Документ №16

Заява, одностайно прийнята зібранням в пам'ять Голови Директорії Української Народньої Республіки Симона Петлюри, організованим Українським Комітетом, що об'єднує 103 різних Товариства та Національні Союзи українських емігрантів в Чехословаччині, 29 травня 1926, у Празі, в присутності 2000 осіб.
У цей безмежно скорботний і трагічний час національного трауру українські громадяни, що емігрували до Чехословаччини й представлені багатьма політичними, науковими, професійними та економічними організаціями, які поєднали політиків, професорів, письменників, землеробів, робітників, студентів та військових, зібралися на траурне засідання, присвячене пам'яті
Голови Директорії УНР, Головного Отамана Української Армії, що 25 травня 1926 р. зазнав в Парижі мученицької смерти з руки ворогів української нації.
1. Одностайно висловлюємо протест проти кривавого та нелюдського насилля ворогів України, жертвою якого став її Голова.
2. З презирством відкидаємо спроби ворогів української нації забруднити бездоганну і світлу пам'ять Симона Петлюри, звинуватити його в насильствах проти єврейського населення України і.тим самим скомпромітувати саму велику справу українського визволення.
Присутні, яких більше як 2 тисячі осіб, урочисто свідчать в цей історичний час, від імені всього українського народу, що Покійний не знав жалости до тих, хто заплямував себе насильством над євреями, і не вагався в застосуванні до них смертної кари.
3. Зібрання закликає всіх українців, що проживають поза рідною країною, а також весь український народ твердо продовжувати боротьбу проти грубого придушування змагань українців та, скріплюючи ряди, вести до остаточної перемоги цю працю, душею якої був незабутній Голова.
Хай буде благословенною пам'ять Мученика, що зазнав смерти за бажання щастя своїй нації!
Слава борцям за свободу України! (1)
Примітка. Український Комітет, об'єднуючи більше як сотню українських організацій, маючи дві секції в Подєбрадах та Празі, прийняв назву «Комітет захисту імені Голови Симона Петлюри» та діє постійно; Олександер Шульгин, автор доповіді на цьому зібранні, мав честь очолити спочатку цей Комітет, а потім секцію Праги. Подібні об'єднання єднають українців, незважаючи на партійну приналежність. Вони були створені також у Парижі під головуванням генерала Удовиченка, у Варшаві (з багатьма філіями на місцях) під головуванням генерала Сальського, Міністра Оборони в Уряді УНР в екзилі. Подібний Комітет існує також у Букарешті. Одержали численні листи з України, у яких виражений незрівнянний біль в усіх верствах населення, викликаний трагічною смертю національного героя. Зрозуміло, що це відбувається в умовах червоного терору, і відкриті прояви цього горя були безумовно заборонені. Тому ми не можемо опублікувати згаданих листів.


Документ №17

Звернення, одностайно прийняте на траурному зібранні 30 травня 1926 року в Парижі.
Траурне зібрання, що відбулося 30 травня 1926 року, в день похорону великого захисника самостійности України, Голови Директорії та Головного Отамана, хоче сказати в цей день національного трауру про свій невимовний біль. Ми переконані, що вся українська нація в цей суворий час своєї історії об'єднається як одна сім'я навколо імені свого Голови та мученика, щоб з подвоєною енерґією продовжити боротьбу за незалежність України. Вшановуючи пам'ять Симона Петлюри, зібрання вирішує носити траур протягом 40 днів та закликає українців, що живуть у Франції, створити спеціяльний комітет для увічнення пам'яті великого громадянина. Зібрання рішуче й енерґійно протестує проти підлих спроб очорнити ясну пам'ять нашого Голови, яка завжди буде оберігати всіх громадян України, захищаючи всіх без всякого виключення (в тому числі євреїв) проти погроз ворогів.
Союз асоціяцій еміґрантівукраїнців у Франції, представлений Головною Радою Об'єднань, делеґати організацій Парижу, ШалонанаСені, заводів у Шале, ОдюнльТіш, від фабрики в Ус, від українських студентів, української асоціяції в Гомекурті, української асоціяції в Кнутанж-Нільванж, делегат від трьохсот організацій Чехословаччини, що уповноважений їх представляти, Український Комітет Студій з релігійних питань у Парижі, голова Центрального Українського Комітету в Польщі, делеґати Союзу українціваґраріїв.


