Але це, як мовиться, лише один бік медалі. Як же київські більшовики поставилися до ультиматуму Раднаркому РРФСР? Ще на Всеукраїнському з'їзді Рад більшовик Василь Шахрай у своєму виступі розгублено визнав: "Цей ультиматум, на нашу думку, є непорозумінням, яке мусимо зліквідувати без пролиття крови".

Це питання стало предметом гострої дискусії на обласному з'їзді РСДРП (більшовиків), який в ці ж дні проходив у Києві (почався 3 грудня за ст. ст. і тривав три дні). Протоколи цього з'їзду (Летопись революции. - 1926. - №5. - С.83-85) дають змогу ознайомитися безпосередньо з позицією багатьох делегатів щодо згаданого вже ультиматуму:

"Тов. З а т о н с к и й. Все дело в оценке момента. Важно знать, как посмотрит революционная демократия Украины на мероприятия Совета Народных Комиссаров. Если бы дело касалось пропуска только войск на Дон, я бы ничего не имел против ультиматума, но там есть указания на то, что Рада не собирает съезда Советов и не признает власти народных комиссаров. Они надеялись, что демократия, прочитав ультиматум, пойдет против власти Советов, но если приказ о Советах исходит сверху, извне, то получается иностранное вмешательство в местные дела, получается национальная борьба (підкреслення моє. - О.Р.). Центральные правительства думают, что революционная Россия будет вести борьбу с Радой, на деле же мы идем к международной борьбе (підкреслення моє. - О.Р.). Украинские массы бросаются в объятия шовинистов. Если возникнет война, то Россия не в состоянии будет вести ее и с Доном, и Сибирью, и с Украиной, и с другими. Пока еще среди украинцев раскола нет и он не предвидится, а потому приходится вести войну с украинским народом, а большевиков лишь небольшая кучка (підкреслення моє. - О.Р.).

Вот поэтому мы должны передать правительству Народных Комиссаров, чтобы они взвесили хорошенько зтот шаг. Я считаю ультиматум результатом плохой информации в Питере. Некоторые пункты неудачны и были рассчитаны на зффект, но его-то как раз и не было.

Тов. К у л и к. Ясно, что тут выразилась несостоятельность нашего взгляда на национальннй вопрос. Война была неизбежна, так как вся Украина контрреволюционна (?! - О.Р.). Вопрос только во времени, м. б., момент не совсем удачен, но все же нам в зтой войне придется принять деятельное участие. Хорошо перенести съезд Советов в другой центр - это будет отвлекать силы Рады.

Тов. А л е к с а н д р о в. Ультиматум несвоевременен, он мог бы быть предьявлен 28 октября, когда за нами были войска, а теперь Рада пустила глубокие корни, и нужно было выждать, пока эта вера в Раду исчезнет у украинского народа. Раскол в украинских массах уже начался, но ультиматум грозит его остановить. Нам приходится воевать почти против всего украинского народа, а не против Рады (підкреслення моє. - О.Р.). (...)

Тов. Ф а р б м а н. ...Есть в ультиматуме неприемлемый для украинцев пункт - это указание на то, что Рада не признает Советской власти. Рабоче-крестьянское правительство не должно навязывать своего мнения (очевидно, другим правительствам. - Ред.) (підкреслення моє. - О.Р.). Несмотря на этот недостаток, мы все-таки должны принять деятельное участие в предстоящей борьбе и помогать народным комиссарам. Власть Советов не может навязнваться народными комиссарами - это наше дело на местах. (...)

Тов. З а й ц е в. Я хотел указать, что Рада принимает вызов, не боясь ответственности. ...Война неизбежна. Мы должны поддержать народных комиссаров. Нужно здесь же, на Украине, образовать военный центр, а то Питеру неудобно вести войну (Свята простота! Сам того, напевно, не бажаючи, тов. Зайцев, по суті справи, обмовився щодо майбутніх планів більшовиків - створення згодом у Харкові плацдарму для наступу російських військ на Україну. Мимоволі приходить на гадку історія створення "лівими" силами Фінляндії в грудні 1939 року "уряду Демократичної Фінляндської Республіки" на чолі з О. Куусіненом. Одночасно виникають асоціації з подіями 1956 року в Угорщині, 1968 року в Чехословаччині, 1979 року в Афганістані, куди на "запрошення" "демократичних" урядів вводилися радянські війська. - О.Р.).

