Витяги з документів Херсонського обласного державного архіву: "у Тягинській волості червоноармійці не випускають на поле селян для сівби… сівба озимини та молотіння припинилися. Бориславському районі при пересуванні Лат дивізії хуторах Іванівна Криті колодязі спалено багато соломи полови багатьох пограбували", "Білозерні був випадок селяни рушили поле засівати озимі хліба для Червоної армії. Селян Івана та Григорія Здибай червоноармійці наздогнали за селом побили їх і відібрали коней", Великій Олександрівці 1-а стрілецька дивізія вправлялася бомбометанні зайнявши для цього ділянку селянина Боберця і зіпсували озимину, "у Новосевастопольській волості загін 51 Дивізії ні у кого не запитуючи забирає лишки підвод на протести відповідає лайливими словами". У січні 1921 р. окружний продкомісар доповідав Херсонському повітвиконкому: за час з 1-го по 15-е жовтня 1920 р. військовими частинами, що проходили, зовсім не виконувався наказ по армії про залишення 60% транспорту для обслуговування продовольчих потреб, в усіх районах військові частини забирали усі 100% транспорту. Будьоннівські частини 4 та 6 дивізії у м. Володимирівці самовільно, без відома райпродкомісара забирали борошно зі складів, заготоване для сівби зерно та інші продукти, забрали усі... лантухи, призначені для виконання розкладки. Причому, ніяких виправдальних документів не залишали. Окрім того, ці ж частини грабували усіх селян без винятку, не роблячи різниці між куркулями і бідняками. У Бериславському районі частинами 9 латполку були забрані підводи мобілізовані для обслуговування продовольчих завдань, причому був побитий прикладами гр. Федір Шаповалов, у побитті його взяв участь командир Лат-полку. Продагент Галаганов був побитий палицями тими ж частинами Латполку, причому сіно, яке він віз, було скинуте з гарби, а остання відібрана" .
Усе це не повинно дивувати. Адже, усупереч багатотомним опусам радянських псевдоісториків про робітничо-селянський склад Червоної армії, член Реввійськради радянської республіки, один з творців цієї армії Окулов заявив: армія Будьонного складається з "декласованої вольниці, для котрої нічого не потрібно, лише "трішечки різати, — кого, за що — це рішуче байдуже . Найпоширенішими серед червоноармійців гаслами були: " За Совєти без комуністів!", "бий жидів, рятуй Росію", "Розіб'ємо козаків, а потім візьмемося за комуністів" . Легендарні вояки за доповідною "всеукраїнського старця" Петровського "громили наших продзагонівців, не давали заготовляти хліба, брали усе собі, говорячи, що жидів і комуністів годувати не треба. Це було у Лубнах Полтавської губ. І у Єлизаветграді Миколаївської губ." Серго Орджонікідзе спокійнісінько визнавав, що у Червоній армії "пияцтво і грабіжництво давнє явище" . Тієї ж думки дотримувався і Ворошилов: "у нас, як і раніше, буяє бандитизм, горлохватство і навіть розбій . Тож не дивно, що за визнанням Окулова, "при наближенні наших військ мирне населення нерідко озброюється, чинить нам відчайдушний спротив, а в разі поразки поголівно тікає, захоплюючи з собою усе, що можливо, а лишки ховаючи, або знищуючи" .
Повний розвал Робітничо-селянської Червоної Армії став темою обговорення військової секції VIII з'їзду РКП(б) у березні 1919 р. Той таки Окулов навів приголомшуючі факти : "політичний комісар "Стальної дивізії" доповідає, що у дивізії застосовується тілесне покарання — нагаї. Політичний комісар 1-ї камишанської дивізії від 20 листопада доповідає, що у дивізії застосовується пороття. Начальник Вольської дивізії від 19 листопада повідомляє, що у дивізії мордобій. Політичний комісар революційного імені Троцького полку б'є червоноармійців. Начальник військового контролю від 27 листопада доповідає, що у камишанській дивізії створений тимчасовий польовий суд, який виніс вирок до тілесного покарання у трьох випадках, а командир дивізії віддав цей наказ. Це значить, що фізичне покарання у комуністичній армії було узаконеним інститутом, який ніхто ні від кого не приховував" . У даному випадку мова йшла про 10-у армію на чолі з ще одним легендарним тричі героєм Ворошиловим. А ось витяги з наказів по Таманській армії: "Глушкову, звинуваченому в образі дією фельдшера Степанченко, дати 50 ударів канчуком. Логутіній, звинуваченій у видачі товаришів, дати 50 канчуків. Арутюнову Меліку, звинуваченому у перекуповуванні та продажу старого плаття з метою спекуляції — дати 50 канчуків. Грибенку Павлу за пияцтво, крадіжку спирту і словесну образу ротного командира дати 25 канчуків. Охотникову дати 150 канчуків, по 50 канчуків щоденно; Щербакову — дати 35 канчуків; Крюкову — дати 25 канчуків..."