Документ №18

Резолюція Української радикальнодемократичної партії відносно трагічної смерти Симона Петлюри, Голови Директорії та Головного Отамана Армії Української Республіки (30 червня 1926)
25 травня 1926 року трагічно загинув у Парижі Симон Петлюра, Голова Директорії та Головний Отаман армії УНР. Він благородно присвятив своє життя братамукраїнцям; своєю муж
нього кров'ю скріпив величне діло боротьби за звільнення українського народу.
Симон Петлюра був позрадницьки вбитий кулями російського єврея, Шварцбарда, який виконував волю та накази Москви.
Цей засіб політичної боротьби проти беззбройної людини сповнив обуренням та жахом серце кожної цивілізованої людини.
Але недостатньо було нахабному ворогові вбити першого громадянина Української Народньої Республіки; він хоче ще звести наклеп на славну пам'ять українського Голови; він хоче принизити його бездоганне ім'я в очах іноземців, які так мало знають історію України та політичні події останніх років у нашій Батьківщині.
Вчинивши свій злочин, ворог розповсюдив підлу й брудну чутку, згідно з якою Симон Петлюра зі своєю Армією та усім українським народом під час революції і визвольних змагань звершував погроми та інші насилля над єврейським населенням, яке проживає в Україні сторіччями.
Радикальнодемократична партія України, у згоді з усіма українцями, протестує перед цілим світом проти цієї несправедливости і брехні, що надхнена виключно сліпою ненавистю ворога до українського народу. Український національний рух протягом століть керувався демократичними принципами соціяльної та національної справедливости. І коли, внаслідок революції та визвольної боротьби, 22 січня 1918 року Україна проголосила себе народною незалежною республікою, український народ без примусу, своєю власною спонукою закликав до братерської співпраці в Державі, яка була їх спільною батьківщиною, представників всіх національних меншин, які з давніх часів мешкають на українській території, включаючи і представників єврейського населення України. Національна автономія була встановлена вперше Центральною Радою на початку заснування нашої Держави. Кожна національна меншина мала спеціяльні міністерства, і керівникам цих відомств були неукраїнці. І Симон Петлюра був одним з найбільш активних прибічників цих інституцій, які він створив, і які були яскравим проявом національної справедливости, першого прояву її в Европі в розумінні та повазі права і демократії. Єврейська меншина зуміла своїми силами використати ці благородні інституції Української держави.
В часи УНР громадяни України єврейського походження часто займали важливі пости в Державі; Міністр Єврейських Справ, що був євреєм, завжди входив до складу Уряду УНР, поки це було на українській території і пізніше так само на еміграції. Жах громадянської війни не був принесений на Україну ані Симоном Петлюрою, ані Українською Армією, якою він командував, і до якої входили євреї як вояки і офіцери та старшини, ані українським народом. Розслідування, офіційні і неофіційні, включаючи сюди, проведені євреями, показали, що погроми, які мали місце на Україні ще за часів царизму, проводилися царською поліцією та іноземними елементами, і що українське населення не було до них причетне. Крім того, розповіді свідків та різні документи, в тому числі збережені самими євреями, доказують, що Україна не знала погромів до приходу людей з Москви, і що вбивства не мали місця, поки на українських землях існувала національна влада, ефективна як в мирний час, так і під час війни. Саме в час Центральної Ради, гетьмана та Директорії, спроби погромів суворо переслідувалось. Московські окупаційні армії — червоні та білі — принесли нам горе та злочини громадянської війни. Ці загарбники хотіли за всяку ціну захопити родючі землі України. В час жорстокої битви вони знищували жителів всіх захоплених районів, незважаючи на національність, цивільний стан та вік, жінок та дітей теж не милували. Сотні тисяч могил, що прикривають невинні жертви, здіймаються в Україні відзнаками перемоги червоної Москви. Серед цих могил багато і єврейських, але могили українців кількісно та пропорційно безкінечно численніші за могили національних меншин. Уряд УНР, Головою якого був Симон Петлюра, напружував всі сили задля боротьби з провокацією погромів, що виходила від червоної Москви. Урядом створювались спеціяльні слідчі комісії, що складалися з українців та євреїв, спеціяльні трибунали, розповсюджувалося відозви, видавалося декрети та закони. Уряд застосовував суворі засоби, включаючи смертну кару, до відповідальних за погроми. Всі ці заходи приймалися урядом УНР та Головним Отаманом Армії для боротьби з цим страшним злом, принесеним на Україну її червоними ворогами, що не нехтували жодними засобами боротьби. Кров невинних жертв лежить на совісті червоних загарбників, які безжально поводилися з населенням України, грабували його та мучили. І тепер, коли Україна підходить До кінця цієї вирішальної боротьби, червоні завойовники хочуть відвернути від себе загальну ненависть, сповнити нею єврейське населення України, провокуючи вбивствами нову громадянську війну. Підбурюючи одну частину населення проти іншої, червоні вороги сподіваються послабити наші сили та продовжити своє дике панування на нашій Батьківщині. З цією ж метою червона Москва має на меті проект, про який вони сповістили: створення незалежної єврейської республіки та території України, і з цією ж метою розповсюджують свою брехливу версію погромів, їх пропаганда вже запалила в єврейській пресі ненависть проти національного українського руху.
Радикальнодемократична партія, в ім'я Української Народньої Республіки, в ім'я Симона Петлюри закликає український народ відштовхнути гідно та зневажливо цю нову провокацію. Український народ не може припиняти боротьби проти нелюдського ворога нашої рідної землі та повинен завжди плекати до нього ненависть. Хай український народ підніме синьожовтий прапор нашої Республіки, зрошений благородною кров'ю героїв у відповідь на провокацію червоних катів! Український народ одержить підкріплення у боротьбі, година перемоги наближається! Хай живою буде вічна зневага до ворогів України! Хай ніколи не забудеться ім'я Симона Петлюри!
Вічна слава його імені! Хай живе Українська Народня Республіка!

