Правда-мста Романа Коваля і Василя Шкляра

У Києві в Національному музеї ім. Тараса Шевченка 13 квітня 2011 р. відбулася презентація книг про боротьбу духовних нащадків Тараса Шевченка за волю і долю нашого народу, за виконання його “Заповіту”, а саме: спогади Петра Дяченка “Чорні запорожці” та Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр” (13-те видання), “Отаман Орлик” і “Таємниця отамана Зеленого” Романа Коваля, “Гуцули у Визвольній боротьбі” (упорядники Р. Коваль, П. Арсенич, Ю. Юзич). Звичайно, йшлося і про книгу “Чорний Ворон”. Вели презентацію автор цієї книги Василь Шкляр разом з ученим секретарем Національного музею ім. Тараса Шевченка Василем Портяком.
Розпочав вшанування героїв кобзар Тарас Силенко. Потужною піснею на слова Тараса Шевченка “Посіяли гайдамаки” він опанував переповнений зал і зарядив наснагою наступних промовців.
У вступному слові Василь Портяк подякував Романові Ковалю за цілу галерею образів героїв Визвольної боротьби, які він повернув із забуття. Високо оцінив нові книги Романа Коваля і заступник Національної спілки письменників України Василь Шкляр. Він розповів про епізоди з тих книг, які вразили його, зокрема про долю чорношличника Терешка, в якого більшовики повбивали всю його велику родину, навіть маленького братика, що був у колисці, закололи багнетом. Палаючи помстою, Терешко визначив, скільки окупантів він повинен звести зі світу і азартно та систематично вбивав їх, карбуючи все нові й нові зарубки на кольбі свого карабіна.
Згадав деякі епізоди із своїх книг і Роман Коваль, зокрема про подільського козака Якова Чекірду, який на своєму довжелезному шликові вишивав хрестики: білий – за вбитого денікінця, червоний – за вбитого більшовика. На його шлику аж рябіло від тих хрестиків… Звичайно, ці історії нікого не залишили байдужими.
У залі можна було помітити багатьох діячів української культури, зокрема лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка – народного художника України Феодосія Гуменюка та письменника В’ячеслава Медвідя, заслуженого артиста України Петра Бойка, різьбяра Миколу Оцуна, барда Володимира Гонського, співупорядника книги “Гуцули у Визвольній боротьбі” Юрка Юзича, Тамару Здоровецьку (дочку козака 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР), дослідника трагічних сторінок української історії Миколу Білоруса (онука члена Центральної Ради Саватія Березняка) та багатьох інших достойників. До слова і Василь Портяк – також нащадок українського героя – рідний племінник сотенного УПА “Хмари” (Дмитра Білінчука).
У той вечір промовляли також письменники Михайло Горловий і Василь Трубай, редактор газети “Шлях перемоги” Віктор Рог, кінорежисер Олександр Домбровський, юна читачка із с. Крюківщина Мирослава Наумчук.
Упродовж вечора заслужений артист України Тарас Силенко виконав ще кілька шедеврів, зокрема пісню про вереміївського отамана Івана Савченка-Нагірного (сл. Василя Бойка), “Гамалію” (сл. Тараса Шевченка) і “Козацьку колискову” (сл. Володимира Косовського). Музику до всіх цих пісень написав Тарас Силенко.
Розповів Роман Коваль і про свою нову книгу – “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” – про видатного українського скульптора і художника початку ХХ століття. Емігрант із 1907 року, він міг залишитися в Парижі, Відні чи Кракові, де вже був визнаний як непересічний скульптор, і віддатися творчості, заробляючи гроші і здобуваючи славу. Але Михайло вибрав війну, бо мусив захистити свою Батьківщину. За її волю і долю він бився в лавах Українських січових стрільців, Сірої дивізії Армії УНР та на чолі партизанського загону на своїй рідній Полтавщині. Закінчив життя трагічно – восени 1920 року його живцем спалили в топці локомотива більшовики. Вороги нищили і його роботи – пам’ятники Тарасові Шевченку в Кіцмані, Косові, Коломиї, палили графічні роботи…
Наостанок Василь Портяк висловив думку, що завдяки книгам Романа Коваля та Василя Шкляра ми в боротьбі з нашими ворогами отримали сатисфакцію. “Боротьба наших ворогів проти цих книг безперспективна, – сказав письменник, – бо в них – правда”.