17 рік поспіль Історичний клуб “Холодний Яр” проводить меморіальні заходи в Холодному Яру, але такого вибуху ще не було. В минулі роки кількість учасників урочистостей уже не раз сягала тисячі й більше осіб, і все ж урочистості нагадували більше родинні вшанування, а 17 квітня 2011 р. людські потоки просто розтрощили дамбу недоброзичливості керівників Черкаської обласної та Чигиринської районної колоніальних адміністрацій, і могутньо прорвалися на святу землю Холодноярщини. “Щось пороблено людям, – сказав напередодні Романові Ковалю художній керівник хору “Заграва” Володимир Голубничий, – всі хочуть до Холодного Яру – хоч плач”. Непереливки було працівникові СБУ, який отримав завдання переписувати номери автомобілів! Понад тисячу номерів автобусів і автівок мусив занотувати цей добросовісний хлопець, щоб поставити їхніх власників на облік спецслужб.

Організатором вшанувань, як і завжди, виступив Історичний клуб “Холодний Яр”, а співорганізаторами – “Вільне козацтво Холодного Яру”, партія “Наша Україна”, “Холодноярська ініціатива”, Народний рух України, Всеукраїнське об’єднання “Свобода” та Конгрес українських націоналістів.
Урочистості розпочалися 16 квітня о 12.00 в селі Розумівка Олександрівського району Кіровоградської області біля братської могили отамана Чорного Ворона (Миколи Скляра) та його козацтва.
“Сьогодні ми прийшли привітатися з Миколою Скляром – легендарним отаманом Чорним Вороном та його хлопцями, – відкрив вшанування президент Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль. – Нехай привітає їх піснею наш Тарас Силенко – людина, яка зробила безмежно багато для увічнення пам’яті наших національних героїв”.
І Тарас заспівав полеглим пісню, яку вони знали, яку співали 90 років тому, – “За байраком байрак” на слова Тараса Шевченка.

Нас тут триста як скло товариства лягло
А земля не приймає…


У цей день уперше за 90 літ було проведено панахиду за всіма отаманами, яких козаки нарекли цим грізним іменем, адже Чорний Ворон – не ворона, як дехто думає, а крук – великий хижий птах.
Протоієрей Української православної церкви Київського патріархату Петро Бойко пом’янув не лише Миколу Скляра із Жовтих Вод, який тут спочиває, а й Платона Черненка із Криворіжжя, Віктора Чекірду з Поділля, Петренка з Радомишльського повіту, Івана Чорногузька з Піщаного Броду та Івана Яковича Чорноусова зі Шполянщини, героя роману Василя Шкляра “Чорний Ворон”. І козака Білоуса з Новоукраїнки, якого товариство також нагородило цим іменем.
На могилі промовляли письменник Василь Шкляр, отаман Вільного козацтва Холодного Яру Олег Островський, народний депутат України Іван Заєць, юрист зі Львова Ігор Коліушко. Співав пісню “Україно, ти моя молитво” (сл. Василя Симоненка) Володимир Гонський, а Володимир Стецюк із Дніпропетровська прочитав вірш “Чорний Ворон”, який написав 2000 року, побувавши на цій, тоді забутій, могилі.

Чорний Ворон! Чорний Ворон –
Степовий отаман –
Із забутої могили
Розмовля з вітрами.


Як добре, що ця могила ожила, воскресла! Недаремно одна з учасниць вшанувань, Тетяна Наумчук, занотувала в подорожньому щоденнику такі слова: “Кожен небайдужий крок записаний землею. І наші погляди залишали теплі сліди”.
Провівши панахиду, панотець Петро Бойко благословив діяльність Романа Коваля, який “перший почув голос цієї могили”. Панотець висловив впевненість, що невдовзі тисячі людей побожно ступатимуть стежками Чорного Ворона та його зухвалого козацтва.
Потім був поминальний обід, на який запросив гостей сільський голова Розумівки Микола Христенко.
О 15.00 в сільському клубі Розумівки почалась демонстрація документального фільму “Юрій Горліс-Горський”. Зал вміщував 480 осіб, і майже кожне місце знайшло свого господаря. Перед початком кіносеансу кобзар Тарас Силенко виконав “Гімн українського січового війська” (сл. Петра Карманського, муз. Святослава Силенка). За ним лауреат премії ім. Андрія Малишка Владлен Ковтун прочитав вірш.