Тов. З а т о н с к и й предлагает подчеркнуть в резолюции, что мы будем стараться избежать войны между украинским народом и Россией, а ведем войну с Радой.

Тов. Б о ш возражает против этой поправки" (підкреслення моє. - О.Р.).


Виступ С. В. Петлюри на Всеукраїнському з'їзді Рад справді застав київських більшовиків зненацька. Про це зазначає у своїй статті С. Шрейбер "К протоколам первого всеукраинского совещания большевиков" (Летопись революции. - 1926. - №5. - С.61): "Ультиматум, предъявленный СНК Центральной Раде, ознаменовал поворотннй пункт в отношениях РСФСР к Укр. Республике. ЦК партии не предупредил украинские организации о шаге, предпринимаемом ими, не вняснил предварительно вопроса о целесообразности в тот момент такого резкого внступления. Укр. б-ков ультиматум, попавший к открытию Всеукр. съезда Советов, поставил в крайне тяжелое положение (Тепер більшовицький демарш із залу засідань на другий день з'їзду постає в дещо іншому світлі. В очах присутніх на з'їзді делегатів більшовицька фракція виглядала зрадницею національних інтересів, "троянським конем" Раднаркому РРФСР тут, у Києві. - О.Р.), так как вызвал острый взрыв шовинизма на этом съезде и сплотил все национально-настроеннне элементы вокруг Ц. Р. Радовцы получили повод выступать против большевиков (в том числе и украинских), как против иноземцев и империалистов (підкреслення моє. - О.Р.). Естественно недовольство части совещания этим некстати свалившимся ультиматумом, сделавшим невозможным всякую борьбу на съезде и ускорившим приближение военного конфликта (підкреслення моє. - О.Р.), для революционного разрешения которого внутренние силы пролетарской революции на Украине еще не созрели. (...) Затонский опасался, что вместо гражданской войны на Украине ультиматум вызовет войну между советской Россией и Украиной в целом.

(…)

Одним із стандартних аргументів офіційної історіографії проти Центральної Ради служить факт залишення більшовицькою фракцією Всеукраїнського з'їзду Рад. При цьому висувається тривіальне пояснення: більшовики, мовляв, заявили про свою подальшу неучасть у роботі з'їзду через те, що склад його делегатів було фальсифіковано.

Знову ж звернімося до протоколів обласного з'їзду РСДРП(б) у Києві в грудні 1917 року (Летопись революции. - 1926. - №5. - С.70-77), які породжують сумніви щодо вмотивованості цієї заяви більшовиків:

"В н е о ч е р е д н о е з а я в л е н и е тов. Б о ш: (...) Я предлагаю разьехаться всем по домам, наметив здесь только практические мероприятия, и давить на Киев, так как здесь сил совершенно нет... (підкреслення моє. - О.Р.)

Тов. Ч у п и л к о. Съезд закрывать не стоит (обласний з'їзд РСДРП(б). - О.Р.), надо расколоть украинскую демократию. (...)

Тов. П я т а к о в. ...В Киеве скопилась масса черносотенного элемента, который даже помимо Рады разгонит самочинно и арестует партийный съезд. Нет смысла продолжать съезд. Нам на Съезде Советов расколоть все равно не удастся (делегатов съезда. - Ред.).

Тов. А у с с е м. Разъезжаться нельзя, сократить работу можно, но по важным вопросам надо вынести решение. Опасности нет. Рада слишком хитра, чтобы принимать репрессивные меры. Нам необходимо на съезд Советов войти в большом количестве. Надо строже относиться к мандатам депутатов и на основании точных документальных данных объявить съезд неправомочным. Мы на нем безусловно не получим большинства, но раскол сможем произвести (Підкреслення моє. Коментарі, як мовиться, зайві. - О.Р.). (...)

Тов. Ш а х р а й. Рада складывалась по национальному принципу и мы пропустили момент повлиять на ее состав. ...Здесь на Украине власть еще не в руках Советов. (...)

Тов. Б о б к о. У нас нет реальной силы для борьбы с Радой (підкреслення моє. - О.Р.). (...)