Не дивно, що до такого війська ніхто добровільно йти не хотів. Нарком військово-морських сил України Подвойський доповідав: "військовозобов'язані дійсно збиралися на збірні пункти у великій кількості, але там починалися імпровізовані мітинги, йшла відверта сильна протирадянська агітація, наростало збудження, що набирало місцями загострений характер (Суми, Валки, Богодухів, Мерефа, Зміїв), і у кінцевому результаті мобілізовані розходилися по хатах" . Не менш характерні й слова Сталіна, мовлені на тому ж з'їзді РКП (б): "елементи неробітничі, які становлять більшість нашої армії — селяни, вони не будуть битися за соціалізм! Не будуть! Добровільно вони не хочуть битися... непролетарські елементи, що складають більшість нашої армії, битися добровільно за комунізм не хочуть" . Дійсно, влітку 1918р. Червона армія отримала лише 19,6 % запланованих за мобілізацією військовозобов'язаних. Тоді ж Ленін, Сталін, Подвойський пропонують головний аргумент більшовизму — репресії. Так, "вождь світового пролетаріату" кидає гасло: "потрібна залізна дисципліна... Без дисципліни заліза, без дисципліни, здійснюваної, між іншим, пролетаріатом над середнім селянством, нічого здійснити не можна". Йому вторить Сталін: " ці елементи примусити воювати, йти за пролетаріатом не лише у тилу, а й на фронтах, примусити воювати з імперіалізмом" . Насилля викликає спротив населення. У 1919-1920 рр. нараховувалося 2.846.000 дезертирів з Червоної армії. Тому начальник мобілізаційного управління Всеросголовштабу Лебедев визнав: "чисельність армії до цього часу достеменно встановити не вдалося" . Більш того, лише за три місяці 1919 р. в Україні відбулося 328 повстань проти більшовицької влади, на придушення яких було кинуто 180 000 бійців начебто "робітничо-селянської" армії. У цій війні не було місця поняттям честь, совість, мораль, милосердя, любов до ближнього. Адже сам головнокомандувач більшовицьких військ Троцький наказав усім усвідомити, що "нашій Червоній армії поставлена настільки велика мета, що ніякі жертви не можуть виявитися надто високими задля її досягнення" . Йому відлунював командувач радянськими військами в Україні сумновідомий каратель Муравйов, який, за свідченням секретаря армійського комітету 1-ї революційної армії Цвангер, гукнув до своїх вояків : " Наше бойове завдання — взяти Київ. Після взяття Києва ви можете повернутися додому і влаштувати свої справи. Що стосується ваших потреб, то після взяття Києва ви усім будете задоволені. Йдіть у Київ і беріть його. Усе ваше. Жаліти київських мешканців нічого. Вони терпіли гайдамаків — хай узнають нас і отримають відплату. Ніякої жалості до них. Кров'ю заплатять вони нам. Коли треба, то каменя на камені не залишимо" . Цей Муравйов — улюбленець Леніна — відомий такими страшенними жорстокостями в Україні, що навіть шеф ЧК Дзержинський визнав: "Гірший ворог наш не міг би нам стільки нашкодити, скільки він приніс своїми жахливими розправами, розстрілами, самодурством, наданням солдатам права грабування міст і сіл" . Та ба! Через кілька днів відкликаний до Москви і заарештований за перевищення службових повноважень, цей більшовицький убивця був призначений на Східний фронт, де повністю віддячив своїм благодійникам — підняв проти комуністів заколот. Воістину, "нєсокрушімая і легендарная"!