Життя і смерть отамана Соколовського

Зрадницький постріл пролунав уночі 8 серпня 1919 року. Це козак Матей, що спокусився на обіцяні більшовиками 7 мільйонів рублів, через вікно стріляв у свого отамана – відомого повстанського ватажка Дмитра Соколовського...
Матей був хоробрий і вірний козак. Не одну червону душу спрямував до пекла. Походив він із сусіднього до Горбулева села Пилиповичі, наполовину спаленого більшовицькими карателями. Здавалось, після того, що зробили більшовики з його рідним селом, він до смерті мститиметься їм. Та ні, спокусився на 7 мільйонів. Важко таке зрозуміти... 1
За свідченням інженера Миколи Фещенка-Чопівського, 1919 року під проводом Дмитра Соколовського було близько 8000 повстанців. Може, це й перебільшення, але отаман справді був енергійний і талановитий організатор. Чи не в кожному селі повіту сформував він козацькі сотні. Але всіх не мобілізовував – давав можливість селянам поратися на власному господарстві. Функціонував лише організаційний апарат, який у разі потреби міг за короткий час зібрати велику силу озброєного козацтва.
Від березня 1919 р. Дмитро Соколовський уперто бився проти більшовиків, розбивав червоні полки, “рвав зв’язки між ворожими військами”, руйнував залізничні колії… У боях повстанці здобули зброю, в тому числі гармати й кулемети. Ведучи бойові дії, Дмитро продовжував опікуватися горбулівською українською гімназією, яку заснувала його родина 1917 року.
Біля Дмитра Соколовського згуртувалися свідомі українці – вчителі, випускники духовних семінарій та нижчих агрономічних шкіл, а також чи не всі провідники повіту часів Директорії, зокрема комісар повіту Максим Середенко-Теліщенко; колишній український комендант Радомишля, пізніше командир повстанського відділу ім. Івана Мазепи Юліан Мордалевич, отаман Петро Філоненко, агрономи брати Кривоноси.
Штаб повстанців очолив батько братів-отаманів Тимофій, якому на той час виповнилося 67 років. Його найменша дочка, гімназистка Олександра (майбутня отаманша Маруся) виконувала роль зв’язкової. Серед повстанців перебував і старший син Тимофія Соколовського – Степан. Будучи священиком, він благословляв козаків на боротьбу за свободу рідного краю. Соколовські мали надзвичайний авторитет серед українського населення східної Волині та Полісся...
Трагедія сталася в горбулівській гімназії. Отаман у колі рідних, старшин та вчителів вечеряв. Перед одинадцятою вечора, коли ніхто не чекав, через відкрите вікно пролунав постріл. Отаман помер миттєво: куля влучила в голову. За хвилю зрадник – для гарантії – кинув гранату. Її вибухом було поранено в ногу брата отамана – Василя.
Якби Матей з’явився на алярмову збірку, то, напевно, ніхто б не запідозрив його в зраді – адже він був довіреним козаком отамана. Та Матей утік і тим виказав себе...
Звістка про смерть отамана миттєво розлетілася по Київщині. Ніхто не хотів вірити, що Дмитра Соколовського вже немає, адже щойно перед тим прийшла вістка про його перемогу під Макаровом над трьома більшовицькими полками, що були кинуті на придушення селянського повстання. Народ святкував перемогу. І раптом...
Ось уривок із некролога, який опублікувала газета “Трудова громада”: “Втрата за втратою!.. Знову одержана сумна звістка. В ніч із 7-го на 8 серпня біжучого року... забито чесного борця за “Землю і Волю”, оборонця селянських прав, славнозвісного отамана повстанців Соколовського. Не в бою, а потайки – з-за угла – настигла нагла смерть отамана... Родина Соколовських понесла великі жертви на вівтар визволення України. Ще весною загинув у бою з комуністами менший брат отамана (Олекса. – Ред.). Тепер настав його час!.. Отаман Соколовський належав до… українських соціалістів-революціонерів і до самої смерті чесно боровся з ворогом... Він ніколи не зраджував Батьківщині! Тяжка втрата для селянства...”
У листі до житомирського ватажка повстанців Колесника старшини штабу отамана Соколовського писали: “Немає вже батька!.. Ми тяжко сумуємо... Приходьте зі своїми козаками на похорон. Зробимо споминки любому... Перевернемо землю, знайдемо тих, що вбили, і тих, що послали на вбивство. Приходьте, душить наше тяжке лихо!”
Розпочався – за участю величезної кількості населення та багатьох священиків – величний похорон. Тіло отаманове лежало на лафеті гармати. Але позбавлені елементарних людських почуттів більшовики обстріляли скорботну процесію з гармат і кулеметів (із боку с. Чайківки). Вони хотіли відбити тіло, щоб потім поглумитися над ним. І козаки розвернулися в бойову лаву. Ворога відкинули. Тіло ж отамана таємно поховали на кладовищі села Корчівки.
Отамана заступив брат Василь. Уже за тиждень він здобув Радомишль. Люто помстилися повстанці за смерть Дмитра Соколовського. Свідок Сергієнко зазначав, що до ноги було винищено більшовицьку залогу міста і московську частину, що прибула для придушення повстання: “Ні одного москаля не лишилося живого, кожний дістав те, що заслужив, вулиці (Радомишля) були вкриті московським трупом. Отак повстанці вміли воювати”. Й більшовицькі історики не оминули цієї події. Ось як вони писали: “В Радомышле зверствовала банда Соколовского, на счету которой убитых и замученых свыше тысячи человек”. Може, хто й уцілів під час цих кривавих жнив, все ж, очевидно, в Радомишлі в серпні 1919 р. достобіса загинуло москалів та їхніх попихачів.
Соколовські подарували Батьківщині четверо отаманів: Олексу, Дмитра, Василя і Олександру (Марусю). Хоч родина Соколовських винятково багато зробила для нашої Батьківщини, все ж навіть у Горбулеві немає вулиці їхнього імені. Та головне, що народна пам’ять про них не вивітрилась: й досі жителі навколишніх сіл вперто називають Горбулів Соколівщиною, а його селян – соколовцями. Радіє серце, що живуть у Горбулеві нащадки славного українського роду. Нехай цей соколиний рід не переривається. Нехай Соколовські подарують Україні нових героїв – будівничих Української держави!

____________________
1 Справжнє прізвище вбивці було Мазур. По-вуличному називали його Матеєм, а частіше глузливо – Матеяшко, тобто “недороблений Матей”. Козаки помстилися за смерть отамана і киями забили Матеяшка.