Тов. Г и л и н с к и й. (...) Если этот съезд не даст нам власти, то Украинское Учредительное Собрание тем более" (Цікаве визнання. Чи не правда? Підкреслення моє. - О.Р.).


Як бачимо, більшовики добре усвідомлювали, що на з'їзді Рад не зможуть дістати більшості голосів. Таким чином, їхнє демонстративне залишення з'їзду було наперед запрограмоване. Досі цей крок коментувався виключно з позицій партії-переможниці, в обхід об'єктивної істини...

Тим часом ситуація після обміну нотами ще більше загострилась. 6 грудня (19 грудня за н. ст.) український Військово-Революційний комітет при крайовій Петроградській Раді запропонував Раднаркому РРФСР своє посередництво між Центральною Радою і РНК (Летопись революции. - 1925. - №2. - С. 63). Одержавши дозвіл, негайно зв'язався з Киевом. Представник Генерального Секретаріату заявив: "Ответ Генерального Секретариата на ультиматум Совнаркома нельзя рассматривать, как окончательный разрыв и начало военных действий".

Наступного дня український Військово-Революційний комітет передав Раднаркомові офіційну ноту (Летопись революции. - 1925. - №2. - С.63-64):

"Революційний штаб України, уповноважений республіканським правительством України й народом, має честь предложити республіканському правительству Великоруси висліди нарад штабу з правительством про ультиматум Ради Народніх Комісарів до У. Ц. Ради й відповідь республіканського правительства України на ультиматум. Переговори про мирне полагодження спору між Російською Республікою й Україною залежать від оцих умов:

1. Признания прав украшського народу й української Республіки, що ніхто не має вмішуватися в справи Республики.

2. Сповнення домагання українізації військ (перенесения відділів з инших фронтів на територію України).

3. Полагодження фінансових справ державного скарбу.

4. Невмішування Ради Народніх Комісарів, головної кватири і головнокомандуючого до управи українського фронту, цебто румунського і південно-західного фронту.

Правительство Української Республіки думає, що признания поданих принципів Радою Народніх Комісарів може стати основою для полагодження спору так, що оминеться війну між Україною і Великоруссю.

Щодо участи в Союзнім правительстві - на думку правительства Української Народньої Республіки, Україна з огляду на значіння, яке тенер осягнула, мусить мати в нім не менше, ніж третину заступників.

Революційний штаб України уповноважений своїм правительством заявити правительству Великоруської Республіки, що з огляду на фінансові трудності предмети поживи будуть видавані на границі України за виплатого просто до каси Генерального Секретаріяту Земельних Справ у готівці, а саме банкнотах, а у висоті одної третини в золоті (підкреслення моє. - О.Р.).

Революційний штаб України має надію, що братній спір буде усунений для обопільного вдоволення, й заявляє свою готовність напружити всі сили для осягнення цієї ціли.

Атаман Штаба Байдренко
Ад'ютант Усін".

Відповідь не забарилась. 7 грудня (20-го за н. ст.) з Раднаркому РРФСР виходить такий документ (Летопись революции. - 1925. - № 2. - С.64-65):

"Украинскому Рев. Штабу Петрогр. Краевой Войсковой Рады.

В ответ на Ваше предложение о мирном улажении конфликта между Центральной Радой и Советом Народных Комиссаров, сделанное по уполномочию правительства Украинской Народной Республики, Совет Народных Комиссаров постановляет:

1. Мирные способы улаживания конфликта, разумеется, желательны, и Советская власть все делала для достижения именно мирного разрешения вопроса.

2. Что касается выдвинутых Радой условий, то те из них, которые имеют принципиальный характер (право на самоопределение), не составляли и не составляют предмета спора или конфликта, так как Совет Народных Комиссаров признает и проводит эти принципы во всей полноте.

3. Действительным предметом конфликта, совершенно замалчиваемым в передаваемых вами условиях Рады, является поддержка Радой буржуазно-кадетско-калединской контрреволюции, направленной против власти Советов Крестьянских, Рабочих и Солдатских Депутатов.


4. Соглашение с Радой возможно только при условии категорического заявления Рады об ее готовности немедленно отказаться от какой бы то ни было поддержки калединского мятежа и контрреволюционного заговора кадетской буржуазии.

 

Совет Народных Комиссаров".