Того ж дня делегація 2-го Всеросійського селянського з'їзду зв'язалась по прямому проводу з Генеральним Секретаріатом. Ця розмова у скороченому вигляді дана в журналі "Летопись революции" (1925. - № 2. - С. 65-66):

"Р а д а (Винниченко): Есть ли представители крестьянского съезда? Здесь представители Генерального Секретариата - Винниченко и Ткаченко.

Д е л е г а ц и я (Лесновский): У аппарата делегация 2-го Всероссийского крестьянского съезда. Передаю текст нашего документального полномочия: "По предложению украинской группы членов 2-го Всероссийского крестьянского съезда, президиум съезда уполномочивает т.т. Лесновского, Волкова, Цевирко и Бондарчука переговорить с Центральной Радой и Советом Народных Комиссаров с целью предварительной информации и немедленного предупреждения возможного кровопролития. Председатель съезда М. Спиридонова. Секретарь Домбровский. 6 декабря (за ст. ст. - О.Р.) 1917 года".

Таким образом мы уполномочены спросить вас, прежде всего, нет ли опасности немедленного вооруженного столкновения? Ждем вашего ответа.

Мы пропускаем очень интересный разговор с Винниченко по ряду пунктов (Цікаво, чому був пропущений редакцією часопису цей "очень интересный разговор"? - О.Р.) и переходим к концу этих переговоров по поводу отношения Ц. Рады к Дону и казакам.

Д е л е г а ц и я: Ваш ответ мы передали съезду и Совету Народных Комиссаров и будем от них требовать того же самого.

В заключение позвольте спросить, как вы смотрите на отправление Советских войск на Дон для борьбы с Калединым. Ждем ответа.

Р а д а: Об этом сказано в нашем ответе на ультиматум Народных Комиссаров. Когда вы можете дать нам ответ?

Д е л е г а ц и я: Ваш ответ на ультиматум Народных Комиссаров нам, а также съезду не известен (Дивно. Чи не правда? Можна припустити, що РНК побоювалась, що реакція делегатів з'їзду буде на користь аргументів Центральної Ради. Підкреслення моє. - О.Р.). Будьте добры ответить на этот вопрос для того, чтобы мы могли доложить об этом съезду.

Р а д а: Текст нашего ответа перед съездом Крестьянских Депутатов должен огласить Совет Народных Комиссаров. Не понимаем, почему этот ответ до сих пор не оглашен.

Д е л е г а ц и я: Совет Народных Комиссаров не делал съезду никаких докладов и не сделает (?!) Съезд занят исключительно общими делами. Мы вас просим ответить на этот вопрос (Вловити логіку в цих речениях неможливо. - О.Р.) (...)

Р а д а: Мы сейчас ответим: "Признавая право на самоопределение каждой нации и области, и потому стоя на почве полного невмешательства в строение их собственной жизни, мы сохраняем строгий нейтралитет как по отношению к Великороссии, так и Дону и другим образующимся Республикам. Поэтому через территорию Украинской Народной Республики не пропускаем войск ни на Дон, ни из Дона - в Великороссию. Но, требуя для себя свободного пропуска наших войсковых частей на Украину, не можем препятствовать и другим в этом же; поэтому пропускаем казацкие войска на Дон, если они этого хотят, а также великороссийские в Великороссию.

Считаем, что разрешение политических вопросов на Дону может быть совершено без кровопролития, к чему стремится правительство Украинской Народной Республики. Посылаем на Дон делегацию для расследования репрессий над рабочими организациями, а также для воздействия "мирным путем".

У цьому контексті цікаво простежити за "логікою" міркувань Сталіна, яку він продемонстрував у листі до українців тилу і фронту від 12 грудня 1917 року:

"Совет Народных Комиссаров добивается, именно, того, чтобы вся власть на Украине принадлежала украинскому народу, т.е. украинским рабочим и солдатам, крестьянам и матросам. (...) Говорят, что конфликт возник по вопросу об Украинской республике, что Совет Народных Комиссаров не признает Украинской республики. Верно ли это? Нет, не верно. Совет Народных Комиссаров официально признал Украинскую республику в своем "ультиматуме" и "ответе" Петроградскому Украинскому Штабу".