Холодний Яр Вам був за брата,
А темна нічка за сестру…
Вам доля випала – й орати,
І з ворогом іти на прю!...

Ярій віки, Холодний Яре!
Будь славен, Мотрин монастир!
Хай пшениці – озимі й ярі –
Належать тим, хто їх зростив!


Після демонстрації фільму, фрагменти якого знімалися в Розумівці, виступили розумівські діди – Яків Зеленько та Андрій Зеленько, які 1942 року хлопчаками взяли участь у вшануванні Чорного Ворона, яке організували Юрій Горліс-Горський і господар громадського двору Денис Тарасович Шевченко.
Автор фільму, Роман Коваль, подякував усім, хто робив цей фільм – насамперед режисерові Олександрові Домбровському, Петрові Бойку, Тарасові Силенку, Петрові Билині, Василеві Шкляру, Василеві Дунському, Ростиславові Мартинюку та іншим, зокрема військово-патріотичним клубам. Висловив він і слова подяки тим, хто оберігав могилу Чорного Ворона в минулі роки, хто оберігає тепер й оберігатиме в майбутньому. “Саме через цю могилу український світ згадає про Розумівку, узнає її”, – сказав він.
О 17.30 автокараван прибув на Поле смерті під селом Соснівкою Олександрівського району, щоб вшанувати селян, порубаних червоними кавалеристами післяжнивної пори 1920 року. Тоді під шаблями червоних ординців загинуло понад півсотні безборонних селян, а двох було спалено в топці локомотива…
І ось село Цвітне – колись Цвітна – батьківщина легендарного отамана Чорного Лісу і Холодного Яру Пилипа Хмари. В цьому селі в серпні 1921 р. священик Федір Іванча провів публічне освячення зброї козаків і старшин Чорноліського полку. До монументу отаманові та його козакам лягли квіти вдячності. Згадали добрим словом і прадідів повстанців-хмарівців, адже у Цвітній жили й гартувалися до боротьби козаки Богдана Хмельницького та гайдамаки отамана Семена Неживого.
Роман Коваль сказав: “У Києві вченим секретарем Національного музею ім. Тараса Шевченка працює Василь Портяк, автор сценарію до фільму “Нескорений” – про боротьбу Української повстанської армії. Насправді він Василь Білінчук. Прізвище довелось змінити через те, що він рідний племінник сотенного УПА Дмитра Білінчука-“Хмари”, а совєтська влада оголосила цій родині війну. Рідні колись розказали малому Василеві, що псевдонім “Хмара” – не від хмаринок на небі, це почесне ім’я, ним винагородили сотенного на пам’ять про отамана Хмару, що воював 20 років перед тим на Великий Україні. Ось так слава про отамана Пилипа Хмару долинула Карпатських гір та їхнього серця – Гуцульщини”.
Після виступу панотця Петра Бойка промовляв племінник чорноліського отамана Юрко Хмара та син цвітнянського повстанця Олександр Ромащенко (дід Карбала). Промовляв і правнук отамана Роман Хмара, який щойно вийшов із Запорізького СІЗО (“справа голови Сталіна”). Його вітали особливо тепло. Радісно було бачити, що Роман бадьорий, повний снаги боротьби. Кров Пилипа Хмари нікуди не ділася! Вона проросла в нащадках! Роман і псевдо має “Пилип”.
А Тарас Силенко співав:

Любо, братці, любо, любо, братці, жить,
З нашим отаманом не приходиться тужить.


Інша “похідна сотня” – з представників партії “Батьківщина” (керівник Володимир Гонський), Історичного клубу “Холодний Яр” (керівник представництва – Максим Селюзкін), “Холодноярської ініціативи” та ВО “Свобода” відвідала козацьке село Цибулеве Знам’янського району Кіровоградської області, щоб вклонитися могилам дружини отамана Миколи Бондаренка-Кібця Євгенії і його півторарічного сина Миколки, закатованих будьонівцями.

