НАЙВИЩИЙ ІДЕАЛ
(з філософської лірики воїнів Буковинського Куреня 1918-1920 рр.)

Багато буковинців, а серед них і командир Буковинського Куреня Семен Григоряк воювали в лавах української армії в травні 1920 р. під час антибільшовицького походу на Київ аж до жовня і остаточного переходу українського війська на чужину. Спочатку вони були інтерновані на польській території, згодом одержали можливість поселитися в різних країнах Середньої Європи. На звороті "польської", датованої 10.07.1922 р., фотографії С.Григоряка зберігся його вірш "Найвищий ідеал" - зразок філософської лірики воїнів Буковинського Куреня 1918-1920 рр.


НАЙВИЩИЙ ІДЕАЛ

Є час, коли з глибин душі
Засяє щось, немов кришталь,
Що все чарує на землі —
Засяє вічний ідеал,
Чи Божество, як зве загал...
В цей час натхнення вся душа
Дише могучістю краси,
Краси, і правди, і добра,
Простіших ранньої роси,
І котрих не зітруть часи...
Коли натхненно лине дух
У безконечний десь простір,
То никне все життя і рух,
Планети всі, і сяйво зір,
І час, і навіть сам простір...
В цей час темніє ясний ум,
Зникає свідомість уся,
І меркнуть від усяких дум;
Лишається лише чуття:
Краси, і правди, і добра...
Іде найвищий ідеал,
Про котрий мріють на землі
Усі смертельні, весь загал, —
Та з ним зливаються лиш ті,
Що сяють правдою в душі...

Семен Григоряк не повернувся на Буковину після війни, а залишився назавжди в Чехословаччині. Його остання з відомих нам фотографій датована 5 липня 1955 р., і має штамп майстра Holek z Ostravy. Там він і помер, уникнувши більшовицьких катівень — сумної долі багатьох своїх побратимів по Буковинському Куреню...