Навіть з цього уривка добре видні лицемірство і демагогія колишнього семінариста Джугашвілі: з одного боку, РНК РРФСР офіційно визнає Українську Народну Республіку, а з іншого - "Совет Народных Комиссаров добивается, именно, того, чтобы вся власть на Украине принадлежала украинскому народу". Майбутній тиран і диктатор демонструе класичний приклад підміни понять, навіть не маскує свого бажання втрутитись у внутрішні справи іншої держави. Весь лист являе собою таку собі теоретичну базу, котра б виправдовувала дії Раднаркому РРФСР стосовно України. При цьому демагогічно постулюється: "Между украинским и русским народами не может быть конфликта".

Відтак Сталін безапеляційно заявляв, що Генеральний Секретариат Центральної Ради перебуває у союзі з Каледіним і Родзянком, і вдається до неприхованих погроз: "Одно из двух: либо Рада порвет с Калединым, протянув руку Советам и открыв дорогу революционным войскам против контрреволюционного гнезда на Дону - и тогда рабочие и солдаты Украины и России закрепят свой революционный союз новым взрывом братания; либо Рада не захочет порвать с Калединым, дорогу революционным войскам не откроет и тогда Генеральный Секретариат Рады добьется того, чего тщетно добивались враги народа, т. е. пролития крови братских народов".

Але послухаемо и іншу сторону. Наведемо більш ніж промовистий протокол засідання Генерального Секретаріату від 12(25) грудня 1917 року, опублікований у "Летописи революции" (1925. - № 2. - С.76-77):

"П р и с у т н і: Винниченко, Ткаченко, Петлюра, Шаповал, Золотарьов, т. ч. с.: Рудницький, Сокович, Мазуренко, Абрамович, Шульгин, Зільберфарб, Стешенко, Мартос, Одинець.

С л у х а л и: повідомлення Винниченка про приїзд делегації робітників Донецького басейну, які розказували про великі репресії Донського правительства щодо робітників. Винниченко радить рішуче поставити справу нашого відношення до козаків, які вже одверто проявляють контрреволюційні наміри.

Ш у л ь г и н - Порвати зносини з козаками неможливо, бо тоді Україна буде оточена зо всіх боків ворогами.

С т е ш е н к о - Рвать не треба; послать представників на Дін; щоб таким чином була змога оборонити інтереси українського населення.

П е т л ю р а - Порвати зв'язки з козаками нам невигідно, бо на інших фронтах українське військо йде в контакті з козаками, що нам важно в цілях перевозки українського війська на Україну. Треба полагодити справи дипломатичним шляхом.

З о л о т а р ь о в радить запитати представників Генерального Секретаріату на Дону про репресивні міри козаків у Донецькому басейні, тільки після того можна ставити питания ультимативно.

Ш а п о в а л нагадує, що юнкерів випустили з Киева тільки під умовою вчитися, але не ставати збройною силою у руках козачого правительства. Треба негайно послати запитання, вказавши на ці умови. Козаки, користуючись пасивністю українців щодо подій на Дону, в зв'язку з українсько-більшовицькою війною розвивають чисто калединські тенденції. Запитати правительство Дону, на якій підставі введено військовий стан в Таганрозькій і Ростовській округах, населених українцями.

Т к а ч е н к о - Треба вимагати від Донського правительства відновити всі свободи і вказати на те, що діяльність Донського правительства виходить за межі національного самовизначення, а також пригрозити припиненням посилання цукру і хліба, коли будуть ставитися перешкоди в роботах у Донецькому басейні. Генеральний Секретаріат військових справ повинен поставити козачі частини на фронт замість українських Частин.

