні атаки проти Київського плацдарму з одночасним ударом у праве крило 3-ї польської армії з району Канів-Біла Церква. Кінна армія Будьонного кинулася на прорив польського фронту між Сквирою й Липовцем. Майже тиждень треба було армії Будьонного, щоб виконати своє завдання, і лише 5 червня Будьонному вдалося справді прорвати фронт у районі Самгорода та вирушити в напрямку на Козятин-Бердичів-Житомир, в запілля 3-ї польської армії, що примусило останню в нагальному порядку покинути Київ та відходити на захід – аж до Рівного.
З відходом 3-ї армії розпочала відступ і 6-а польська армія.
До 12 червня спроби червоних безпосередньо змусити Українську Армію до відходу не мали успіху. Армія вперто боронила свій фронт, і лише у зв'язку з відходом польських військ вона була змушена з наказу відходити на захід. Відходячи, армія, однак, по черзі затримувалася на всіх природних лініях оборони: річка Русава, річка Мурафа, річка Лозова, причому протягом 21-28 червня мала особливо успішні бої, внаслідок яких ворог на якийсь час втратив свою активність і лише, так би мовити, наглядав наш фронт, стягуючи тим часом резерви. З початком липня ворог поновив наступаючі акції, однак так само його було розбито в боях під Копайгородом, Лучинцем і в районі Озаринець. У цих останніх боях наша армія зазнала великих втрат.
Під час відходу на лінію Курилівці-Муровані, Ялтушків стався епізод, який поставив армію в надзвичайно скрутне становище. В той час як кінна армія Будьонного оперувала в запіллі 3-ї польської армії, в районі Житомира, де билась і 6-а українська дивізія, 8-а совєтська кінна дивізія атакувала 12-у польську дивізію в районі Бара, прорвала її фронт та рушила в напрямку на Проскурів, руйнуючи запілля 6-ї польської армії. 3-я Залізна дивізія, що тримала фронт на лівому крилі армії в районі Ялтушкова, втратила зв'язок з 12-ю польською дивізією, яка поспішно відходила до Збруча. Продовжуючи свій рейд, совєтська кінна дивізія атакувала Проскурів, де містився штаб 6-ї польської армії, і прорвала залізничне сполучення між Проскуровом та Волочиськом у районі Чорного Острова. При обороні цієї станції найбільш визначився і був смертельно поранений у бою 6 липня 1920 року один із видатних старших начальників Української Армії – генштабу полковник Євген Мішківський, посмертно підвищений до рангу генерал-хорунжого.
Зв'язок між командуванням 6-ї польської армії та Українською Армією було перервано, між тим як польські війська вже підходили до Збруча, а Українська Армія, не одержавши наказу про відступ, продовжувала тримати свій фронт – Ялтушків-Курилівці-Муровані, знаходячись майже на 80 кілометрів висунутою наперед з відкритим своїм лівим крилом. Лише на третій день після прориву фронту один літак скинув наказ командира 6-ї польської армії, згідно з яким Українська Армія розпочала відступ до Збруча.
Якби 8-а кінна совєтська дивізія скерувала свій рух, хоч би частиною сил, через Ярмолинці на Кам'янець-Подільський, у запілля Української Армії, то остання опинилася б у надзвичайно прикрій, якщо не безвихідній, ситуації.
14 липня Українська Армія під натиском ворога, що наступав, зайняла позиції на західному березі Збруча – від Дністра до Гусятина.

Розділ 41
Оборона Збруча і відхід за Дністер. – Кінний бій під Сидоровом

У перших днях липня на північному польському фронті Червона Армія розвинула сильний наступ, який примусив польські війська відійти аж на лінію ріки Вісли. В околицях Варшави точилися запеклі бої. Натомість в Україні польські війська з успіхом стримували наступ ворога, незважаючи на його значну перевагу та наявність кінної армії Будьонного. Головні бої відбувалися в районі Рівного, де Будьонний намагався прорвати фронт у напрямку Львова, що, врешті, йому і пощастило зробити.
З 14 по 26 липня Українська Армія відбиває всі атаки ворога, який уперто намагається форсувати Збруч. Особливого значення набрали бої в районі Шидлівці-Сидорово. Зосередивши тут кілька полків піхоти та бригаду кінноти, ворог майже щодня наступав на Збруч, але контратаками 3-я Залізна дивізія відкидала його знову за річку. Бої були надто кровопролитні, особливо терпіла наша піхота від ворожої кінноти. Під час однієї з атак ворожа кіннота наполовину порубала один із польських етапових куренів, присланий для зміцнення фронту 3-ї Залізної дивізії. Для ліквідації ворожої кінноти за наказом Українського Командування було підтягнуто Окрему кінну дивізію, яка разом з дивізійною кіннотою 3-ї Залізної дивізії мала знищити ворога.
