ДОКУМЕНТИ


Документ №1

Українська Центральна Рада згідно з Універсалом 7 листопада 1917р. дня 9 січня 1918р. ухвалила закон про національно-персональну автономію.
Стаття 1. Кожна з націй, що населюють Україну, має право в межах Української Народньої Республіки на національноперсональну автономію, себто право на самостійне влаштовання свого національного життя, що здійснюється через органи Національного союзу, влада якого поширюється на всіх його членів, незалежно від місця їх поселення в межах УНР. Це є невіднятне право націй, і ні одна з них не може бути позбавлена цього права або обмежена в ньому.
Стаття 2. Населяючим територію УНР націям — великоруській, єврейській і польській — право на національнуперсональну автономію дається силою цього закону.
Натомість білоруська, чеська, молдавська, німецька, татарська, грецька та болгарська нації можуть користуватися правом національноперсональної автономії, якщо до Генерального суду про те поступить заява від кожної нації зокрема, підписана не менш як 10 тис. громадян УНР без різниці статі й віри, не обмежених судове у своїх політичних правах, що заявляють про належність свою до даної нації.
Стаття 3. Для здійснення зазначеного в ст. 1 права громадян УНР, належні до даної нації, утворюють на території УНР Національний Союз.
Стаття 4. Національний Союз користується правом законодавства і врятування в межах компетенції, котра точно установлюється в порядкові, зазначеному в ст. 7 цього закону.
Стаття 5. З загальних засобів УНР та органів місцевого самоврядування одчисляється в розпорядження Національного Союзу суми на справи, якими він завідує, і з сум, взагалі призначених на справи, певні частини, пропорціональні кількості членів даного Національного Союзу.
Стаття б. Національний Союз установлює свій щорічний бюджет і має право оподаткування своїх членів на підставах, установлених для загальнодержавного оподаткування; за своєю відповідальністю робити позики і приймати інші фінансові заходи для забезпечення діяльности Національного Союзу.
Стаття 7. Обсяг справ, належних до компетенції Національного Союзу і окремих його органів, як рівно ж і устрій установ, визначається постановою Установчих Зборів даної нації, котрі разом з цим визначають порядок зміни своїх постанов. Прийняті постанови, які торкаються обсягу компетенції Національного Союзу, належать до розгляду, ствердження Установчими Зборами УНР або її парламенту.
Стаття 8. Національні Установчі Збори утворюються з членів, обраних належними до даної нації громадянами УНР.
Стаття 9. Органи Національного Союзу — це органи державні. Вищим представницьким органом Національного Союзу є Національні Збори, які обираються членами Союзу на основах, зазначених у ст. 8. Вищим виконавчим органом Союзу є Національна Рада, котра обирається Національними Зборами і перед ними відповідає.
Стаття 10. Усі суперечки з питання компетенції, які виникатимуть між органами Національного Союзу, з одного боку, та органами державного урядування, місцевого самоврядування і інших Національних Союзів, з другого боку, розв'язуються адміністративним судом.
Голова Української Центральної Ради — М. Грушевський
Секретар Української Центральної Ради — Є. Онацький
Затвердив: в.о. генерального писаря — Мірний.

Цей документ доводить, що Республіка Україна та її керівники бажали радикально вирішити сподівання меншостей. Вони спробували на перший раз застосувати до цієї автономії методи, які Реннер Шпінґер, австрійський соціяліст, запропонував для вирішення національних конфліктів в межах АвстроУгорської імперії. Як стає зрозуміло з документу №2, ця автономія була скасована в часи Гетьмана Скоропадського, а Уряд Директорії, членом якого, а пізніше Головою, був С.Петлюра,
одразу відновив права меншостей. Серед трьох, найбільш важливих меншостей, які існують в Україні, росіян, поляків та євреїв, саме ці останні, які найширше використовують свої права, створюють національну комуну, Раду, так би мовити, ізраїльський Уряд в Українській державі. Ізраїльський міністр, що відав справами євреїв, завжди входив до складу Українського Уряду, беручи участь у всіх державних справах. С.Петлюра був переконаним прихильником цієї системи. У своїй книзі, яку ми багато цитували, Рафес, ізраїльтянин, що сьогодні перейшов до більшовиків, пише, що, перебуваючи в тій самій тюрмі, що й Петлюра (куди останній був ув'язнений 1918 р. німецьким командуванням), він багато разів обговорював з ним це питання і завжди чув, як Петлюра висловлював гаряче бажання встановити найкращі стосунки між українцями та євреями, запрошуючи їх працювати у злагоді.


Документ №2
Постанова Директорії Української Народньої Республіки
Було вирішено:
1. Відновити закон Центральної Ради з 9 січня 1918 р. про національну автономію;
2. Тимчасово, до відновлення відповідних міністерств, утворити згідно з Директорією відділ, присвячений справам національних меншин;
3. Тимчасово довірити пост голови цього відділу Соломонові Ґольдельманові, голові відділу праці, колишньому членові Центральної Ради, обраному від Єврейської Національної Асамблеї.
Президент Директорії: В. Винниченко
Члени: А. Макаренко
Андрієвський
Ф. Швець
С. Петлюра Вінниця, 10 грудня 1918


Документ №3

Звернення Директорії УНР до українського народу
11 січня 1919
В деяких місцях України були скоєні акти насилля щодо євреїв окремими групами козаків. Згідно з нашою інформацією, яка підтвердилася, козаків підбурювали до здійснення цих репресій аґентипровокатори, прибічники гетьмана, «добровольці» (росіяни) та ті, що себе називають «більшовиками».
Ці аґентипровокатори мали на меті скомпрометувати Армію України, викликати ненависть місцевого населення до козаків і створити в країні безладдя та анархію, щоб полегшити повернення до влади великих власників та буржуазії.
Деякі з цих провокаторів та підбурювачів погромів вже заарештовані та розстріляні. Інших ще розшукує правосуддя, вони будуть поставлені перед військовими трибуналами. Директорія наказує козакам Української Армії та всі чесним громадянам арештовувати подібних провокаторів, що будуть закликати до актів насильства, та передавати їх військовій владі. Директорія попереджає всіх прибічників гетьмана та всіх контрреволюціонерів, котрі ховаються під іменем республіканців, що всі, хто насмілиться якими б то не було засобами безчестити Армію трудівниківреволюціонерів України, будуть піддані найсуворішому покаранню. Директорія закликає все єврейське населення боротися проти деяких представників їх віри, схильність яких до анархії та комунізму проявляється у ворожих до українського народу та його Уряду діях; ці акти дають привід прибічникам гетьмана та різним аґентампровокаторам проводити антидемократичну пропаганду шкідливу для всього єврейського населення, яке не має нічого спільного з більшовиками, і вести до розриву добрих стосунків, які існують між українцями та єврейською демократією, вірною Українському Урядові та ворожою до більшовизму.
Київ, 11.01.1919
Голова Директорії: В.Винниченко
Члени: Петлюра
Швець
Андрієвський
Макаренко