М а з у р е н к о - Треба вимагати організації "військової округи" на підставі 4-членної формули; коли вони на це не згодяться, то прилучити українські землі, як Ростовського, Таганрозького округів Донщини, до України, а для решти українців вимагати національної автономії...

Ш у л ь г и н радить почекати з запитаннями і нотами, поки не вернуться наші представники.

Т к а ч е н к о каже, що справа на Дону ясна, там сильний сплив сфер. З-поза Дону хід подій іде так, що скоро доведеться нам із Доном боротися. Тепер треба рішуче вимагати встановлення політичних свобод і скасування репресій щодо робітників Донецького басейну, а так же національно-персональної автономії для українського населення.

П о с т а н о в л е н о: Пропуску козачих війск на Дін не припиняти, доручити голові Генерального Секретаріяту і Генеральному Секретарові Міжнародніх Справ виготовити ноту Донському правительству в справі репресій, запитати негайно представника Генерального Секретаріату на Дону про фактичні відносини козаків до українського населения і робітників Донецького басейну".

З наведеного документа зробити однозначний висновок щодо контрреволюційності політики Генерального Секретаріату Центральної Ради досить проблематично:

Була ще одна немаловажна обставина у спробах Центральної Ради вести політику нейтралітету и обережного ставлення до Дону. Саме на неї звертає увагу М. Рубач у своїй статті "К истории конфликта между Совнаркомом и Центральной Радой" (Летопись революции. - 1925. - № 2. - С.79): "Порш указывал на фактическую зависимость Украины от Дона, так как все патронные заводы находятся в районе казачества и казаки имеют 150-тысячные армии, Украина же никакой армии не имеет" (підкреслення моє. - О.Р.).

До речі, про Дон. Там події також розвивались далеко не однозначно. Сьогодні мало хто знає, що так звана каледінщина була неоднорідною. Там були і монархісти, і самостійники, республіканці і прихильники Установчих зборів, ті, які обстоювали диктатуру. Про це, зрештою, переконливо свідчать спогади Романа Гуля "Ледяной поход (с Корниловым)", надруковані в альманасі "Кубань" (1989. - № 1-3). А значна частина офіцерів, як пише Юрій Поляков, член-кореспондент АН СРСР (Поиск: 1989. - № 27. - С.4), йшла на Дон до Корнілова або включалась у підпільну діяльність не тільки тому, що ненавиділа нову владу, а и через страх за своє життя.

У контексті сказаного є своя логіка і у виступі Винниченка 28 грудня на засіданні Малої Ради: "Перепущення через Україну Військ тих націй, що тепер самовизначаються, ми будемо допускати. Але, стоячи на грунті строгої нейтральности, ми не будемо пропускати більшовицьких військ для братовбивчої війни на Дону".

Опинившись між двох вогнів, Центральна Рада наївно сподівалась зберегти нейтралітет в океані відкритого класового протистояння. I коли, скажімо, 3 грудня (за старим стилем) генеральний секретар у продовольчих М. Ковалевський офіційно заборонив вивезення продовольства (врешті-решт Українська Народна Республіка визнана, до речі, Раднаркомом РРФСР, могла розпоряджатися своїми хлібними ресурсами як вважала за потрібне), то російські більшовики негайно звинуватили Центральну Раду в тому, що вона перешкоджає вивезенню хліба з України.

Доктор філософських наук, професор Іван Валько в журналі "Україна" (1990. - № 16. - С.2) наводить кілька цікавих документів, які до певної міри прояснюють ситуацію: "Водночас того ж 1-го січня він (В. I. Ленін. - О.Р.) підписує такий документ:

"Про призначення надзвичайного комісара України.

Тов. Сергій Орджонікідзе призначається тимчасовим Надзвичайним комісаром Району України для об'єднання дій функціонуючих там радянських організацій в усіх галузях їх роботи (військової, продовольчої, банкової та ін.).

Затверджено Ленін".