У неділю вранці, 17 квітня, делегації з усіх земель України стікалися в Мельники – “столицю Холодноярської республіки”, щоб вшанувати Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, його осавула Юрія Городянина, козаків і старшин полку гайдамаків Холодного Яру. Були й делегації з Одеси, Криму, Донбасу, Буковини, Закарпаття, Прикарпаття, Харківщини, Полтавщини, Київщини, Надсяння, Холмщини, Закерзоння, Кубані. Що вже говорити про Центральну Україну!
Скликав небайдужих тулумбас Чорних запорожців під проводом сотника Романа Боровика з Перемишля.
Урочистості другого дня відкрив Роман Коваль. “Ми стоїмо біля могили чоловіка, – сказав він, – який виявив та організував народні сили на захист нашої Батьківщини, який створив організацію дисциплінованих та патріотичних вояків, що й після його загибелі продовжувала діяти справно та ефективно, – зазначив він. – Бо він творив організацію не навколо свого імені, а навколо національної ідеї. Для нас, нині сущих, це приклад і урок. Звичайно, Василеві поталанило, що біля нього був вояк-літописець Юрій Городянин, в майбутньому письменник Юрій Горліс-Горський. Якби такі Городянини були й біля інших отаманів, якою б неприступною для ворогів була наша історія, які підстави для слави і гордості ми мали б! Один лише приклад: Добровольча армія генерала Денікіна вже підходила до Москви, а тут, на території Холодного Яру, її влади не було. Тут діяли закони УНР, панували традиції і звичаї українського народу, тут на повні груди звучала українська пісня. І ми тобі, Батьку, її заспіваємо”.
І Тарас Силенко заспівав “Пісню про Василя Чучупака”.

Слово й діло, віра й зброя будуть в нас добірні,
Переможем воріженьків, тоді й будем і вільні.
Тоді ненька Україна всіх нас пошанує,
На ланах широкополих козак запанує.


А протоієрей УПЦ КП Петро Бойко провів панахиду за Головним отаманом Холодного Яру Василем Чучупакою та його братами – Орестом, Петром, Олексієм, Дем’яном, Семеном та Автономом.
Затим виступив голова Політради партії “Наша Україна” Валентин Наливайченко: “Ми вшановуємо сьогодні пам’ять героїв Холодного Яру, які любили свій край і поклали життя у боротьбі за те, щоб Україна була самостійною”, – сказав він. – Тут у травні 1768 року повстав гайдамацький рух, а у 1919 – 1922 рр. діяла Холодноярська республіка. Тут українці найдовше чинили опір комуністичному ярму, накинутому з Москви, прагнучи жити у своїй незалежній країні”. Валентин Наливайченко закликав українців об’єднатися проти спроб нав’язати Україні новітні форми окупації.
Після хвилини мовчання вільні козаки Холодного Яру салютували на честь свого Головного отамана, а прекрасний хор “Заграва” (художній керівник Володимир Голубничий) заспівав “Заповіт” Тараса Шевченка.
Поруч з могилою Василя Чучупака спочивають і його козаки. До однієї з відроджених могил і підійшло товариство. Панотець Петро Бойко провів літію на пам’ять про убієнних супостатами холодноярських козаків Петра Токовенка, Прокопа Деркача, Данила “Полтавця” та їхнього товариша, ім’я якого не збереглося. Цих хлопців більшовики катували перед смертю: відрізали носи, вуха, губи, вийняли очі, палили на вогні…
Вшанував козаків і народний депутат України Тарас Стецьків, представник “Холодноярської ініціативи”. Він заявив: “Сьогодні ми вшановуємо наших героїв для того, щоб пам’ятати, якою ціною була здобута наша воля і наша держава. Ті, хто сьогодні воюють з нашим минулим, насправді воюють із нашим майбутнім. І ми не повинні його віддати”. Тарас Стецьків закликав берегти і відтворювати пам’ять про козаків-холодноярців. “Всі, хто вважає себе українцем, мають одним потужним ударом знести орду, яка тимчасово захопила владу в Україні”, – так завершив свій виступ народний депутат України.
А голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда сказав: “Брутальні україноненависницькі дії нинішньої керівної верхівки спонукають українців піднятися на борню за власну державу, власну землю, власне життя. Ми – нащадки Ґонти і Залізняка, ми – внуки січових стрільців, холодноярців, вояків УПА, ми – незнищенна нація. Коли наші вороги посягають на святе – нашу віру, мову, землю, ми готові до рішучої відсічі. Хочу нагадати окупантам нинішнім: у Холодному Яру піднялися на боротьбу з окупантом від малого до старого, і ворогові не було пощади, бо “в Холодному Яру полону немає”. Тож пам’ятаймо Шевченкове:

Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру”.