Примітка:
Ми додаємо цей документ, як і документ № 19 та № 20, щоб показати, як політичні партії зареаґували на замах 25 травня.
Три партії, про які йде мова, відіграли важливу ролю в 1917— 1920 роках на Україні. Найдавніша серед них — радикально-демократична партія, заснована відомим письменником, попередником українського політичного руху Драгомановим в останній чверті XIX ст. протягом 1917—1920 років, збираючи навколо себе українських інтелектуалів.
Ця партія дала багато міністрів та високих державних службовців.
Соціял-демократична партія була заснована на початку XX ст. Вона відіграла в царські часи велику ролю в історії української конспірації. Під час революції вона була багато разів у владних структурах. Сам Симон Петлюра перед тим, як став Головою Уряду, належав до цієї партії як активний член Другого Інтернаціоналу.
Останньою за часом створення є соціялістично-революційна партія, але під час виборів 1917 року та в Центральній Раді ця партія переважала чисельністю. Наразі всі ці партії працюють задля звільнення України. Вони мають за кордоном свої комітети. Вони розповсюджують численні проклямації в самій країні. Окрім цих пратій існує ще права партія, аграрії, які в своїй більшості виявили обурення вбивством 25 травня і були присутні на всіх траурних зібраннях. Ми можемо сказати те саме про групу лівих соціялістів-революціонерів (що входять до «Четвертого Інтернаціоналу»). На згаданих вище зібраннях їх представники виголошували промови.