25 липня ворог у складі двох полків 123-ї бригади зайняв Сидорів та випустив кінну бригаду, яка з великою бравурністю атакувала нашу піхоту, що розпочала відхід під захист нашої кінноти – Окремої кінної дивізії, 3-го кінного полку, трьох окремих сотень – усього до 1500 шабель, скупчених на західій околиці Кривенького. Ворожа кінна бригада в складі до 1100 шабель увірвалася в лави нашої піхоти, але несподівано в атакувала наша Окрема кінна дивізія і 3-й кінний полк. Розпочалась рубанка. Ворог не витримав натиску нашої славної кінноти та повернув до Сидорова під прикриття своєї піхоти. В цьому кінному бою взяло участь до 2000 кіннотників. З розмаху наші кінні частини налетіли на два полки 123-ї бригади та майже цілком їх знищили разом з командирами полків. Після цього знаменитого бою, в якому виявилися добрі якості нашої кінноти та який скінчився повною поразкою ворога, останній обмежився лише дрібними наскоками на наші сторожові частини.
Між тим Будьонний, прорвавши польський фронт у районі Рівного, пішов у напрямку Львова, чим змусив польські війська відступити на лінію Серету. З огляду на це Українська Армія 27 липня згідно з наказом зайняла фронт від Чорткова та Дністра по річці Серет. На цих позиціях по Серету протягом майже 10 днів ворог енергійно атакував різні відтинки українського фронту. Особливо уперті бої були під Чортковом. Українські частини відбивали всі спроби ворога прорватися через Серет.
Через те що польські частини під натиском Будьонного знову примушені були відступити на захід, Українська Армія згідно з новим наказом зайняла фронт по річці Стрипі від Бучача до Дністра. Захоплений своїми успіхами ворог продовжував енергійно атакувати наші війська, але всі його спроби форсувати Стрипу розбилися об наші контрудари.
Між тим ситуація на фронті 6-ї польської армії знов ускладнилася. Будьонний підійшов до самого Львова, для оборони якого зосереджувалися польські війська, а загальна лінія фронту знову пересунулася на захід. З огляду на це Українській Армії дається наказ відійти на лінію Дністра, де й зайняти позиції від Галича до румунського кордону.
20 серпня Українська Армія, переправившись через Дністер, зайняла нові позиції.

Розділ 42
Оборона Замостя. – Оборона Дністра

На 20 серпня 1920 року загальна ситуація на польсько-українському фронті мала такий вигляд:
16-17 серпня польські війська вщент розбили ворожі армії під Варшавою.
Кінній армії Будьонного було дано завдання вийти за праве крило фронту польських військ та в їхньому запіллі рушити через Люблін у загальному напрямку на Варшаву.
Але Будьонний, захоплений своїми успіхами, перед тим як рушити на Варшаву, вирішив з нальоту захопити Львів, однак зустрів тут серйозний відпір і, зазнавши великих втрат, рушив у напрямку на Замостя, до якого і підійшов 29 серпня.
У Замості у старій фортеці в той час опинилися частини 6-ї української Січової дивізії під командуванням генштабу полковника Безручка, яких направляли з фронту 3-ї польської армії на з'єднання з Українською Армією на Дністрі. Крім вищезгаданої 6-ї дивізії, до складу залоги Замостя ще увійшов 31-й польський полк та 2 етапових курені. Всього – 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотяги. Комендантом залоги був полковник Бсзручко.
29 серпня Будьонний зсаджує своїх кіннотників з коней та після гарматної підготовки веде їх на штурм фортеці, яка являла собою мале містечко, обведене старим муром. Атаки будьоннівців із сходу було відбито з великими втратами для них. Ранком 30 серпня Будьонний оточив Замостя та повів наступ з усіх боків. Залога Замостя уперто боронилася, але з заходу будьоннівцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити їх та майже увірватися в Замостя. Однак останній резерв – українська сотня – контратакою відкинув ворога за дроти. Майже 40 ворожих гармат відкрили пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно одповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії Будьонного скінчилася неуспіхом. Несподівано 31 серпня Будьонний припинив штурм Замостя та спішно розпочав відступати на схід, бо в його запіллі з'явилися польські дивізії, що їх було перекинуто з північного фронту.