Документ №19

Резолюція Центрального Комітету української робочої соціял-демократичної партії
від 22 червня 1926 відносно атентату в Парижі 25 травня 1926.
1. Центральний Комітет української робочої соціялдемократичної партії розділяє глибокий сум революційної демократії і всіх інших українських кіл щодо трагічної смерти Симона Петлюри, Голови Директорії Української Народньої Республіки та Головного Отамана Української Армії.
2. Центральний Комітет української робочої соціялдемократичної партії найрішучіше протестує перед цілим світом проти образи, нанесеної всьому українському революційному рухові частиною преси, яка підтримала гидкі звинувачення, висунуті вбивцею Шварцбардом проти Симона Петлюри; цими звинуваченнями проти Симона Петлюри, який з такою енерґією боровся за визволення України, свідомо чи несвідомо наносять удар всьому українському рухові. Центральний Комітет нагадує всьому світові позицію, на яку стала українська революційна демократія (соціалдемократи, соціялістиреволюціонери та радикалдемократи) в єврейському питанні та питанні погромів.
Євреї та царський режим
І. Доля українського народу, соціяльно та національно поневоленого, завжди була тісно пов'язана ще з царських часів з долею єврейського народу, пригнобленого також. Кілька мільйонів євреїв жило в Україні, і — не мали права перетинати демар
каційну лінію силою закону царського уряду, що встановлював цю лінію в зоні, призначеній для поселення євреїв. Кожного разу, коли намічався революційний рух українського чи єврейського пролетаріяту по містах та селах, царська влада намагалася потопити його в крові погромів. Єврейські та українські революціонери усвідомлювали послаблення сил, яке приносили їм погроми. І це об'єднувало їх в боротьбі із спільним ворогом — царизмом.
Євреї у східній Галичині
Взаємини цих двох народів на українській території старої Австрії (східна Галичина, якою володіла польська шляхта) породили зближення і приязнь єврейської та української демократій. Ця дружба проявилась в доброзичливому невтралітеті євреїв під час українськопольської війни 1918—1919 pp. Через цей невтралітет єврейське населення дуже потерпало після захоплення Львова реакційними елементами польської армії.
Українська демократія та євреї
II. Відповідаючи на вимоги революційного руху, українська демократія в 1918—1920 роках вважала обов'язковим встановлення в Україні вільного та демократичного життя і, перш за все, найбільш повне задоволення потреб єврейського населення:
а) був прийнятий закон про національну та персональну автономію єврейського населення;
б) євреї були пропорційно представлені у двох тимчасових українських парляментах: в Центральній Раді та Трудовому Конгресі;
в) було створено Міністерство Єврейських Справ, щоб допомогти єврейському народові брати участь в управлінні Державою. Представники єврейських партій займали також високі посади в різних міністерствах Української Республіки.
З другого боку, прогресивні партії єврейських соціалістів та інші (Бунд, ПолиЦион, Єврейська Народна Партія та інш.) пов'язали себе з українською революцією та взяли активну участь у створенні революційного демократичного режиму в Україні. Єврейські старшини і вояки боролися як добровольці в рядах Української Армії.
Симон Петлюра, який був активним членом соціялдемократичної партії (він вийшов з партії 11 лютого 1919 через тактичні та політичні міркування) і який займав високі посади в Республіці, спочатку в якості Міністра Оборони, потім — як Голова Директорії, завжди підтримував всі зусилля демократії, спрямовані на злагоду з єврейськими представниками.
Україна на першій фазі революції
III. На першій фазі революції 1917—1918 pp., коли вона була в повній силі, коли реакція була повністю придушена і коли революціонеридемократи України, не виключаючи росіян та євреїв, готували краще майбутнє для своїх країв, не було мови ні про погроми, ні про переслідування меншин. Та невдовзі під час другої фази революції з'явилася та розвинулася контрреволюція.
Контрреволюція в Україні
IV. Реакція підняла голову під час окупації України німецькими військами. З допомогою реакційних німецьких генералів контрреволюція взяла гору на Україні; нею керував гетьман Скоропадський. Він зібрав навколо себе рештки реакційних сил, які зв'язалися з російським контрреволюційними генералами та містилися на своїх політичних супротивниках. Перш за все — на селянах, що захопили землі великих землевласників, яких було позбавлено цієї власности.
Революція в Україні
V. Під прапором Народньої Республіки українські революціонери знову, восени 1918 року, повели повсталі маси проти української реакції.
Це повстання поклало край правлінню гетьмана Скоропадського та відновило всі політичні, соціяльні та національні свободи. Були знову надані єврейському народові привілеї згідно із законами української революції, знищені реакцією. Вони пізніше були поширені. Саме тут починається фаза, найбільш сувора та страшна, у формі запеклої боротьби націй та громадянської війни як результат зусиль червоної та білої реакцій проти демократичних засад українського народу.
VI. За гетьмана Скоропадського реакційні сили старого Царського режиму змогли відійти від жаху революції. Вони укріплювалися по селах та невеликих містечках Україні і добре знали про наміри реакційних генералів. Вони проводили страшні репресії проти робітників та селян в надії на те, що Антанта їм допоможе знову запанувати. Після падіння Скоропадського ці реакційні сили не роззброїлися. Вони шкали слушного часу, щоб пролізти до нової хвилі революційного руху, проти якої виступить Денікін зі своєю армією.
Відходячи з місцевостей, де їх знали, ці реакційнери могли одержати цивільні чи військові посади, бо видавали себе за захисників Народньої Республіки, їхнім наміром було зробити так, щоб про них забули, і таємно підривали революційні закони та працю української демократії. Вони отримували зиск від громадянської війни, організованої більшовиками, спрямовуючи несвідомі елементи проти євреїв; тим самим вони послаблювали революційну силу мас, відвертаючи їх від їх цілей, роблячи неможливою злагоду між революціонерами різних народів України; одним словом, вони продовжували традиції царського режиму.
Громадянська та національна війни в Україні
VII. Реакція знайшла дуже сприятливу для себе сферу в громадянській війні та боротьбі націй, яку організували російські більшовики найбільш жорстокими засобами. Більшовики не брали полонених: всіх тих, хто потрапляв до їх рук, розстрілювали. Заручники, яких забирали з собою, ніколи не поверталися до своїх домівок. Вони жорстоко мстилися на батьках своїх ворогів. Вони спалювали цілі села, їхня «ЧЕКа», відома у цілім світі огидністю свого терору, косила тисячами невинні жертви. Своїми методами боротьба вони показали жорстокість, доти невідому в історії людства, і особливо на Україні, території якої переходили без кінця під час революції із рук у руки. Централістський більшовизм Москви, для якого український сепаратистський рух був перешкодою, використовував всі засоби проти українців.
Навіть українські прихильники комунізму змушені були влітку 1919 року битися із зброєю в руках проти московських більшовиків, щоб захистити принципи, проголошені самими ж більшовиками: воля народів до повної незалежности. Селяни не могли бути підтримкою для комунізму, бачачи економічну анархію, яку більшовики вносять у їхнє життя. Українські робітники, які прийшли боротися проти реакції під прапорами УНР, були ворожі до більшовизму. Московські комуністи, шукаючи підтримку у місцевих елементів, знайшли її у частині російських збільшовизованих робітників та єврейської молоді, яка стала під знамена комунізму з ідеалістичним завзяттям. Вона була готова на будь-які жертви. Передчасні повстання, які вона організувала в містечках проти української влади, її участь в
ЧЕКа, яку так ненавиділо населення, — все це завжди експлуатувалося реакційними елементами для пробудження інстинктів помсти у всіх тих, хто так страждав від більшовиків, та щоб спрямувати репресії на невину частину населення. І більшовики експлуатували цей болючий стан речей, щоб зробити україноєврейські відносини це складнішими.
VIII. Ця кримінальна поведінка двох реакційних сил — контрреволюційної та більшовизму — створила майже непереборні перешкоди для української демократії. Безперервну боротьбу вів революційний Уряд проти більшовицьких методів та проти замаскованої контрреволюції.
Політичні комісари, взяті із соціялдемократичної та соціялістичнореволюційної партій, були призначені для ліквідації в Армії контрреволюційних елементів. Подібна ліквідація мала місце в адміністрації. Була створена спеціяльна комісія для розслідування погромів. Проти винних у погромах була введена смертна кара; цих останніх передавалося військовим судам та розстрілювалося. Жертвам призначалося відшкодування (наприклад, 11 млн. гривень їм було видано 19 липня 1919 року Радою Міністрів).
Уряд та Голова Директорії Симон Петлюра розповсюджували заклики до населення; накази та звернення були адресовані Армії Головним Отаманом Симоном Петлюрою.
На всій території, де Український Уряд забезпечив свою владу, злочини припинялися; населення, включаючи і євреїв, почувалося впевненіше, відновлювалося нормальне життя: комерція, зв'язок, промисловість, освіта, політичні свободи. Єврейські політичні партії і населення прийшли на допомогу Урядові і засвідчили йому свою довіру. Таким чином, зусиллями революційної української демократії було припинено низку погромів, розпочатих прихильниками скинутого царського режиму. Тільки той, хто не знав умов боротьби, або той, хто мав наміри, ворожі до визвольних українських змагань, міг звинувачувати революційних провідників.
Всі звинувачення Українського Уряду та голів революційного українського руху відносно ексцесів проти євреїв та погромів, що їх організовували на українській території банди грабіжників, військові підрозділи армії більшовиків або армії генерала Денікіна, не мають під собою ніяких підстав.
3. Замах, звершений в Парижі згідно з більшовицькими методами та ідеологією, знаходиться в тісному зв'язку з таємними силами, які спочатку революції боролися з українською демократією, розпалюючи національну ненависть та провокуючи громадянську війну. Тут ще раз взяли гору вороги свободи українського та єврейського народів: більшовизм та контрреволюція, які надіялися скористатися політичною вигодою під погромів. Контрреволюція постаралася використати всю слабкість демократії для своїх темних цілей, для своїх авантур. Тепер потрібно сконсолідувати в Україні революційні демократичні рухи, тим більше, що це засіб відштовхнути контрреволюцію всередині та ті зовнішні імперіялістичні сили, які спробують знищити революційну справу та справу визволення України.
Постріли, що пролунали в Парижі, і свідомо чи несвідомо спрямовані проти революційної демократії, закликають українські маси продовжувати боротьбу за свободу демократії проби більшовизму, проти реакції. Центральний Комітет української робітничої соціялдемократичної партії висловлює впевненість, що соціялістичні партії, які зацікавлені в розвитку демократії у східній Европі та особливо на території старої російської імперії, допоможуть відштовхнути все те, що може спровокувати боротьбу народів та послуговувати цілям реакції.
Соціялдемократична партія зі свого боку зробить усе, щоб зміцнити добрі стосунки між різними революційними силами України і, особливо, між робітничими масами євреїв та українців.
Хай живе інтернаціональна солідарність!