Штурм Замостя, під яким Будьонний поніс великі втрати, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не в силах був продовжувати свій рейд до Варшави. З боями він мусив відвести свою армію в район Володимира-Волинського, де вона вже втратила свою роль молота, що увесь час пробивав фронт Польської Армії. Відсіч, яку зустрів Будьонний під Замостям, остаточно розбила широко побудовані стратегічні плани Червоної Армії, а саме: кінними арміями з півночі і з півдня оточити Польську Армію. У порушенні цих планів активну участь взяла 6-а українська дивізія з полковником Безручком на чолі. Дії цієї дивізії прикрашають одну з найкращих сторінок історії Української Армії.
У цей час Українська Армія зайняла позиції по Дністру довжиною до 100 кілометрів. Водночас, як Будьонний атакував Львів, 8-а совєтська кінна дивізія прорвала польський фронт біля Ходорова та рушила в напрямку на Стрий, туди, де був стик Польської й Української армій. Для забезпечення свого лівого крила від обходу 8-ї совєтської кінної дивізії командарм Української Армії скерував у бік Стрия Окрему кінну дивізію та 3-й кінний полк, але небезпека минула дуже швидко, бо до Стрия підійшло кілька куренів Польської Армії, які легко відкинули 8-у совєтську дивізію та примусили її поспішно відступити на лінію своєї піхоти.
На позиціях по Дністру Українська Армія була згрупована так, що вона могла відпочити й виправити різні організаційні та матеріальні дефекти. Дивізії боронили на Дністрі лише певні пункти, де були переправи, а за просторами між цими пунктами доглядали наші кінні дозори. Не раз ворог намагався форсувати Дністер, особливо біля Нижнева, але всі ці спроби кінчилися невдачею. Як і не раз, українські дивізії переправлялися через Дністер та завдавали ударів ворогові, відкидаючи його від цієї річки на кілька кілометрів.
Найбільші бойові події відбувалися на лівому крилі Української Армії – в районі Галич-Маріампіль.
З окремих епізодів треба відзначити такі:
28 серпня під Болшівцями кінний Запорозький полк разом з Окремою кінною дивізією атакував ворога та розбив його вщент. У цьому бою важко поранено 4 старшин і 30 козаків, серед яких був один із найхоробріших сторшин – командир Запорозького полку полковник Дяченко.
30 серпня 3-й кінний полк 3-ї Залізної дивізії прорвався в запілля ворога та дійшов аж до Монастириська, де розгромив запілля 368-го совєтського полку. 8-а кінна сотня 3-ї Залізної дивізії під Вербкою атакувала школу червоних командирів, які, незважаючи на свою стійкість, не витримали атаки і з великими втратами відступили. 8-а сотня втратила 8 забитих, 26 поранених, у тому числі одного старшину, що вмер від ран.
9 вересня, допомагаючи просуванню польських частин, Окрема кінна дивізія атакувала значні сили ворога під Бурштином та розбила його.
10 вересня комбінованими діями піхоти і кінного полку імені Максима Залізняка розбито вщент ворога, що намагався переправитися через Дністер. З 366-го совєтського полку захоплено в полон 141 червоноармійця, а решту знищено.
За час відходу за ріку Дністер сили Української Армії після всіх боїв, що вона витримала, значно зменшилися, а кількість її бійців дійшла до 4657 старшин і козаків, 1927 шабель, 36 гармат. Усього з запасними бригадами загальна кількість її бійців доходила до 8000.
Безперестанні бої та відступ до 300 кілометрів, неясність становища Української Армії у зв'язку з постійним відступом Польської Армії впливали на моральний стан українських вояків. Якою ж буде доля Української Армії в разі повної поразки Польської Армії? В Армії ширилися чутки, що за подальших неуспіхів вона мусить перейти на терен Румунії чи Чехії. Під впливом цих настроїв частина старшин і козаків 5-ї Херсонської дивізії, переважно галичани, що вступили до Армії УНР, одного дня відійшли разом з військовим майном, зброєю і кіньми до Чехії. Але старі лицарі Украйнської Армії, що з 1917 року билися за долю свого народу та які відбули Зимовий похід, не хотіли відриватися від своєї рідної землі, а воліли, як це було 6 грудня 1919 року, знову прорватися в Україну до повстанців, знову розпочати партизанську війну.
Однак звістка, що Польська Армія під Варшавою розбила вщент ворога, дала нові духовні сили українському воякові і надію на перемогу над ворогом.
Незабаром Українська Армія приступила до перегрупування у зв'язку з запланованим наступом.