Документ № 20

Комюніке Комітету української партії Соціялістів-революціонерів (Комітет організований за кордоном)
Громадяни та громадянки!
25 травня 1926 року Симон Петлюра, Голова Директорії та Головний Отаман Армії Української Народної Республіки, загинув від руки, яку скерували наші вороги.
Той, хто загинув, був сам символом ідеї незалежної Української Держави, визволення нашого народу від ворожого ярма. Симон Петлюра був небезпечним для супротивників України своєю непохитною вірою в кінцеву перемогу національної української справи та відновлення Української Держави.
У цей трагічний час ми закликаємо український народ, без розподілу на партії, до об'єднання у боротьбі, яка приведе до перемоги ідей великого трибуна України, за звільнення Батьківщини з такою непохитною вірою в перемогу, якою так завжди вирізнявся Отаман Симон Петлюра.
Не за горами день, коли український народ скине варварське ярмо півночі та відновить свою власну Державу, реалізуючи ідею, за яку з такою енерґією боровся великий син України.
Вічна пам'ять Симонові Петлюрі!
Хай живе активна боротьба за незалежність України!


Документ №21

У березні 1926 року на Конгресі комуністичної молоді (комсомолу) Чубар сказав між іншим для унаправлювання молодого покоління: «У вашій повсякденній праці ви, товариші, уявляєте себе тільки на боці Уряду Рад України, але за кордонами країни існує інший уряд, уряд УНР Симона Петлюри, уряд без території та населення. Але цей уряд, підтриманий Чемберленом, спробує знову порушити нашу будівничу роботу, щоб відвернути народ трудівників з їх дороги до соціялізму». І далі: «Ви цьому ледве чи повірите, але у нас ще є люди, які симпатизують Петлюрі, співчувають «дрібнобружуазному» режимові, які продовжують свою таємну працю. Вони себе називають захисниками національної Республіки, незалежної від Росії, але по суті Незалежної від диктатури пролетаріяту». («Пролетарська правда», № 59, 11 березня 1926).